Szczegóły

Ієродиякон Богдан ЧСВВ

Utworzono: 01 listopad 2012

Nawet mieszkając w klasztorze nie sposób nie dowiedzieć się, że w życiu politycznym w różnych krajach, w tym w Polsce i na Ukrainie, dochodzi do wyjątkowo niesmacznych i prymitywnych gier okraszanych niewybrednymi wypowiedziami. Nie jest to rzecz szczególnej wagi dla zakonnika. Patrząc z perspektywy klasztoru można tylko z pobłażaniem zapytać tych, którzy silą się na bycie „kimś”: „Cóż masz, czego byś nie otrzymał?” (1 Kor. 4, 7). Albo przywołać słowa Jezusa wypowiedziane do Piłata: „Nie miałbyś żadnej władzy nade mną, gdyby ci jej nie dano z góry” (J 19, 11).

Niepokoi zupełnie co innego. Okazuje się, że do walki staje chrześcijanin przeciwko chrześcijaninowi. I właśnie to boli naprawdę. Przez chrzest wszyscy należymy do Cerkwi, wielkiej rodziny, gdzie słusznie nazywamy siebie siostrami i braćmi. Jednak w życiowym zamieszaniu gubimy świadomość, że druga osoba, ten który stoi obok mnie, jest moją siostrą, lub bratem. Każdy, bez wyjątku każdy. A ten fakt do czegoś jednak zobowiązuje.

Czy problem polega wyłącznie na zwykłym zapominaniu i emocjach, które czasem biorą górę nad racjonalnym myśleniem? Ile osób tyle odpowiedzi, bo przecież dotyczy to każdego z nas.

Przyjrzymy się bardzo przenikliwej analizie podanej przez Apostoła Jakuba:

„Skąd się biorą wojny i skąd kłótnie między wami? Nie skądinąd, tylko z waszych żądz, które walczą w członkach waszych. Pożądacie, a nie macie, żywicie morderczą zazdrość, a nie możecie osiągnąć. Prowadzicie walki i kłótnie, a nic nie posiadacie, gdyż się nie modlicie. Modlicie się, a nie otrzymujecie, bo się źle modlicie, starając się jedynie o zaspokojenie swych żądz” (Jb 4, 1-3).

Żądza. Człowiek opanowany żądzą i zazdrością ani nie osiąga prawdziwych sukcesów, ani nawet nie potrafi się modlić. Nie widzi nic oprócz swoich nieposkromionych pragnień. Nie widzi jak sam się zachowuje, nie widzi że druga osoba to siostra lub brat, nie widzi nawet samego Boga. Tylko żądza, która przyciąga całą uwagę, krzyczy i wrzeszczy domagając się bezwzględnego zaspokojenia. Bez względu na cenę i bez zastanowienia: „czy naprawdę muszę”?

Szczegóły

Ієромон. Василій Кепещук ЧСВВ

Utworzono: 16 październik 2012

Дорогі друзі, мати добре сумління означає, що ми щиро намагаємося пізнати те, чого Бог від нас бажає і щиро намагаємося робити те, що Він дійсно бажає. Без цього намагання не може бути доброго сумління. Людина, яка знає, що вона робить це зусилля, має добре сумління. Такій людині Бог дає Свій мир. Інші люди можуть відволікати себе земними справами та інтересами, але вони не мають внутрішнього миру, який дозволяє людині залишитися спокійною навіть перед обличчям смерті.

Коли ми будемо молитися до Бога, вірмо, що отримаємо Його святу допомогу. Найголовніше, щоб ніколи ми не уникали пізнати Його святу волю, ані нехтували нагодою йти за нею у щоденному житті. Можемо знайти трохи менше приємності, коли підемо за Його волею, але радітимемо Його миром, який перевищує всяку приємність. Якщо б ми коли-небудь стали самолюбними, нехай наша совість турбує і набридає нам доти, доки не повернемося до Бога. Все це для того, щоб мати гаряче бажання зростати в чеснотах правильного порядку. У цьому нам потрібно завжди підпорядковуватися Божому закону, який є для людини не наказом, а дороговказом, дорогою до внутрішнього щастя і миру, дарованого Богом.

