Хрестини в Ульгівку

Микола Кухарчук

Хрестини відбувалися в селі в різних часах, різно, але хрест відбувався завжди однаково. Як уродилася дитина і була здорова, то не відразу несли, чи везли до церкви, де священик доконував акту хрещення, намащуючи все тіло святими оліями, та поливаючи голову дитини свяченою водою.

Якщо була дитина хвора і було побоювання, що може умерти, можна було самому охрестити вдома, але лише свяченою водою, і надати дитині потрібне ім’я. Якщо навіть потім (дитина була – ІГ.) несена до церкви, то священик вже не уживав води, а лише виконував інші формальності, котрі вдома не були виконані.

До Хресту несли дитину «куми». Були то двоє людей: хресний тато і хресна мати. Куми були завжди переважно з близької родини, одно по лінії батька, а друге – по лінії матери. Часом були також люди чужі, а навіть (нерозбірливе слово).

В церкві одно з кумів тримало дитину. Хлопця тримала жінка а дівчинку – мужчина. В руках куми тримали свічки. Священик відмовляв відповідні молитви над дитиною. По закінченні акту хрещення, куми з дитиною повертали до хати родичів, де вже була приготована «учта», – розуміється, що у багатших гучна, на котру прошено багато гостей, а у бідного скромна, як хто міг, так виправляв таку «хрестну»-гостину. Але у всіх було весело і радісно.

Але як трапилось у якої дівчини нешлюбна дитина, то було зовсім зле, таку дитину хрестили без добору кумів. Хрестили без розголосу, і без жодної гостини, а вдома замість радости був майже завжди плач.

Хресні родичі, то були майже заступники правдивих родичів, мали в дитини пошану, але і мали обов’язок щодо дитини. Якщо були добрі куми, то до свого хрещеника часто навідувались та давали різні подарунки, а особливо тоді, як хрещеник виріс і справляв весілля.

Натомість між родичами дитини і кумами зав’язувалась приязнь і навіть не могло бути мови, щоби не були прошені на яке не будь прийняття одних до других, як рівнож на випадок якогось нещастя, завжди були першими, котрі собі назавжди помагали.

Діти кумів не могли зв’язувати супружеств з хрещениками.

(Збережено мову оригіналу)

Стор. 93-94.

Переписала Люба П.