Створено: Четвер, 19 лютого 2009, 01:00
Практика посту в древній Церкві

ПРАКТИКА ПОСТУ В РАННІЙ ЦЕРКВІ Зближається час Великого Посту. Пропонуємо відвідувачам нашої сторінки духовну призадуму над практикою посту в ранній Церкві, яка нам допоможе відкрити важливість посту для нашого християнського покликання в дорозі до святості.
Чи Церква „винайшла” піст? Церква прийняла і розвинула давню юдейську практику та погляди греко-римського світу. В юдаїзмі був лише один обов’язковий для всіх пісний день, так званий Судний, але побожні юдеї постили двічі на тиждень – у понеділок і четвер, як фарисей з Євангелія (Лк 18, 12). Коли виникала якась виняткова ситуація, стихійне лихо чи ще щось, юдеї, щоб випросити в Бога допомогу, оголошували офіційні дні посту. Для них піст був головно благальною молитвою до Бога, його вважали знаком серйозного підходу до цієї молитви, а також відшкодуванням за гріхи. Постячи, юдеї визнавали перед Богом свою гріховність, просили пробачення й допомоги в подоланні гріха. Обидва ці аспекти були для них одним цілим. Вони вважали кожну невдачу знаком непослуху Богові, тому через піст прагнули надати своїй волі „зворотного” спрямування.
Рання Церква прийняла практику посту двічі на тиждень. Проте християни свідомо відійшли від юдаїзму й визначили пісними середу і п’ятницю – спомин про ув’язнення Христа і Його розп’яття. Окрім цих днів почали постити під час підготовки до Пасхи. Спочатку постили один-три дні, потім цілий Великий Тиждень, а з кінця ІІІ ст. – 40 днів. Цілковитого утримання від їжі вимагалося два останні дні перед Великоднем.
Монахи загострили для себе практику посту. Багато хто з них їв тільки щодругий день, інші постили п’ять днів (передовсім під час Великого Посту), а їли тільки в суботу й неділю. Окрім цього, монахи обмежували себе в стравах, вони відмовлялися від м’яса, молочних продуктів і не пили вина. Їхньою звичайною пісною їжею були хліб, сіль і вода. При цьому вчителі монашого аскетизму віддавали перевагу не вареним стравам, а сирим, бо варені овочі вже вважалися святковою стравою.
Церква забороняла під час посту їсти м’ясо й пити вино. А серед віруючих – наприклад, тих, хто підпав під вплив маніхеїв – були навіть такі, котрі вимагали взагалі відмовитися від цих страв. Церква захищалася від таких тенденцій, проповідуючи, що Господь Бог створив усіх тварин і рослини й дав їх людині на споживок, а тому всі вони є добрі. Церква противилася ідеологізації посту та обмежень у їжі, а також боролася за свободу, яку нам дав Ісус Христос.
Суперечку між практикою посту в юдаїзмі та деякими течіями грецького світу можна спостерегти навіть у Новому Завіті. Христос згадує про піст у Нагірній проповіді. Він навчає, що Його учні мають відрізнятися від фарисеїв, які виснажують своє обличчя, щоб показати людям, що вони постять. Учні Христа мають постити так, щоб показати це не людям, а Отцеві Небесному, і постити з радісним обличчям (див. Мт 6, 16-18).
Про самого Ісуса читаємо, що Він постив у пустелі 40 днів. Проте фарисеям Христос не здавався аскетом – навпаки, Він їв і пив, ділив з людьми їхню радість, через що Його навіть обізвали ненажерою й п’яницею (див. Лк 7, 34). Також і Його учням закидали, що вони не постять, як фарисеї та учні Йоана Хрестителя. На що Ісус відповів так: „Чи ж личить весільним гостям сумувати, поки молодий з ними? Надійдуть дні, коли від них заберуть молодого, і тоді будуть постити” (Мт 9, 15).
Через піст християни виражають правду, що спасіння ще не присутнє вповні, щоб їх перемінити цілковито. Постячи, християни працюють заради власного спасіння, щоб їх ще більше наповнювала радість, яка означає прихід Ісуса Христа, коли Наречений святкуватиме разом з ними Своє весілля.
Діяння Апостолів розповідають, що спільнота вірних постила перед тим, як вирядити Павла й Варнаву в апостольську подорож. Піст був підготовкою до покладення рук, перш ніж передати служіння проповіді Слова (Діян 13, 1-3). „Дідахе” – один із перших християнських текстів – радить постити перед прийняттям Таїнства Хрещення: „Перед хрещенням повинен постити і хрещений, і той, кого мають охрестити, а також інші, якщо можуть. Туму, хто має бути охрещений, накажи, щоб він постив день чи два перед тим”. Піст готує нас до того, що Бог має намір вчинити через хрещення.
Для ранньої Церкви піст не залишався особистою справою, а був пов’язаний з літургією, тому й постили всі разом. Тому періоди посту були для християн днями повнішого, ніж звичайно, часу співвіднесення свого життя з Богом. У дні посту люд Божий збирався на спільну молитву, а на закінчення посту правили Святу ЛІтургію. Піст об’єднував християн у спільноту. Тому це була форма молитви й чування, а не якась приватна аскетична практика.
У ранній Церкві християни постили тільки тому, що для них це було вираженням побожного життя, приємного Богові. Вони розуміли піст як побожну вправу і саме тому запровадили його до своєї практики віри. Окрім того, вони поділяли більшість античних уявлень, поглядів грецьких філософських шкіл, традицій народної медицини тощо. Щоб було зрозуміле християнське поняття посту, потрібно сказати, що в ньому не можна, як у хімії, відокремити типово християнський елемент від інших елементів, приміром, язичницьких чи гуманістичних. Зрештою, це навіть не так важливо. Християни своєю практикою посту збагачували його попередній досвід – досвід юдеїв, греків та інших народів. Ясна річ, що цей досвід був такий плідний, що міг стати взірцем для практики ранньої Церкви.

Опрацював ієром. Василь Парасюк, ЧСВВ