Szczegóły

Ієромон. Василій Кепещук ЧСВВ

Utworzono: 11 październik 2012

Дорогі друзі, всі ми знаємо що людські істоти слабкі. Багато людей думає, що вони міцніші за інших, але це неправда. Часами говорять, що обставини створюють людські слабості, але й тут не цілком правильне твердження. Обставини просто показують, чим людина насправді є. Ми повинні знати, що людська воля є слабкою, а наші, людські бажання є міцними. Найголовніше в житті людини не повинно бути надто важко визнати факту існування слабкості.

Погляньмо, як часто ми стурбовані, якоюсь дрібничкою! Часом вирішуємо стати кращими. Одночасно із цим приходить невелика спокуса і постанова кудись зникає. Саме тоді коли думаємо, що ми у безпеці, коли найменше цього сподіваємося, знаходимо себе придавленими найменшою спокусою. Ненависні уявлення навально атакують нас й не залишають у спокої.

Перед тим, як почнемо серйозно дбати про самовдосконалення, ми обов’язково повинні переконатися в його необхідності. Погляньмо, які ми слабкі, і часто змагаємо до негідного. Постановляємо чувати, молитися, а через годину поводимося так, наче б нічого не постановляли. Ми дуже слабкі і непостійні. Тому єдина правильна думка про себе – упокоритися і відкидати надто високі думки про себе.

Бог шанує нас тільки за те, чим ми намагаємося бути. Коли ми не хочемо бути грішниками за це Бог нас сильно любить. Пам’ятаймо, що тільки з Божою допомогою ми здатні зробити будь-який тривалий поступ. Знанням, яке Він дає нам через Свою святу Церкву, і силою, яку Він дає нам у Своїх Святих Тайнах, можемо жити святим життям, незважаючи на наше невтомне нижче «Я», що є в нас.

Молитва:

Любий Господи, Ти добре знаєш нашу нікчемність і слабкість. Змилуйся над нами. Витягни нас з болота нашого «Я», щоб ми не застрягли у ньому навіки. Поглянь на труди й випробування в нашому щоденному житті, і стій у нашому змаганні зміцнюючи нас в постановах до кінця життя. Амінь.

Szczegóły

Ієромон. Василій Кепещук ЧСВВ

Utworzono: 22 wrzesień 2012

Дорогі друзі, якщо б людина спрямувала своє бажання згідно з Божою волею, мала б Його у своєму серці то винесла би багато святих уроків з подій щоденного життя. Кожна людина прямує до щастя. Найбільше щастя це перемогти гріх і бути з Богом, мати Його у своєму серці. Коли роздумуємо про щастя – звертаємо увагу на стан людини, для якого характерні переживання внутрішнього вдоволення власним буттям, повноти і осмисленості свого життя, відповідності досягнутого життєвого значущим цілям і мріям. Нажаль люди сьогодні не живуть просто, хапаються за багато справ і тонуть у безлічі турбот. Хочеться бути щасливим, а тут турботи, переживання. Не забуваймо про те, що людина щаслива - це та, яка цілий час відірвана від зла. Як би там не було - все-таки треба змагатися і перемагати негаразди. Віра найкращий приятель людини. Щоб там не говорити, Божий план спасіння і ощасливлення людини все-таки довершується через віру. Людині потрібно мати віру в інтелігентного і мудрого Творця – Бога. Читаємо у Святому Письмі: «Той хто до Бога приходить, мусить вірити, що Він є. А тим хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євр. 11:6)

Дорогі друзі, пам’ятаймо, що в житі людини, яка прямує до Бога і хоче бути щасливою завжди будуть перешкоди, якісь невдачі, але найголовнішим є те, щоб вірити і Бог допоможе перемагати всі негаразди, які б вони не були. Віра – це не зупинятися в розчаруванні . Коли віриш і надієшся то будеш шукати найперше Царства Божого і правди Його, - а все інше додасться. (Мт. 6:33). Не раз дивуєшся: де у людей стільки сил та віри? Людина повинан вірити у відношенні до земного щастя й спасіння своєї душі. Не можемо зупинятися перед перешкодами, маємо йти до повного щастя. Це і є ознака доброї віри – продовжувати, не зупинятися на труднощах, на окремих людях...

