Створено: Неділя, 08 лютого 2009, 01:00
Василіанські монастирі у минулому і сьогодні

ВАСИЛІЯНСЬКІ МОНАСТИРІ У МИНУЛОМУ І СЬОГОДНІ Коли, в 1617 році на монашому з’їзді в Новогродку під проводом Митрополита Йосифа Велямина Рутського, було вирішено, щоб у з’єдиненій Східній Церкві утворити конґрегацію монастирів, до неї приступило лише п’ять василіанських монастирів: Троїцький у Вільні, Троїцький у Битені, Успенський у Жировицях, Борисо-Глібський у Новгородоку та Троїцький у Мінську. Опісля до Конгрегації, яка прийняла покров Пресвятої Тройці, приєдналися інші монастирі, які поступово єдналися зі Східною Католицькою Церквою. Монастирі, після складення католицької ісповіді віри, звичайно, лишалися ще на короткий час під проводом місцевого єпископа, але дуже скоро приєднувалися до Конґрегації. Винятком був монастир у Супраслі, який став католицьким уже 1603 року, завжди мав близькі контакти з Конґрегацією (Чином), але ніколи формально не приєднався до Чину.
Число монастирів у Чині збільшувалося не тільки через приєднування вже існуючих монастирів. Були також нові „фундації”, тобто самі василіяни засновували нові монастирі там, де була така потреба та можливості. Не всі такі нові фундації були вдалими. Деякі з них були ліквідовані вже після кільканадцяти років існування.
На долю монастирів мали великий вплив війни, які відбувалися на територіях Литви та Білорусії. Важкі роки для розвитку Василіанського Чину принесли війни ХVІІ століття, а особливо козацькі та шведська війна. Монахи, на території, яку займали російські війська, часто були примушені покидати свої монастирі. Однак, коли наставав час миру монаше життя поволі повертало до нормальності. В ХVІІІ столітті Василіанський Чин почав вже діяти вільно. У тому періоді поставали нові монастирі, але і деякі монастирі було ліквідовано. Ці зміни мали природній характер і випливали з живучості Чину. Ліквідовано малі монастирчики, де проживало 2-3 монахів, і які часто не мали ніяких засобів для удержання монастиря та монастирської церкви. Такі монастирі дуже часто просто приєднувалися до більших монастирів, які знаходилися поблизу. Загально, прямували до цього, щоб по монастирях знаходилося таке число монахів, яке дасть змогу відправляти ціле Монаше правило та фундаційні зобов’язання.
Число монастирів дуже сильно збільшилося у 1743 році, коли-то дві василіанські Провінції („Пресвятої Тройці” в Великому Литовському Князівстві і „Покрова Пресвятої Богородиці” в Польському Королістві) з’єдналися в один Чин. Однак, у Святопокровській Провінції було дуже багато монастирчиків, які з часом було ліквідовано згідно з розпорядженнями Папи Венедикта ХIV з 1744 року.
Обставини дуже сильно помінялися, коли Росія, Прусія та Австрія захопили земелі Речипосполитої Польської, а, особливо, важкі часи для Чину настали в XIX столітті. У Росії відкрито антикатолицька політика призвела до того, що державна влада поступового і насильного ліквідувала василіанські монастирі. Остаточна ліквідація цілої Церкви та всіх монастирів наступила в 1839 році (описав: M. Radwan, „Carat wobec Kościoła Greckokatolickiego w Zaborze Rosyjskim”, Roma-Lublin 2001). В підлеглому Росії, Польському Королівстві, насильна ліквідація василіанських монастирів відбулася у 1864 році, а 1875р. ліквідовано останній монастир у Варшаві (описав: J. Kładoczny, „Ostatnie chwile prowincji bazyljańskiej w Królestwie Polskiem”, Collectanea Theologica, Lwów 1(1934)). На теренах підпорядкованих Австрії, василіанські монастирі могли ще проіснувати, але і тут держава ліквідувала багато з них (описав: Chotkowski Władysław, Redukcje monasterów bazyljańskich w Galicji, Kraków 1922). Діло ліквідації василіанських монастирів в Україні завершила комуністична влада, а його „узаконненням” був псевдособор у Львові з 1946 року. Тоді на карті василіанських монастирів у нашій частині Європи, залишився лише монастир у Варшаві, який був ліквідований російської владою, а відновив своє існування перед другою світовою Війною.
Прихід релігійної свободи в посткомуністичних державах, спричинився до відновлення монашого життя. Презентована нами карта василіанських монастирів, (на підставі мапи опрацьованої о. М. Вавриком, ЧСВВ, до книжки: „Нарис розвитку і стану Василіянського Чина XVIII-XX ст.”, Рим 1979) показує, де сьогодні знаходяться василіанські монастирі поодиноких провінцій Чину. Як бачимо, в Галичині монастирі знаходяться у місцях, де і раніше вони були. Нові монастирі зазначено в Польщі (Мазури). Карта не показує однак нових монастирів, які постали останніми роками на сході України (карта о. Ваврика не обіймала цих теренів, бо до наших часів там не було василіянських монастирів). Коли йдеться про давні монастирі, то зазначено всі, які коли-небудь існували, без огляду не те, як довго вони діяли, в якому столітті, та з яких причин закінчили свою діяльність. Як видно з усіх монастирів на півночі діє тільки один у Вільні, а до сьогодні, не вдалося відновити ні одного василіанського монастиря на Білорусії.