Bazylianie

Тема тижня

Зазвичай уявляємо собі, що щастя - то щось найкраще на світі...

Але, що означає справді - бути щасливим? Врешті, чи те, що здається щастям, - може в дійсності унещасливити нас та інших? Уявімо собі, що було б, коли б ми могли жити у світі безконечно гарному, щасливому і такому, де немає недуг, голоду, війни... – Чудово!..

А що було б, коли б ви знали і були увесь час свідомі того, що ви - щасливі, а хтось у куточку цього світу - терпить? Так можемо задавати багато питань і сумніватись у всьому, в що віримо, що для нас - суттєве.

Add a comment

Святий апостол Павло заповідав нам: «Пам'ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже ... наслідуйте їхню віру» (Євр.13,7).

Святий апостол Андрій Первозванний був першим з апостолів, що попрямував за Христом, а згодом привів до Нього і свого рідного брата – святого апостола Петра.

Після зішестя Святого Духа на апостолів, святий Андрій вирушив з проповіддю Слова Божого у східні країни. Він пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, дійшов до Дунаю, пройшов узбережжям Чорного моря, потім Крим, Причорномор’я, і Дніпром піднявся до того місця, де сьогодні величаво стоїть наша столиця – золотоверхий Київ.

Add a comment

У житті зустрічаємо різних людей: деякі стають нашими друзями або подругами, декого згадуємо принагідно, а про декого й зовсім не хочемо пам’ятати. Очевидно, що й самі наші зустрічі бувають різними. Одних людей зустрічаємо на роботі - і тоді об’єднує нас спільна ідея, а інших - при різних нагодах. Деякі наші зустрічі плодоносять приязню - і ми збагачуємо свій круг новою особою, якій можемо довірити свої особисті секрети тощо.

Add a comment

У щоденному житті ми зустрічаємося та перебуваємо з різними людьми. Маємо своїх батьків, дітей, дружин та чоловіків, чи працюємо на роботі з різними особами. А також маємо своїх друзів, приятелів та знайомих. Одним словом – широкий діапазон людей, з якими нам доводиться перебувати у різних умовах.

Add a comment

Св. Франциск - засновник Ордену Францисканців народився у невеличкому умбрійському місті Асиж у 1182 році в заможній купецькій родині.

Незважаючи на спокусливу перспективу шляхетського життя перебування у в'язниці і недуга спричинилися до глибокої переміни у внутрішньому світі Франциска. Він все частіше усамітнювався, аби помолитися, постив, шукаючи Божої волі.

Add a comment

Продовжуючи тему минулого тижня слід зазначити, що для того, аби бути авторитетом, спочатку треба навчитися самому підпорядковуватися авторитету. Найкращий приклад дає нам Ісус Христос, який сам виконує все те, про що говорить і сам чинить все те, чого вимагає від інших. Підпорядковуючись авторитету Бога Отця - сам стає авторитетом кожного християнина.

Add a comment

Сучасна молодь має чимало демографічних, соціальних, економічних і етичних проблем. Суспільство, у якому ми живемо, характеризується відчуженням людини від людини, порушенням міжособового спілкування, існуванням людей як автономних індивідів. Це зумовлено досить швидкими змінами, що відбуваються в процесі безперервної модернізації (інтернет, медії ...). Типова родина – "діти - батьки", третє покоління - відсутнє, а авторитет старшого покоління не такий високий, як було колись. У явній формі виражений конфлікт поколінь, причиною існування якого є культурна дійсність, що швидко змінюється, зумовлюючи щораз нові параметри життєвого шляху молодого покоління.

Add a comment

"Яким українцем я є? Як я почуваюся українцем, будучи в Польщі?"

Саме ці питання стали темою зустрічі варшавської молоді, яка зібралася вчора увечері у світлиці василіанського монастиря після молодіжної Літургії, що відправляєтся о 17.45 год. Гостями цієї зустрічі були п. Наталя Рябінська та п. Дарія Драбінська. Під час гарячої дискусії молоді люди прийшли до висновку, що на те: яким українцем я є, - впливає :

  • національна самосвідомість,
  • знання своєї історії та традиції,
  • почуття власної гідності та усвідомлення особистої вартості кожного з нас.

- Як я почуваюся українцем, будучи в Польщі? - Це залежить від почуття власної гідності.

Приєднайся до дискусії!!!

Що на твою думку має вплив на формування національної свідомості української молоді?