Szczegóły

Ієромон. Василій Кепещук ЧСВВ

Utworzono: 06 sierpień 2012

Дорогі друзі, якщо б людина спрямувала своє бажання згідно з Божою волею, то винесла б багато святих уроків з подій щоденного життя. Кожний прожитий день відображає мудрість і доброту всемогучого Творця. Якщо б людина ставалася кожного дня добрішою і несамолюбною, якою повинна бути, то легко зрозуміла б значення подій свого щоденного життя. Несамолюбне серце бачить набагато більше, аніж лише зовнішні прояви.

Бог сотворив Небо і Землю, щоб вони служили людині. Навіть призначив ангелів на поміч. Насправді ж Творець сам продовжує служити і допомагати людині. Якщо людина живе згідно з Господніми бажаннями, то братиме колись участь у досконалій небесній радості з Творцем.

Щоб брати участь у досконалій небесній радості з Творцем, кожен повинен шанувати Бога. З нашої сторони Йому належиться кожен наш подих і кожна мить життя. Пам’ятаймо, що без Божої підтримки ніщо не може нам подобатись, ані допомагати. Будь-яка допомога й полегшення є результатом праці Божої руки. Всі речі, що приваблюють нас на землі, є тільки маленьким відбитком Божої досконалої привабливості й доброти. Ми кожного дня повинні молитися до Бога, щоб речі світу цього ніколи не відвернули наших думок від Творця, Досконалого Добра. Обираймо Бога через щиру щоденну боротьбу з гріхом!

Szczegóły

Ієромон. Василій Кепещук ЧСВВ

Utworzono: 14 lipiec 2012

Я переконаний, що кожен християнин не раз задумувався над таким питанням, як: «Роль Ісуса Христа у житті віруючої людини». Я також неодноразово задавав собі це запитання і зрозумів, що чіткої відповіді немає. Але, читаючи Святе Письмо, очі відкриваються. Св. ап. Павло в посланні "До колосян" пише: «Христос - життя ваше" (Кол. 3, 4).

Христос – повнота Божества i як Бог Вiн є все у всьому, Вiн – Сотворитель i Вседержитель свiту.

Коли читаєш Святе Писання, молишся, глибше допускаєш Бога до свого серця, тоді кожного дня відкриваєш Його для себе по-новому. Він стає життєвою дорогою і провідником у щоденній мандрівці на нелегкій дорозі випробувань.

Христос – це наше життя і щастя. Він вiдкрив нам не тiльки вчення про Бога-Отця, а й про те як людина повинна жити на землі, розрізняти добро і зло, правду від неправди, тимчасове від вічного, знати навіщо живеться на цьому світі. Багатьом людям здається, що вони це знають, але спостерігаючи за суспільним життям, можна ствердити, що якась частина людей поступово втрачає відчуття різниці поміж добром і злом та живе за своїми законами. Дивляться на творіння і не впізнають у нім істинного Творця. Зробилися незрячими, розслабленими, ніякимиі, - самі-по-собі. Багато побивається, аби знайти щастя, а коли вже знайдуть, то ніяк не можуть його втримати.

Так воно вже є, що у кожній душі живе прагнення до щастя та до пізнання сенсу життя. Але - повторюсь - якась частина людей поступово втрачає відчуття різниці поміж добром і злом та живе по своїх законах, - і все це для свого особистого задоволення та оманливого почуття щастя. Хтось знаходить його у вигодах сього світу, а хтось інший - в Ісусі Христі, який є життям і повнотою Божества.

Протягом цілого тижня у довільний час в глибині душі своєї спробуймо відповісти:

- Що означає щастя для віруючої людини–християнина?

Шукати відповідь на це запитання можна й у книгах, але я пропоную пошукати її у своєму серці.

Szczegóły

Ієромон. Василій Кепещук ЧСВВ

Utworzono: 08 lipiec 2012

Кожного християнина, найвища мета життя – це злука із Богом в Небі. Дуже багато людей роздумують над цією правдою цілі дні. У всьому впевнено тримаються стежки, яка веде до Неба. Бог дав людині «Заповіді», дав їх для тимчасового й вічного щастя. Нажаль, багато людей думають про своє власне, особисте задоволення, незважаючи на Божі закони. Помилки і гріхи відбирають мир на землі та нескінчене щастя Неба. Тому нехай у всьому наш погляд буде звернений тільки на Бога.

Щасливі ті, які бажають тільки того, що Всевишній Творець хоче, постійно намагаючись чинити Його волю. Такі люди не дадуть поглинути себе цілковито тому, що проминає. Вони бачать скороминущість людського задоволення на землі. Кожного дня перевіряють свої наміри у щоденних словах і вчинках. Шукають нагоди більше подобатися Богові та уникають всього, що могло б віддаляти від Нього.

