Створено: Середа, 29 квітня 2009, 02:00
Ієромонах Теодосій Тит Галущинський, ЧСВВ

В історії Василіянського Чину знаходимо багато світлих постатей, які своїм жертвенним прикладом монашого життя спричинилися до поширення і проповідування Божого Царства. Ієромонах Теодосій Тит Галущинський, ЧСВВ, Архимандрит Василіянського Чину – один з тих світичів, пам’ять про якого повинна нас заохочувати до кращого пізнання своєї церковної історії.
Перша половина ХХ ст. є надзвичайно важливим періодом у розвитку Української Греко-Католицької Церкви. Серед яскравих особистостей цієї доби на особливу увагу заслуговує постать ієром. Теодосія (Галущинського) ЧСВВ, пастирська й адміністративна діяльність якого тісно пов’язана із розвитком УГКЦ у цей період.
Тит (хресне ім’я ієром. Теодосія) Галущинський походить з відомої священичої родини, представники якої справили помітний вплив на релігійне та національне відродження Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст.
В родині ієром. Теодосія на високому рівні мусіли культивуватись релігійні та морально-етичні цінності і глибокий дух патріотизму. Кінець ХІХ ст. – це час, коли значна частина греко-католицького духовенства виконувала роль національних будителів простого народу, і священича сім’я Галущинських належала до цього грона українського католицького клиру.
Тит Галущинський народився 13 квітня 1880 року в м. Бучачі, де його батько обіймав посаду сотрудника парафії. У 1882 році, після смерті о. Миколая Волянського, пароха с. Звиняч, о. Миколай Галущинський посів його місце. У цьому селі й пройшли дитячі та юнацькі роки Тита. Вихованням дітей переважно займалася матір, оскільки батько був заангажований у душпастирстві. Сини отця Галущинського також допомагали йому в пастирській праці, оскільки на парохії неодноразово збиралися вірні для того, щоб виконувати певну господарську роботу для священичої родини. Під час цих зібрань Тит зі своїм братом Михайлом читали парохіянам твори українських письменників. Початкову освіту Тит здобув у рідному селі; спочатку під опікою матері, а згодом – у народній школі. Після трьох років навчання у сільській школі юнак перейшов до гімназії у Бучачі, де студіював чотири роки (1890-1894), з них перші три – під проводом ще не зреформованих отців василіян. Під час останнього року навчання Тита приватна василіянська гімназія, згідно з рішенням польського уряду, стала державною установою. Після закінчення перших класів Бучацької гімназії у 1894 року Тит продовжив навчання у Тернопільській гімназії.
У гімназії Тит і його старший брат Михайло стали членами таємного гуртка, організованого українською молоддю для плекання і розвитку рідної мови, звичаїв, традицій і культури. Цей гурток підтримував тісні стосунки із українською молоддю Львівського університету, звідки завжди приїжджали студенти, щоб поділитися останніми новинами національного й культурного життя Галичини та підтримати молодих гімназистів.
Після закінчення Тернопільської гімназії перед юним Титом постало питання життєвого вибору. За порадою батька, який хотів, щоб хоч один із його синів став священиком, та після довгих вагань і роздумів, Тит, як станіславівський питомець, вступає до Львівської Духовної Семінарії.
На початку ХХ ст. через політичні обставини багатьом семінаристам, серед яких і Титові Галущинському, довелося залишити цей навчальний заклад. У листопаді 1901 року відбулася сецесія українських студентів із Львівського університету, серед яких значну частину становили питомці Львівської Духовної Семінарії. Причиною виходу українських студентів із університету стала шовіністична політика декана богословського факультету отця-доктора Олександра Фіялека, зокрема його вимога вести документацію й викладання виключно польською мовою. Відбулося віче, на якому від студентів богослов’я з промовою виступив Тит Галущинський, наголосивши на нагальній потребі українізації богословського факультету, з огляду на більшість студентів-українців на ньому.
Українські студенти були змушені продовжувати навчання в інших університетах Австро-Угорської держави. Ректорат сподівався, що греко-католицький єпископат не дозволить богословам покинути університет. Однак митрополит Андрей, солідаризуючись з українськими студентами, надіслав до семінарії лаконічного листа про закриття Львівської Духовної Семінарії на знак протесту проти дій польської влади.
