Bazylianie

Духовність

 

02_wo(На основі Східної християнської традиції)

 

 

1. Євхаристія – Св. Причастя: Приймання

Перш за все, наша участь в Пресвятій Євхаристії є глибоким діянням віри і прийманням Бога у наше серце. Євхаристія не є тільки прийняттям Христових Тіла і Крові у Святім Причасті, Вона є також внутрішнім і свідомим визнанням і прийняттям всієї Пасхальної події Ісуса Христа у наше особисте життя. Іншими словами, наша участь у Таїнстві Пресвятої Євхаристії стає уподібненням нас самих до земного і прославленого Христового життя з його Отцем, що на небі.

2. Євхаристія – Св. Причастя: Прослава

Оскільки Церква прославляє в Євхаристії Тайни Божого Спасіння уже звершені в Ісусі Христі, і що Вона є також участю в тих же самих Таїнствах, тому щоденне життя причасника стає прославою страстей, смерті, поховання і воскресіння Христа.

Add a comment

 

logo_czasemCzasem nachodzi człowieka pytanie: co w końcu jest istotne w życiu? Nie bywa to często, bo po co przemęczać się przemyśleniami, które zazwyczaj i tak nic pożytecznego nie przynoszą. Bywają jednak chwile, kiedy myśl ta staje się koniecznością. Czasem przy chorobie, czasem przy okazji okresowej depresji, a u bardziej melancholijnych osobników może zjawić się nawet bez wyraźnie określonej przyczyny – jakby dla wypełnienia czasu.

Add a comment

logo_pole Spotkała mnie nieprzyjemność. Norma. Nic specjalnego. To jedna z tych nieprzyjemności, które kołaczą się po głowie, nie pozwalają zasnąć i wciąż z uporem wariata pytają „dlaczego”?

Po długich i jak się okazało, bezsensownych, dywagacjach wpadłem na pomysł, który dziwnym trafem nie zadźwięczał mi w głowie w pierwszym momencie. Udałem się do cerkwi, aby wygarnąć Najwyższemu, to co o tym myślę. W końcu to On jest Stworzycielem. Jednak zanim doszedłem do ławki zmiękłem, schyliłem głowę przed Majestatem, ba uklęknąłem. A potem to już wszystko potoczyło się normalnie. Posypał się grad zdań, żali i wszystkiego, co zebrało się na wątrobie. Umiejętnie jednak unikałem wskazywania winnych, skupiając się raczej na samym relacjonowaniu swego osierocenia w tym okropnym świecie: „owca wśród wilków”! Właściwie wolałbym krowa, bo jako wychowany na równinach uważam ją za pożyteczniejszą, ale niech będzie ta nieszczęsna owca – nic nie poradzę, że Biblię pisali pasterze owiec. I tak rozmawialiśmy. To znaczy: ja mówiłem, bo On był jakiś cichawy. Nie wiem, może przysnął na chwilę. Ok, ma prawo. Mi to nawet odpowiadało i nie miałem ochoty nic zmieniać. Nie dlatego, że nie lubię innym przerywać smacznej drzemki. Wpadłem jednak w taki zachwyt nad łatwością, z jaką się wyrażałem, złożonością, błyskotliwością konstrukcji myślowych, moją „wybitną” znajomością teologii i psychologii, że nie chciałem przerywać sobie samemu. Byłoby bardzo niegrzecznie pozbawiać niebiański świat przyjemności wysłuchania tak wyrafinowanego komentarza do życia na ziemi. Kiedy się już wygadałem zrozumiałem, że nie powiedziałem nic nowego, nic, co mogło by zastanowić tych na górze. Przecież ci poczciwi aniołowie od stuleci zastanawiają się dlaczego, dlaczego Jezus pozwolił się zabić?

Add a comment

1266177222_229_300_95Ця тема пов’язана з благодатним Роком Священства, який цього року для всієї Церкви Святіший Отець Венедикт XVI торжественно проголосив у святковий день – Пресвятого Серця Христового. Минулого року ми обходили благодатний Рік Святого Ап. Павла, а цього року нагодою проголошення Року Священства послужило 150-ліття від дня народження до вічного життя святого пароха з Арсу – Івана Марії Віянея. Як знаємо, Папа Пій ХІ, ще у 1929 році, проголосив його Опікуном усіх душпастирів світу. Рік цей, згідно задумів Папи, має збагатити ревність священиків в їх євангельській проповіді у сучасному світі, а закінчиться цей Рік в день Пресвятого Серця наступного – 2010 року.

Чому Папа в імені всієї Церкви звернув увагу саме на Священство? Бо: «Священство – це любов Христового Серця», – мав звичай повторяти отець парох з Арс. Цей вислів особливо допомагає нам зрозуміти той найцінніший дар, яким є священики, і то не тільки для Церкви, але для всього людства.

Про «священство» є і було вже дуже багато написано і сказано, але зараз для нас усіх є важливо не настільки почути нові речі, як пригадати давно вже нам знані основи священичого життя і застосувати їх у своєму щоденному житті: «Non nova ut sciatis, sed vetera ut faciatis». Я не буду вам у скороченій формі викладати догматично-доктринальну частину про священство, бо на це було б потрібно багато часу і окремих лекцій, але постараюсь разом із вами трішки розігріти наше сящениче серце, наблизивши його до Господа Ісуса Христа.

1. Священство – це дар і завдання

Ми на даний момент стоїмо перед таємницею і одночасно завданням.

Таємницею – є саме священство, а завданням – це щоденна конкретика священичого життя у всій його повноті. Ми стоїмо перед завданням зустрічі з Христовим священством, щоб його краще пізнати, глибше пережити і потім його донести людям, до яких кожен священик є післаним.