Щоб прийняти Бога нам всім потрібно вірити. Віра – це дар Божий. Дар, який потрібно отримати. Отримування цього дару можливе через слухання. Ми слухаємо розумом і слухаємо серцем. Дар віри опирається на знання, пізнання і зберігається у серці людини. Один із моїх приятелів визнав: «Я сотворений для вічного щастя з Богом. Усе решта займає другорядне місце в моєму житті, бо якщо я втрачу Небо, то в трачу все». Думаю, що це було із серця.

Кожний християнин у своєму житті знайомиться з Христом, пізнає Його, приймає Сина Божого у своє життя. Але коли відбувається ця зустріч? Яке місце у нашому житті займає Бог?

Szczegóły

Ієромон. Василій Кепещук ЧСВВ

Utworzono: 27 czerwiec 2012

Як небесні тіла рухаються за певними знаками, встановленими Богом (Пс. 148, 6), так і люди повинні жити за Божими законами - «Заповідями». Господь Бог дав нам Заповіді для нашого тимчасового і вічного щастя. Правильна дорога і життя у святості на нелегкій стежині земного життя, яка провадить в «Новий Єрусалим», через виконання Божої волі, дотримуючись Заповідей, які подиктовані самим Творцем, Якого об'явив людині Ісус Христос, Син Божий, народжений від Діви Марії. З Біблії знаємо, що Бог дав людям закон, який має служити добру, і в такий спосіб уподібнити людину до самого Себе. Виконуючи Заповіді Божі, людина стає на вірний шлях, щоб не збитися з правильного путі.

Кожен із вас може висловити думку, зайнявши відповідну позицію. Отож, чи можемо ми обійтися у житті без правил, дороговказів, Заповідей Божих?

Szczegóły

дн. Богдан

Utworzono: 22 maj 2012

Chrystus odszedł z ziemi. To kolejne jego odejście, które stało się na oczach uczniów. Najpierw odszedł do grobu. Uczniowie przeżyli to bardzo realnie i tragicznie. W pierwszym momencie zupełnie naturalnie i boleśnie odczuli myśl: Nauczyciel nie żyje – nie ma go już. To odejście okazało się nie do końca prawdziwym. Nie było go z uczniami tylko trzy dni. Później stało się jasnym, że wcale nie odszedł.

Teraz znowu odchodzi. Tym razem do Królestwa w niebie. Uczniowie wiedzą jednak, że to znowu nie jest odejście ostateczne. Wiedzą, bo On sam wyraźnie to mówi, ale także dlatego, że doświadczenie poprzedniego odejścia nauczyło ich ważnej prawdy: Jeśli nawet Nauczyciel znika z naszych oczu na jakiś czas, to nie zostawia nas na zawsze. Wróci i to w sposób tak chwalebny, że nikt z nas nie jest w stanie tego przewidzieć.

My również wierzymy, że On powtórnie przyjdzie, sądzić żywych i zmarłych.

Czy Jezus jest dla mnie Nauczycielem, który zostawił nam bardzo ładną i humanitarną naukę, po czym odszedł? Czy jest Pasterzem, który na krótką chwilę jest niedostępny moim fizycznym oczom, ale nie nigdy ode mnie nie odchodzi?

Szczegóły

Ієромон. Ігор Гарасим ЧСВВ

Utworzono: 26 kwiecień 2012

Молодь у Церкві – це її теперішнє і майбутнє. Коли ставимо запитання про молодь, тоді на серці у нас не софістика, чи якісь мудрування, але усвідомлене почуття відповідальності за добро Церкви. Хочемо вийти на зустріч молоді у Польщі, яка шукає свого місця у житті. Однак, церковна дійсність є непростою: парафіяльні громади невеличкі; священиків, які могли б допомогти молоді, також небагато, та й вони перевантажені різними обов’язками, а крім цього молодь розкинута по різних місцевостях. Враховуючи ці обставини, дуже цінними стають для нас думки диспутантів, які враховують реальні можливості нашої церкви у Польщі.