Велика кількість студентів теології виїхала на подальші студії до Відня, Праги і Кракова, де вони змогли вчитися за рахунок спеціального Фонду, утвореного українською громадськістю та митрополитом Андреєм. Студенти повернулися до семінарії на 1902/3 академічний рік, де були прийняті вже новим ректором Григорієм (Хомишиним). Тит Галущинський богословські студії продовжував у Відні.
4 серпня 1904 року в Бучачі молодому богословові Титу уділили єрейські свячення з рук владики Григорія (Хомишина). На його рукоположенні був присутній майбутній єпископ для українських греко-католиків Америки Сотер (Ортинський) ЧСВВ.
У 1906 року в Станіславові було засновано духовну семінарію, ректором якої став ієром. Єремія (Ломницький) ЧСВВ. Молодого о. д-ра Тита Галущинського призначено на посаду викладача Святого Письма Старого Заповіту і на префекта семінаристів. Тут о. Тит зустрівся з іншим префектом – Йосифом Коциловським, майбутнім перемишським єпископом Йосафатом. У 1908 році відбулася ще одна переломна подія в житті молодого священика. Заохочуваний ректором семінарії, він вступив до новіціяту Крехівського монастиря Чину Святого Василія Великого, змінюючи своє світське ім’я на чернече Теодосій.
Під час перебування ієром. Теодосія на новіціяті магістром новиків був ієром. Микола (Лиско), один з кращих василіянських виховників, що виплекав декілька поколінь священиків і братів для Чину. Особистість отця магістра, як справжнього аскета та ревного пастиря, мала також великий вплив на подальшу формацію у Василіянському Чині отця Теодозія.
Перші чернечі обіти він склав 4 червня 1910 року в Крехові, і після закінчення новіціяту був номінований Чином професором морального богослов’я для василіянських студентів у Кристинополі.
Здобувши науковий ступінь доктора церковної історії, у 1913 році за дорученням Чину ієром. Галущинський відбув до Риму, де продовжив вищі студії в заснованому папою Пієм Х Біблійному інституті, ректором якого був о. Леопольд Фонк, його колишній інсбруцький професор. Під час навчання ієром. Теодосій 5 лютого 1915 року склав урочисту професію вічних обітів.
Митрополит Андрей Шептицький невдовзі звернув увагу на молодого, високоосвіченого, з двома докторськими ступенями, василіянина ієром. Теодосія (Галущинського). Митрополиту була потрібна людина для виконання дуже важливого і нелегкого завдання – віднови Львівської Духовної Семінарії, яка під час Першої світової війни перетворилася майже в цілковиту руїну. Маючи ґрунтовну богословську освіту, здобуту в європейських університетах, та виняткові педагогічні здібності, саме ієром. Теодосію митрополит доручив провід семінарією на п’ять років.
Діяльність ієром. Теодосія Галущинського на посаді ректора Львівської Духовної Семінарії була доволі багатогранною, й охоплювала адміністративну, педагогічну, виховну та господарську сфери. Таким чином йому доводилось одночасно бути викладачем, науковцем і духовним провідником.
Ієром. Теодосій (Галущинський) був автором низки наукових статей, доповідей, рецензій на богословську, історичну, філософську, суспільну, педагогічну тематики. Його статті друкувалися не лише в українських, але й відомих закордонних богословських часописах, таких як «Bonifatius Korrespondent», «Ex Oriente», «Irenikon», «La Croix», «Osservatore Romano», «Catholica Unio» та інших.
У міжвоєнний період Греко-Католицька Церква у Галичині помітно розвивалася і зміцнювала свої позиції. Помітну роль у цих процесах відіграв ієром. Галущинський. За його безпосередньої участі відновлено з руїн Львівську Духовну Семінарію, створено Українське Богословське Наукове Товариство, активно розвиваються видавнича, просвітницька, місіонерська діяльності. Будучи ректором Львівської Духовної Семінарії, співзасновником і першим головою Українського Богословського Наукового Товариства, редактором і зановником ряду католицьких видань, активним суспільним діячем, ієром. Теодосій був одним із духовних провідників Греко-Католицької Церкви у цей нелегкий час.
Більшу частину свого життя ієром. Теодосій (Галущинський) присвятив служінню УГКЦ та Василіянському Чину за межами України. У Римі пройшли довгі роки його невтомної праці, двадцять один з яких – на посаді духівника в Українській Папській Колегії Св. Йосафата.
