У Венґожеві пройшли щорічні монаші реколекції (оновлено)
У понеділок, 29 червня, у день празника святих верховних апостолів Петра і Павла, у василіянському монастирі святого архистратига Михаїла у Венґожеві розпочалися щорічні монаші реколекції. У духовних вправах беруть участь ченці Василіянського Чину у Польщі. Провідником реколекцій є ієромонах Єронім Грім ЧСВВ, який прибув із Риму. Дні духовної віднови, реколекцій, кожного року є нагодою для спільної молитви, мовчання, роздумів та братньої єдності.
Загальною темою цьогорічних монаших говінь є: «Погляд на внутрішнє духовне життя і апостольське служіння монахів-василіян у листах і посланнях вищих настоятелів Василіанського Чину в XVIII–XX ст.». Тематика реколекцій ґрунтується на аналізі духовної спадщини провідників Василіянського Чину різних історичних періодів. Під час реколекційних конференцій проповідник провів огляд і загальний аналіз листів і послань протоігуменів Руської Свято-Покровської провінції Василіянського чину другої пол. XVIII ст., листів і послань протоігумена провінції Найсвятішого Спасителя Климентія Сарницького ЧСВВ, ініціатора Добромильської реформи (1882-1904), послань першого протоігумена після реформи о. Платоніда Філяса ЧСВВ, послань протоігумена о. Анастасія Калиша ЧСВВ, архимандрита о. Діонізія Ткачука ЧСВВ і протоархимандрита о. Атанасія Великого ЧСВВ.
Попри різноманітність історичних обставин, усі ці документи об'єднує одна фундаментальна думка. Нею є постійний заклик до поглиблення внутрішнього духовного життя, зростання у монашій досконалості та прагнення святості. Саме з особистої єдності з Богом, як наголошували настоятелі Чину, повинні випливати всі форми апостольського служіння. Внутрішня молитва стає джерелом сили для зовнішньої діяльності. Без духовного фундаменту навіть найактивніше служіння втрачає свою глибину та євангельську плідність.
Під час конференцій о. Єронім Грім ЧСВВ звертав увагу на нерозривний зв'язок між особистим освяченням монаха та його місією в Церкві. Як приклади такого гармонійного поєднання внутрішньої святості та ревного апостольства реколектант вказує на святого Василія Великого, якого традиційно називають «патріярхом Чину» і святого священномученика Йосафата Кунцевича, знаного як «другим батьком Чину». Саме їхнім духом закликали перейматися василіян усі покоління вищих настоятелів. Їхній приклад і сьогодні залишається актуальним дороговказом для монашого життя та служіння.
Особливо подією реколекцій стала молитва в середу ввечері перед Ярославською чудотворною іконою Матері Божої «Милосердя Двері». Святиня перебуваючи у парафіяльному храмі у Венґожеві, спеціально з нагоди монаших говінь була урочисто перевезена до каплиці василіянського монастиря. Перед іконою Пресвятої Богородиці ченці спільно молилися про дар монаших покликань та благословення для Василіянського Чину.
РЕФЛЕКСІЇ УЧАСНИКА
В днях з 29 червня по 3 липня 2026 року у Венґожевському монастирі св. Архистратига Михаїла проходила 1 тура річних реколекцій отців і братів василіян з Польської провінції.
Духовні науки реколектан ієром. Єронім Грім ЧСВВ із Риму побудував на особливо цікавій для нас темі Василіянської спадщини. Ми роздумували над листами наших давніх настоятелів Протоігуменів і Архимандритів, які писали до братії про тодішній стан Чину, його відновлення, а також про ті духовні основи на яких вони твердо будували свій розвиток і апостолят.
О. Климентій Сарницький ЧСВВ за якого почалася Добромильська реформа писав про спільну відповідальність за майбутнє Чину, потребу його оновлення, про необхідний баланс у керівництві між занадтою поблажливістю і надмірною суворістю.
О. Платонід Філяс ЧСВВ як перший Протоігумен вже оновленого Чину, який був також і першим редактор заснованого тоді часопису «Місіонер», після 11 місяців свого протоігуменства написав лист в якому наголошував важливість місій, зокрема закордоном у Канаді і Бразилії, важливість студій і доброї формації. І як основу успіху виділяв найперший обов’язок монаха - особисте стремління до монашої досконалості, зростання в чеснотах і працю над собою.
У другому своєму листі о. Платонід пише про внутрішнє духовне життя, яке не маємо права загубити за завнішньою активністю. Спочатку потрібно впорядкувати у власному серці все те з чим підемо потім до людей. Монастир є не тільки місцем спільного життя, а перш за все оазою молитви, аскети і духовного поступу.
