Bazylianie

Єднання Бога з людиною та життя у Світлі Ісуса Христа

Дорогі у Христі, ми як християни, які отримали великий дар просвіщення «Світла Ісуса Христа», часто стаємо перед вибором жити з закритими очима чи відкрити свої очі. Бути християнином – це просвічуватися Даром Святого Духа і жити за прикладом Ісуса Христа. Жити за прикладом Сина Божого – це перебувати у світлі та дозволяти Йому увійти в наше життя. Коли Ісус увійде в наше життя, ми зможемо Його наслідувати. Ми зможемо бути світлом для світу, яке розганятиме темряву. Це не є для нас похвала, тільки підтвердження того, що ми є на добрій дорозі. Будучи на добрій дорозі, у нас не буде страху, розчарування, а розум буде переповнений світлими думками. Це буде підтвердженням того, що Ісус присутній у житті та є світлом, яке не ставлять під посудину, а на свічнику, щоб усі бачили та просвічувалися.

ikona_Woskresinna_2011-2 Дещо із записника с. Северини

(1936 рік «НОВА ХАТА»)

«Свята на еміграції мають свій особливий характер. Різдво і Великдень. Це свята, що стягають людей із найдальших периферій, зближають усіх до себе; тоді кожний почувається до обов’язку послухати в церкві рідного слова, рідної пісні.

В році люди заходять до чужих церков; оправдовує їх віддаль, брак часу, непогода. Але на Великдень ніхто себе не виправдує, всіх притягає якась непоборна сила: це пам'ять про цей день у рідному Краю.

Зачинаю від Квітневої неділі. Мале розчарування. Нема наших оксамитних «базьок»; священик посвячує галузки пальми. Вони якісь чужі! Більше поезії в собі має справжня перша весняна «базька» (…)

Куди-небудь загляньте, всюди наші жінки заняті порядками і печивом. А чи наші всі господині зберегли українські звичаї, чи забули і поминають їх? (…)

Одного не можна поминути. Великдень – це не тільки свято радості, це не тільки свято гуманності. Великдень – це день чисто український. Тоді лунає пісня, така щира, така сердечна, як найкраща молитва до неба…».