Створено: Четвер, 04 березня 2010, 01:00
Злоба та розкоші

Думки на Велике Говіння На Каноні сьогоднішньої Утрені, ми молилися словами стихири:

«ДУШЕ МОЯ, ТИ НЕ ПОЗБУЛАСЯ ЩЕ ЗЛОБИ, АНІ НЕ ВІДІЙШЛА ВІД СМЕРТОНОСНИХ РОЗКОШІВ, ЧОМУ Ж ТОДІ ЗАВЧАСНО РАДІЄШ ІЗ МНИМОГО ПОСТУ? БО Ж НЕ ТАКОГО ПОСТУ ОЧІКУЄ ГОСПОДЬ, – ЄДИНИЙ, ЩО БАЖАЄ ПОПРАВИ НАШОГО ЖИТТЯ».

Ця стихира образно і конкретно вказує на природу істинного посту, який не полягає в тому, щоб лише зовнішньо придержуватися приписів. Справжній піст, якого очікує від нас Господь, – це «поправа нашого життя».

Що це означає?

Йдеться про те, що Господь хоче, щоб ми навернулися, очистили серце від злоби та розкошів. Можна бо постити, не їсти м’яса, не справляти гучних забав, бути строгим до себе та інших, але в глибині серця можемо, – на нашу думку – зовсім справедливо, тримати злобу на того, хто колись вчинив нам кривду. Так, ми придержуємось зовнішніх законів посту. Навіть можемо обманювати самих себе, думаючи що совісно зберігаємо церковні приписи. Але, що ж з того! Господь не хоче буквального зберігання закону, Він очікує від нас внутрішнього навернення, чистого серця, яке спроможне щиро любити, співчувати та прощати нашим кривдникам. А, щоб воно було насправді чистим, необхідно заглянути в глибину нашого серця, та усвідомити собі, чим так по-правді воно живе.

ПОКАЯННЯ – це єдиний та найбільш цілющий спосіб очищення нашого серця. Від чистого серця очищується і наше тіло, воно втихомирюється і не піддається безрозумним пристрастям та розкошам. У покаянні очищується вся наша істота: тіло, душа і дух, просвічуються сховища наших думок, а наше серце – рясніє світлою райдугою теплих почуттів.
Покаяння є духовним оздоровленням, воно просвічує наше серце, допомагає нам смиренно сприйняти свої обмеження. У світлі покаяння, ми починаємо добачувати в кімнаті нашого серця не лише злобу, чи розкоші, але також нашу духовну гординю, яка обманливо приводить нас до переконання, що ми по-справжньому постимо, бо придержуємось законів. Добачаємо гординю, яка засліплює духовні очі нашого серця, і не дозволяє побачити того, що дух злоби, зловмисності та злопам’ятності темрявою смутку торжествує в нашому житті.

Стихира застерігає нас перед тим, щоб передчасно не радіти «мнимим», тобто удаваним постом, який насправді не існує. Зовнішній піст не очищує серця від пристрастей, злоби та нечистих і пристрасних думок. Насправді, людина тоді постить, коли переображується її серце, внутрішня людина, і коли міняється її особисте життя. Людина, яка кається, рясніє та живе світлом надії.

Молімось Господеві, щоб – за словами іншої стихири – сподобив «нас усіх із чистими устами та душею поклонитися чесному хрестові, – дереву всесвятому, з якого світові спасіння процвіло».

Ієрм. Ігор, ЧСВВ