Створено: П'ятниця, 12 березня 2010, 01:00
До днів пам’яті Тараса Шевченка - «Віконце»


«Умер Шевченко на другий день після своїх уродин, – писав до свого вчителя в Україну студент Петербурзького університету, харків’янин, у листі датованому у день похоронів Шевченка. – Тіло лежало в Академії мистецтв. Усі письменні люди, довідавшись, повалили, мов хмара, були переважно студенти, пани, письменники, вчені. Ляхи теж усі поприходили. А в церкві – шилом не повернеш. О год. 10-ій почалася обідня, об 11-ій закінчилася, і почалася панахида. Втихомиривши народ у церкві українці почали говорити промови до тіла. Усіх промов було сказано п'ятнадцять. Труну несли студенти й письменники. Її не спускали з рук до самого кладовища, до якого з Академії буде кілометрів 7. Труна була дубова, оббита срібною парчею. Дубову труну положили в свинцеву через те, що його тіло будуть перевозити в Україну. На поета возложили лавровий вінець, з котрого я увірвав три листки, і кожного приклав до його широкого лобу».



Сумна звістка про смерть великого Поета була передана телеграфом в Україну. Вона мов блискавка облетіла усі міста і села і вдарила як грім! Полетіла сумна звістка і за кордон: у Лондон до Герцена, у Дрезден до сім'ї Толстих, у Париж до Тургенєва. Біль, невимовна туга охопили друзів та шанувальників поета. Всі газети і журнали України, Росії та багатьох країн Європи вмістили некрологи. Художники М. Микешин, М. Дмитрієв, В. Верещагін, П. Ейснер змалювали поета на смертному одрі. Скульптор П. Клодт зняв гіпсову маску з обличчя Шевченка.

Похорон Т. Г. Шевченка відбувся 12 березня на Смоленському кладовищі в Петербурзі. У день похорону Кобзаря України було відслужені урочисті панахиди в Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі, Херсоні, Катеринославі і скрізь-скрізь по Україні.

Хоч була сильна негода, на похорони Шевченка зібралося багато людей. Надгробні промови виголошувалися українською, російською та польською мовами.

Представник українських студентів говорив:
«Сумно і страшно мовити – Тарас Григорович умер! А ще страшніше сказати – на чужій чужині! Україно, мати наша, де твоя утіха… Перестав твій Тарас сльози лити. Україно, степи наші, могили, Дніпро широкий, небо наше синє, хто вам пісню заспіває… хто вас так щиро любитиме і за вас душу положить. Затих і замовк наш соловейко навіки. Довго тебе, тату, на Україну вижидали, як дощику травневого ждали – тепер перестануть. Як сонечко ясне показувався ти на рідній землі, та не довго у ній ти вітав, усе тебе доля на чужину кидала, в чужій землі, в чужій труні тіло поховала.»

Від поляків прощав поета Владислав Хорошевський:
«Хай і польське слово прозвучить над твоєю домовиною, достойний поете український. Ти був великим співцем свого народу. Честь тобі, достойний Тарасе, честь тобі. Хай над твоєю могилою замовкнуть усі докори, хай тут лунає одне тільки слово: Честь тобі!»

Микола Костомаров прощав свого друга словами:
«Смертне поетове ложе не було оточене ні родиною, ні дружиною, ні дітьми. Самітня була його смерть. Але тепер його домовину оточують друзі великого слов’янського народу, які здібні розуміти глибини його неповторної поезії… Шевченко є поетом не тільки для України – він поет усіх покривджених народів.»

Пантелеймон Куліш казав:
« … у нікого з українців не було такої сім’ї, як у тебе, Тарасе. Нікого, так як тебе, на той світ не проводжали. Були в нас на Україні великі воїни, були великі правителі, а ти став вище всіх їх, і сім’я рідна в тебе найбільша. Ти-бо, Тарасе, вчив нас не людей із цього світу зганяти, не міста й села чужі опановувати: ти вчив нас правди святої животворящої. От за сю-то науку зібралися до тебе всіх язиків люди, як діти до рідного батька. Через сю твою науку став ти всім їм рідний, і проводжають тебе на той світ з плачем і жалем великим… бажав єси, Тарасе, щоб тебе над Дніпром-славутом поховали: ти ж бо його любив і малював, і голосно прославляв. Маємо в Бозі надію, що й се твоє бажання виконаємо. Будеш лежати, Тарасе на рідній Україні, на узбережжі славного Дніпра.»

Над могилою поета мало прозвучати ще багато промов, але їх не дозволила поліція, яка вмішалася і розігнала людей з кладовища.

(Продовження у наступному «ВІКОНЦІ»)

Дорогі друзі, вчителі і діти!

Надіємося, що цей матеріал ви використаєте на уроках літератури. Прочитаєте і обговорите, а можливо вплетете у Шевченківський сценарій. Шевченківські святкування відбуваються завжди у часі Великого посту. У цей день виголошують промови і доповіді про життя і творчість Тараса Григоровича, читають «Кобзаря», який є у кожній українській хаті, співають його вірші, які стали народними піснями. Шевченківські концерти розпочинають Кобзаревим «Заповітом» або піснею «Реве та стогне Дніпр широкий…» при виконанні яких всі стоять і співають разом. Нема тут місця на гучні та пишні забави з танцями. Шевченкове свято – це наше свято на яке Кобзар збирає наш рід своїми родинам, як кажуть: «від старого до малого».

Та найкраще вшануємо Тараса Шевченка, якщо поставимо собі в зразок великого Поета, якого серце горіло любов’ю до народу і України.

У часі Великопісних говінь хоча на хвилинку задумаємося над цим, чи шануємо безкорисливу працю наших поодиноких людей і в який спосіб продовжуємо свої культурні традиції та що і як робимо для збереження української духовності.

Опис світлин:

1. Т. Шевченко в труні. Худ. В. Верещагін. Літографія.
2. Клодт Петро. Посмертна маска Т. Шевченка. Гіпс тонований. 25 × 18 × 18. Національний музей Тараса Шевченка, № с-126.
3. Похорон Т. Шевченка в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Худ. В. Пєтухов. Олія. 1949.

На цій сторінці ви можете переглянути багато фотографій присвячених Т. Г. Шевченку: http://litopys.kiev.ua/

А на цій сторінці ви з найдете пісні на слова Т. Г. Шевченка: http://www.pisni.org.ua/persons/30.html#works

Опрацювала Люба П’ятночко

{becssg}2010/531{/becssg}