Bazylianie

Культура

Uczestnictwo imigrantów w życiu parafii niewątpliwie sprzyja ich integracji ze społecznością lokalną. Wydaje się, że można go dostrzec w takich oto płaszczyznach czy aspektach życia parafialnego:

1. Uczestnictwo w niedzielnej i świątecznej Liturgii daje możliwość spotkania się i wzajemnego poznawania się obydwu społeczności.

2. Świetlica przy cerkwi daje możliwość dalszego poznawania się i wymiany doświadczeń poprzez rozmowy przy kawie/herbacie

3. Wspólne obchodzenie świąt narodowych (Dzień Niepodległości, Dzień Pamięci, Rocznice Szewczenkowskie, Dzień pamięci Ofiar Wielkiego Głodu i Represji Politycznych na Ukrainie i in.) sprzyja budowaniu zaufania imigrantów do społeczności lokalnej.

Add a comment

___-Леся Романчук

РОЗДІЛ XXVII

Переведення з однієї камери до іншої вже вважалося розвагою – брак спілкування, хай навіть неприємного, після кількох місяців утримання за ґратами давався взнаки.

Не здивувалися, коли до камери занесли ще одне ліжко і привели не одного, а зразу двох сусідів – обидва високі на зріст, обидва з бородами. Через однаковий смугастий одяг навіть не зразу упізнали…

Add a comment

___-Леся Романчук

РОЗДІЛ XXVII

Чимало міг би розповісти хлопцям генерал Судоплатов. З двадцяти восьми розвідників – Героїв Радянського Союзу – двадцять п’ять були його вихованцями, належали до його групи! І легендарний Ріхард Зорге, і Микола Кузнєцов, і «Червона капела»!

- А за що ж вас посадили? Ви ж, як видно, великий чоловік! – розпитував Петро, намагаючись не так зрозуміти – він вже уторопав, що ця надміру, як на звичайного виконавця, поінформована людина насправді належить не до мух, що заплуталися у тенетах МГБ, а до павуків, як отримати додаткову поживу для роздумів.

Add a comment

_Леся Романчук

РОЗДІЛ XXII

А митрополит – знову долає стації свого хресного шляху. Заслання змінюють новим терміном. Етапи, етапи… Єнісейськ, Красноярськ, Камчатка, Тайшет. Знову Потьма. «Худоб’ячі вагони, набиті в’язнями, обставлені вартовими вежами, кулеметами, освітлені прожекторами. Крізь маленьке загратоване віконечко видно безкраї засніжені простори Сибіру». Мордування плоті, катування тіла, і вишукана, диявольська спокуса духу.

Add a comment

___-Леся Романчук

РОЗДІЛ XXII

В’язень Величковський тулив до серця поштівку, списану почерком владики. І почувався не самотнім на хресній дорозі, яку торували пліч-о-пліч сотні тисяч «претерпівих» за спротив злу – хто зброєю, як Петро Кекіш, хто – словом і акторським талантом, як Борис Мірус, незнищенним оптимізмом та вірою в майбутнє україни, як Володимир Романчук, хто – мовчазний, та найнебезпечніший – спротив вірою у Господа. Add a comment

___-Леся Романчук

РОЗДІЛ XXII

Подолавши черговий напад запаморочення, отець Василь сховав поштівку, підвівся, відсунув ящика подалі, аби бригадир не мав зайвої нагоди згадати нечистого чи хлюпнути в очищену ранковою службою душу трохи брутальної російської лайки. В’язень Величковський ладен був терпіти що завгодно – голод, побиття, лиш одного не переносила душа – гидкої матірної лайки, словесного бруду, що виливався з кожного нечистого рота так легко, і ранив так боляче…

Add a comment

_Леся Романчук

РОЗДІЛ XXII

Хлопці довели отця Василя до його робочого місця. На той час отець працював у шахті «дверовим». Обов’язок «дверового» полягав у забезпеченні нормального надходження повітря у шахту. Порівняно із працею в забої це була відносно легка робота, не потребувала великих фізичних зусиль. Галичани намагалися навіть за умов шахти полегшити перебування отця в неволі. Всмоктана з молоком матері повага до душпастиря спонукала шукати будь-якого шляху, аби перешкодити виконанню звірячого задуму совітів – знищити фізично тих, хто не підкорявся духом.

Add a comment

___-Леся Романчук

РОЗДІЛ XXII

«Петре, мій добрий друже, чи полегшало Тобі після лікарні? Тримайся, Ти мусиш жити, мусиш розповісти колись усім, як ми боролися, як страждали. Ти сильний, Ти найсильніший з нас. Хай береже Тебе Господня Мати!»

Петро тримав цього листочка, отриманого табірною поштою, не біля серця, хоч саме там хотілося гріти і зігріватися самому стриманими, але повними любові словами. Нарешті йому усміхнулася доля. Краєчком вуст, криво, та бодай раз.

Add a comment

maky_2011Галя Левицька

Коли після цілонічної подорожі ви приїдете до великого міста й виберетеся з поганого двірця на широку, гамірну вулицю, вам дуже хочеться, щоби десь недалеко була близька людина й тиха пристань. Хоч на хвилину.

В моєму записнику адрес багато й нічого не значить взяти таксівку (у Варшаві це не є ніякий люксус) і казати себе завезти сюди чи туди. Але пробравшись через товпу, я чомусь пускаюся пішки, сонними очима розглядаю Маршалківську вулицю, довго стою перед театральними афішами і врешті попадаю на число 97а. на шибах бачу вивіску: «Українське Народне Мистецтво», сальон -вистава.

Add a comment

_Леся Романчук

РОЗДІЛ XIX

Судно кидало хвилями, наче хтось величезний і невидимий бавився у м’яча. У темряві поплуталося все – гора і діл, праведні й грішні. Страх опанував серцями і найстійкіших, страх і паніка. З верхніх нар, де розкошували у відносних вигодах кримінальники, почулося завивання, вищання, прокльони, з нижніх – глухі стогони, лайка всіма мовами.

Щось холодне зашкряботіло на серці Романові – невже настала його остання година? Хіба отут, в цьому мороці і смороді має скінчитися життя, яке ще й не починалось? Чи судилося йому, останньому із Смереканичів, піти на дно, разом із цією крихкою залізною оболонкою, що з берега видавалася такою надійною?

Add a comment