Зі священством ми зустрічаємося щоденно. З його труднощами ми борикаємося вдень і вночі. Тому Папа закликає всіх священиків зустрітися з Христом, єдиним Священиком, оскільки, ця особлива зустріч з Ним ніколи нас не віддалить від священства, ані тим більше від людей, навпаки, в Ньому ми зустрінемо себе, відкриємо і краще поглибимо наше багатовимірне священство, яким ми є всі обдаровані.

Add a comment

chrestykІІ частина

А тепер подивімся на виховничий аспект сумління. Совість потрібно відповідно сформувати, щоб вона була чесною і справедливою. Виховувати сумління потрібно постійно, оскільки «воно формулює свої судження, керуючись розумом, згідно з правдивим добром, якого хоче мудрість Творця» (ККЦ, 1783). Наскільки сумління буде вихованим і обізнаним, настільки воно буде свобідним. Совість, як джерело води, може бути чимось забрудненою, розмішаною або затроєною. Але в іншім випадку, вона може бути також й очищеною, завдяки чому можна знайти правдиву дорогу, як наслідок доброго виховання совісті. Добре сформоване сумління являє собою істинний тип мудрого розпізнання свобідних та відповідальних рішень. Притуплення чуйності сумління, навпаки, приводить до того, що людина стає невільником власних упереджень та опіній, які переважають в сьогоднішньому суспільстві. «Виховання сумління необхідне для людей, – оскільки вони зазнають негативних впливів і їх спокушує гріх, – щоб надавати перевагу своїм власним судженням і відкидати авторитетне вчення. (...) Іноді людина стикається з такими ситуаціями, які роблять моральне судження менш певним, а рішення – важким. Але людина завжди повинна шукати те, що є справедливим і добрим, і розпізнавати волю Бога, виражену в Божому законі» (ККЦ, 1783, 1787).

Add a comment

 

IMGP8070Вас же тепер спасає прообраз (…) хрещення, позбуття не тілесної нечистоти, а прохання доброго сумління в Бога через воскресіння Ісуса Христ (1Петр 3,21).

Серед буденності часто між людьми можна почути такі вислови: «Кожен повинен діяти згідно своєї совісті»; «Роби так як буде тобі краще»; «Слідуй за своїм сумлінням»; «Прислухайся голосу власної совісті» і т.д. Все це правда. Однак, ми себе забуваємо інколи запитати: Якою ж є ця совість? Які особливі прикмети повинно мати наше сумління? І, як виховати совість? Найперше слід розглянути, чим є для людини моральна совість. Для цього ми використаємо найавторитетніші голоси Вчительського Уряду Церкви, які допоможуть нам краще зрозуміти цю таїнственну людську властивість, якою наділив Господь Бог кожну людину, творячи її на Свій образ і подобу.

Add a comment

ХРИСТИЯНСЬКЕ   ЖИТТЯ   ЗА  ДОБРОТОЛЮБІЄМ Якось в авви запитали: « Як здобути здатність не гніватися, коли тебе принижують і злословлять на тебе ? » Авва відповів: « Того, хто у своєму серці має себе за найнікчемнішого, не бентежить жодна зневага, як сказав авва Пімен: якщо зневажиш себе, матимеш спокій » Add a comment

3_ISUSПропоную Вашій увазі декілька думок про зміст стихири на «Господи, взиваю я», з сьогоднішньої Вечірні:

«Наслідуючи, вірні, Марту й Марію, пошлімо до Господа, як прохання, наші добрі вчинки, щоб він прийшов воскресити наш духовний розум, що лежить мертивий у гробі нечутиливого лінивства, не пам’ятаючи про страх Божий, і позбавлений життєздатності. тому кличемо: поглянь, господи, і як колись щедрий, своєю присутністю ти дивно воскресив друга лазаря, так і нас усіх оживи, подаючи велику милість».

Автор стихири, своєю молитвою, образно, вдаючись до нашої уяви, закликає нас сьогодні наслідувати Марту і Марію (Лк. 10:38-42) та добрими вчинками, як нашим особистим проханням, звернутися до Господа, щоб Він прийшов воскресити наш «духовний розум», що лежить «мертвий у гробі нечутливого лінивства» та не пам’ятає про «страх Божий», і позбавлений «життєздатності».

Add a comment

Wielki Kanon Pokutny św. Andrzeja z Krety Post to nade wszystko duchowa wędrówka, której celem jest Pascha – Święto nad Świętami, to przygotowanie do wypełnienia i objawienia, jakie niesie Pascha. Wszystkie cerkiewne wydarzenia grawitują wokół Paschy: całoroczny cykl świąt i niedziel to jedna wielka wędrówka i pielgrzymka w kierunku Paschy. Stanowi ona koniec, ale zarazem jest też początkiem – koniec wszystkiego, co „stare”, a początek nowego życia, ustawiczne przejście z tego świata do Królestwa już objawionego w Chrystusie. Wszelako „stare” życie, życie grzechu i małostkowości nie tak łatwo daje się przezwyciężyć i zmienić. Ewangelia oczekuje i żąda od człowieka wysiłku, do którego w swoim obecnym stanie nie jest on zdolny. Add a comment

Великий покаянний канон св. Андрія Критського Св. Андрій починає свою ісповідь перед Богом роздумуванням над вчинками свого власного життя і зразу входить на стежку спасенного покаяння та приношення Богові покаянних сліз. Ці роздуми Автор проводить у власному імені, а водночас в імені всіх людей, які сокрушені, свідомі своєї гріховності, стоять перед Богом.

Преподобний Андрій робить це так, немов би у своїй глибокій християнській любові взяв кожну людську душу і разом з нею зітхає над гріховністю життя, але й разом з нею шукає способу виходу з гіркого положення, шукає навернення і просить про нього.

Add a comment