Будучи духівником Папської Колегії, ієром. Теодосій одночасно працював у Кодифікаційній Комісії Східного Канонічного Права. За дорученням комісії в 1936 року ієром. Галущинський розпочав вивчення документів римських пап, що стосувалися християнського Сходу. У серії видань комісії ієром. Галущинський опублікував 1944 року найбільшу свою історичну працю «Acta Innocenti P. P. III» («Акти папи Інокентія ІІІ»). Тут ієром. Теодосій подав критичне видання листів папи Інокентія ІІІ (1198-1216), що стосуються східнохристиянської проблематики за час понтифікату цього великого Папи, зокрема в часи, коли ці відносини загострились після створення Східної Латинської імперії й Латинського патріархату в 1204 р. у Константинополі. Крім цього, ієром. Теодосій підготував до друку подібну збірку документів папи Інокентія IV, (з часів унії короля Данила Галицького), й почав збирати акти папи Климентія VIII періоду Берестейської унії, але через несподівану смерть йому не вдалось їх опублікувати. Одночасно ієром. Теодосій працював у галузі біблійних наук. У 1946 році в Римі вийшов друком його переклад українською мовою Євангелія – «Свята Євангелія Господа Нашого Ісуса Христа». Значні успіхи ієром. Теодосія як у виховній, організаційній, так і в науковій діяльності в 1949 року, зробили можливим його відкликання з посади духівника Української Папської Колегії Св. Йосафата і доручено надзвичайно відповідальне служіння – провід Василіянського Чину.
Архимандритство Галущинського припало на нелегкий для Василіянського Чину період. Це були повоєнні роки переслідувань Греко-Католицької Церкви в Галичині. Тисячі священиків і вірних були ув’язнені та засланні на Сибір, замордовані в тюрмах більшовицьким режимом. Василіянський Чин, як і вся УГКЦ, втратили свій легальний статус у Галичині, і їхні організаційні структури фактично перестали існувати. Лише у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки діяльність василіян могла розвиватися. Головний осідок архимандрита знаходився в цей час у Римі, куди його перенесено у 1932 році, а сам Чин поділено на провінції. Діяльність ієром. Теодосія як архимандрита мала переважно організаційно-адміністративний характер. У його щоденний розклад праці входило перегляд кореспонденції, що надходила до Риму з усіх василіянських провінцій, листування з протоігуменами, ігуменами, та, навіть, з окремими монахами. Особливу увагу звертав архимандрит на видавничу діяльність. З його ініціативи та протоконсультора Чину ієром. Гліба (Кінаха) було відновлено науковий часопис «Записки ЧСВВ», заснованого в 1924 р. ієром. Йосафатом (Скрутенем). Редагування журналу доручено ієром. Атаназію (Великому).
Велику увагу архимандрит приділяв проведенню канонічних візитацій монастирів. Незважаючи на досить похилий вік і незадовільний стан здоров’я, 29 червня 1952 року ієром. Теодосій прибув до Канади, щоб у місцевій провінції Пресвятого Серця Ісусового провести канонічну візитацію монастирів та взяти участь у ювілейних святкуваннях. Під час канонічного огляду він побував у центральній та східній частині Канади, відвідав василіянські монастирі у Монреалі, Едмонтоні й Мондері, де провів реколекції для світського духовенства. Там само архимандрит організував реколекції для монахів-василіян, але їх не завершив, бо 31 серпня 1952 р. несподівано помер від хвороби серця.
До кінця своїх днів архимандрит Теодосій сумлінно виконував уряд провідника Василіянського Чину. Для монахів його особа завжди була добрим прикладом для наслідування щодо суворого дотримування монаших обітів. Зі смертю Галущинського УГКЦ зазнала відчутної втрати, адже відійшла у вічність людина великих дарувань і духовної харизми, дарованої їй Господом для служіння Церкві й українському народові.

Опрацьовано на основі творів:

Автобіографія Галущинського Тита // ЦДІА України у Львові, ф. 359, оп. 1, спр. 233, арк. 178-188.

Підручний П., Генеральна Курія ЧСВВ в Римі // Записки ЧСВВ 11, (Рим 1982), 323-338.

Назарко І., Сильветки перших василіян після Добромильської реформи // Записки ЧСВВ 11, (Рим 1982), 460-464.

Myskiv P., Theodosius Titus Halusczynskyj OSBM. Protoarchimandrita Ordinis Basiliani S. Josaphat // Analecta OSBМ 1, (Romae 1953), 489-494.

{becssg}2009/153{/becssg}