На завершення святкування Ювілею 300- ліття мученичої смерті св. свящмуч. Йосафата тодішній Протоігумен о. Анастастасій Калуш ЧСВВ написав послання про життя духом св. Йосафата - не тільки шанувати його пам’ять, а справді бути його синами. Настоятель наголошував, що справжня слава Чину це не зовнішня діяльність, а люди - отці і брати, які гідно живуть монашим життям, працюють над своїм поступом, бережуть дух молитви, дух самопожертви і святості.
Монаше життя не можна розглядати однобоко : лишень молитва чи лешень апостольство. Повинна бути єдність обидвох і добра молитва веде до добрих діл. Святість життя - це не прикраса монашества, а сама його суть. Тож монах, який не вміє відмовитися від себе, рано чи пізно, починає жити самим собою, а не Христом.
О. Діонісій Ткачук як Головний настоятель Чину 20 листопада 1931 року у Кастель Ґендольфо написав Програму монаршого життя в якому закликав жити духом наших Патріярхів: св. Василія Великого і свящмуч. Йосафата Кунцевича. Наголошував на практичному житті у вірі, надії і любові.
Віра. Для монаха полягає у високому цінуванні свого покликання, яке є даром Божим і дорогою до неба, а не випадковим людським вибором. Якщо Бог покликав, то дає благодать і силу витримати до кінця. Не витримує у монастирі той, хто тільки по людському дивиться на монаше покликання.
Надія. Чернече життя є постійною боротьбою, тому потрібна надія на Божу допомогу, а не лишень на свої сили. Чеснота надії виростає з покірної постійної молитви, яка є справою не лишень кожного, але й спільною справою Чину.
Любові вчімося від Ісуса. Для Нього живімо, трудімося і Йому довіряймо. Якщо любов є правдивою, то вона змінює життя монаха. Любов веде до зречення себе, до дисципліни, навчання і жертовної праці.
Остання реколекційна наука була присвячена Протоархимандритові Василіянського Чину о. Атанасію Великому і його першому посланні, з по між усіх інших чисельних листів.
О. Атанасій пробує осмислити коріння Чину у світлі ІІ Ватиканського Собору, до підготовки якого був особисто задіяний. Пише: «Звертаюся оцим першим настановленням до вас не щоб поучати, а щоб поділитися своїми думками». Багатий юнак питав Ісуса: «Що мені робити, щоб осягнути життя вічне?» Так і кожний з нас має постійно відновлювати своє покликання, ставлячи таке ж питання. Головним завданням Чину є не лише берегти традицію, ай переосмислювати її і пристосовувати до конкретних обставин місця та часу. Отець Атанасій виділяє для василіян такі три місії:
1. Місія духовна. Василіянин не обмежується лишень однією харизмою, а є універсальним, що випливає з любові до Бога і людей. Василій Великмй залишив своїм учням не конкретні приписи, а більш загальні, щоб мали свободу служіння любові.
2. Місія церковна. Полягає в служінні єдності між християнами та збереженні чистоти віри.
3. Місія громадська. Св. отець наш Василій Великий приніс монашество з пустині до людей у міста для соціального активного служіння. Прикладом чого є його Василіяда. Тож Василіянська модель чернецтва - це поєднання Євангелія з конкретними потребами людей.
Отець Протаархимандрит дає таких 5 настанов для василіян:
1. Усвідомлення свого покликання, яке є частиною всієї Церкви.
2. Ширина світогляду. Універсальність і прийняття усіх.
3. Особиста відповідальність за розвиток Чину.
4. Ініціативність, яка випливає з відповідальності і не є прерогативою лишень для настоятелів.
5. Примноження духовної спадщини. Не лишень користуватися нею, а завдяки власному служінні збагачувати її для майбутніх поколінь.
Щоби ці настанови здійснити настоятель виділяє такі 4 засоби:
1. Особиста вірність монашому покликанню
2. Жертовність, яка є безкорисливою і потягає інших.
3. Працьовитість.
4. Співпраця. Між монастирями, Провінціями та єпархіями.
І закінчує лист о. Атанасій Великий із закликом: «Прийняти його настанови для покращення василіянського життя». Тож, справді, нехай ці духовні послання наших славних Настоятелів спричиняться для нашого кращого особистого життя і ще більш ревнішого служіння Богові та людям.
А отцю реколектанту, настоятелеві монастиря о. Павлу і всім організаторам монашої віднови нехай буде велика хвала і подяка.
Замітку подав ієром. Амвросій Козак ЧСВВ
- Перегляди: 306