Дякую всім за участь у дискусії, а особливо за те, що вказали свій соціальний статус, - якраз це і допомогло нам краще зорієнтуватися у тому, як на ситуацію із молоддю у церкві дивляться різні люди. Це важливо ще й тому, що кожна висловлена Вами ідея, думка та спостереження – відображають не лише те, як Ви розцінюєте дану проблематику, але також вказує на Ваше місце у церковній спільноті і водночас проливає світло на внутрішнє ставлення.

Причини і загрози

Цим разом я б хотів зупинити нашу з Вами увагу на причинах та загрозах. На основі аналізу Ваших думок можна умовно виділити три категорії причин відсутності молоді в парафіяльних спільнотах УГКЦ у Польщі, а саме: перша – це середовище, в якому вона проживає, друга – неадекватність та непосильніст, або й цілковита відсутність дій Церкви, а третя – це внутрішня настанова молодих людей.

Середовище

Молодь зустрічається у своєму середовищі з такими явищами, як: воюючий атеїзм (модель життя без Бога), який нещадно використовує релігійний анальфабетизм; секуляризація (нехтування духовних цінностей), висміювання християнства та Церкви (до якої не треба ходити – це музей мертвих традицій, в якому немає живого Бога); нав’язування віри в різного роду божків; нав'язування агностицизму; модель життя без традиції і зневажання її; витіснення церкви із суспільного життя. Молодь в сучасному світі почувається загубленою, тому що світ манить її різними «привабливими» пропозиціями, тому церква повинна вказати молоді правильні критерії вибору того, що є істинне.

Церква

Учасники дискусії вказують на те, що: «Медіа змальоювують церкву без Христа, а священики дуже часто роблять це саме, або самі Його там не бачать. І, мабуть, це головна проблема - молодь не бачить у Церкві її "центру", її "сенсу" - не бачить Ісуса»; священики користуються застарілими формами пояснення суті духовного життя, віри та вчення про Бога, та не модифікують форм своєї пастирської праці з молоддю, щоб показати молоді присутність живого Бога. Наші парафії недостатньо відкриті на потреби молоді, яка шукає живих та автентичних свідків Христа.

Молодь

Черговою причиною відсутності молоді в церквах є: лінивство, байдужість та безідейність. Особисті проблеми та життєві невдачі відводять її від церкви. Світ відкриває перед молоддю стільки різних світоглядних ідей, життєвих пропозицій, що вона відчуває себе загубленою та анонімною.

Завдання церкви (духовенства й мирян)

Сьогоднішній світ ставить перед молоддю чимало різноманітних викликів, на які вона неспроможна відповісти самостійно, і знайти в ньому своє місце. Тому перед Церквою стоїть важке та відповідальне завдання.

Учасники дискусії вказують на те, що церква повинна: допомагати молоді у захисті її віри перед різними загрозами; спонукати молодь до пізнання правди; творити спільноти підтримки; проводити різноманітні форми праці з молоддю; допомогти їй у творенні парафіяльних спільнот; свідчити та пригадувати про живу присутність Христа.

Священики

Душпастирі мали б: насамперед проповідувати люблячого Бога; не лише бути присутніми у спільнотах, очікуючи, що молодь сама прийде до них (організовувати зустрічі у школах та університетах); зустрічатися та розмовляти з молоддю, щоб разом шукати відповіді на життєві виклики. Священики мають здійснювати нову євангелізацію: шукати, допомагати вирватися з «тенет лукавого», піклуватися про молодь, яка губиться у світі, та захистити її.

Молодь

Молодь, яка вже присутня в церкві, може й повинна також приєднатися до цієї місії: запрошувати та пропонувати своїм друзям йти разом до церкви; виходити до своїх ровесників з християнською літературою, зав’язавши знайомства, запрошувати друзів до церкви, аби показати нову перспективу у житті.

Батьки

Відповідальність за християнське виховання молоді у вірі спочиває також на їхніх батьках, які є «домашньою церквою» та які своїм щоденним життям мають свідчити про Христа.

Із всіх вищезгаданих ідей та пропозицій можна зробити висновок про напрямок, в якому необхідно рухатися у вирішені даної проблематики, а саме: організувати співпрацю священиків та мирян у християнському вихованні дітей та молоді.

Однією з форм такої співпраці може бути створення "Комітету допомоги молоді": релігійна, психологічна та фінансова допомога (наприклад Стипендійний фонд для обдарованої молоді).

Яким чином, на Вашу думку, можна організувати такий комітет?