Add a comment

У житті людини бувають моменти, коли вона, сівши в якомусь тихенькому місці, починає замислюватися, аналізувати своє життя: що здобула, чого доробилася, яких зазнала успіхів чи може навіть невдач. Зазвичай будуємо плани на майбутнє на рік, на п’ять, на десять. Але водночас відчуваємо, що нашим планам і мріям ставиться якась невидима межа, перепона – це думка, що я тут не вічно, що раніше чи пізніше наступить кінець моїй земній мандрівці і що відійду з цього світу. Ми пробуємо втекти від таких думок в якісь інші справи, але вони залишаються й виявляється, що нікуди від них не подінешся. Особливо гостро відчуваємо це під час смерті дорогої нам особи: згадуючи приємні та радісні фрагменти життя - сумуємо, що цього більше не буде, що більше її не побачу, не промовлю до неї словечка, бо відійшла в інший світ. Тоді миттєво виникає питання: "Як там буде? Що її там чекає?" Але, що найголовніше, починаємо здавати собі справу з того, що і нас чекає така ж доля і тоді замислюємось: «А, як там буде мені? А, що чекає на мене

Такі і подібні їм запитання неодноразово виникають у наших серцях. Звичайно, що це становить таємницю й закрите для нас, але часткову відповідь на запитання "як там є" і "що нас чекає" дає Господь Наш Ісус Христос зокрема у притчі «Про багача і Лазаря» кажучи, що наше вічне життя залежить від нашого земного життя.

Окрім того, в цій притчі Ісус дуже гарно і яскраво показує, що після смерті людини її життя не закінчується, а душа померлого - залежно від заслуг на землі - потрапляє або до пекла, або до раю. У пеклі – вічні муки, в раю – вічне блаженство і щастя. До того ж, душа має свідомість, може міркувати, спілкуватися. У неї залишаються й відчуття – і душа у пеклі страждає, терпить нескінченні муки. То хіба ж кожен із нас не повинен бути стурбований про своє подальше позаземне життя? Ось чому й треба вести праведний спосіб життя на землі, щоб відповідно заслужити собі благе життя після смерті.

На завершення хотів би подати відгук на вищезгадану тему святого Івана Золотоустого, де він говорить так: « Як у театрі, коли настає вечір і вийдуть усі глядачі, то актори, які грали перед усіма царів і полководців, вийшовши звідти і скинувши фальшиву маску, стають тими, ким вони й дійсно були, - так і тоді, коли приходить смерть і театр закривається, і всі виходять туди, скинувши із себе уявне багатство чи бідність, і тільки судячи по ділах виявляється, хто з них справді багатий, а хто бідний, хто гідний почесті, а хто безчесний.» А тому, наше вічне життя залежить від того, як ми живемо тут на землі.

Add a comment

Метою навчання Ісуса Христа було привести людей до пізнання правди про Небесне Царство, використовуючи при цьому різні нагоди і способи, одним з яких було навчання у формі притч. У найближчу неділю ми почуємо в наших храмах притчу про сіяча, де провідною темою є вміння слухати і виконувати Слово Боже, щоб стати спадкоємцями Вічного життя.

Сказавши: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає», - Христос закликав присутніх добре обміркувати Його слова, бо одні і ті ж слухачі мали цілком різне ставлення до почутого.

Учні відповідали вірою в Ісуса та Його навчання, інші – відкинули, бо вони бачили в Ньому загрозу своєму існуванню, будучи духовно сліпими та глухими. А тому не все посіяне Господом дало врожай.

«Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає», – таким закликом до слухачів Ісус завершував не одну Свою притчу, кожного разу підкреслюючи, що духовні люді в стані осягнути зміст і зрозуміти Його притчі та взяти з них урок. Недуховні ж люди сприймають лише земний, сюжетний, користолюбний бік Його притч, лише поверхневий матеріальний бік, не осягаючи духовного.

У притчі про сіяча описано чотири види ґрунту, на який впало зерно:

1) на край дороги;

2) на кам’янистий ґрунт;

3) на ґрунт у терені;

4) на родючий ґрунт.

Аналогічно Ісус бачив чотири групи людей відповідно до того, як вони сприймали Його вчення:

1) книжники і фарисеї відмовилися вірити Ісусу Христу;

2) багато людей ходили за Ісусом лише тому, що Він чудотворно зцілював їх, годував їх. Але блага вість, яку ніс Ісус, не проникала до серця цих людей;

3) деякі люди проявляли зацікавленість до вчення Ісуса Христа, але вони не стали Його послідовниками, бо більше тягнулися до матеріального збагачення, до оманливих власних тілесних радостей, аніж до духовного;

4) четверта група людей, до якої відносяться й учні Христа: які слухали кожне слово Ісуса і залишалися вірними Спасителю.

Роздумуючи над цією притчею, поставмо собі запитання:

До якого роду слухачів належу я?

Add a comment