Ділимося сумною вісткою, що 23 січня, на 85 -му році життя упокоїлася у Господі бл. п. Марія Шептицька.23 січня 2022 року, прийнявши святі таїнства, упокоїлася у Господі наша довголітня парафіянка, проф. Марія Шептицька.
Походила з відомого руського роду Шептицьких. Цей рід належить до однієї з найстарших боярських родин, якій грамоту на право земельного володіння у 1284 році дав галицько-волинський князь Лев Данилович. З часом удостоїлись графських титулів. У минулих століттях чимало представників роду були єпископами греко-католицької церкви, м. ін.: Атанасій (1686-1746) та Лев (1717-1779), які були єпископами львівськими, відтак київськими митрополитами.
Покійна Марія Шептицька була онукою Лева Шептицького, одного із рідних братів Львівського Митрополита, Слуги Божого Андрея Шептицького (1865-1944) та блаженного ієром. Климентія Шептицького (1869-1951), першого архимандрита чину студитів, яких знала особисто з дитячих років.
Народилася 13.12.1936 року в сім’ї Івана Шептицького і Софії з Великопольських Шептицької у Дев’ятниках на Львівщині. Охрещена й вихована як римо-католичка. Дитинство і рання юність випали на часи другої світової війни та усіх змін, які вона принесла в тій частині Європи. Родина втратила всі земельні посілості й усе майно. Прийшлося досвідчити біди матеріальної й тиску морального з приводу, як говорили у комуністичній Польщі, «неправильного походження», родина бо опинилася у межах післявоєнної Польщі. Після закінчення середньої школи, з приводу цього ж «походження» не могла поступити на студії гуманістичного типу (література, історія, право, медицина тощо); доступними, не без труду, лишалися лише політехнічні факультети, тож Марія закінчила фізику на Ягайлонському Університеті у Кракові і працювала науковцем по спеціальності «ядерна фізика», досягаючи наукового звання професора.
Повінчалася, але в два роки після народження сина, чоловік її покинув і з того часу жила сама, дбаючи про добре виховання дитини.
У дев’яностих роках минулого століття зродилося в її душі і поволі дозрівало прагнення піти слідом визначних своїх предків і приєднатися до греко-католицької церкви. Полагодивши всі необхідні дозволи, дня 18.06.1997 року, на руки тодішнього пароха нашої парафії, ієрм. Володимира Ющака, ЧСВВ (сьогодні він Єпископ Вроцлавсько-Кошалінський) склала офіційну заяву про перехід до Української Греко-Католицької Церкви. З того часу вірно і систематично брала участь у недільних чи святочних богослужіннях, ангажуючись живо у життя парафії.
Була членом Парафіяльної Ради; вклала великий внесок у видання українсько-польського молитовника з текстами Божественної Літургії, який від першого видання у 2004 році розійшовся у тисячах примірників. Коли в нашому монастирі розвинулася духовна семінарія, в якій навчалися брати-василіани не лише з Польщі, але й з України, Словаччини, Румунії, читала семінаристам додаткові цікаві лекції з пограниччя фізики космосу, астрономії, у поєднанні з християнським світоглядом. З її інспірації, при співпраці з тодішнім нашим Протоігуменом, у 2000 році у видавництві Znak вийшла у польській мові збірка творів Слуги Божого Митрополита Андрея «Pisma wybrane» для поширення знання і розуміння Митрополита у польсько-мовному середовищі.
Разом з іншими активними парафіянами надавала моральну підтримку отцям, зокрема пароху нашої парафії, у кризовому 2003 році.
А коли з віком сили опадали, а появилася можливість брати участь у богослужіннях у новоствореній парафії УГКЦ на Мокотові при вул. Доманєвській, з вдячністю Богові користала з цієї можливості, оскільки вони були дуже близько місця її проживання. Дуже цінила пароха цієї парафії, о. Богдана Крубу. Все ж таки завжди живо цікавилася подіями у василіанській парафії, як і здоров’ям та працями отців монастиря.
Хай добрий Господь винагородить її за все добро, усю вірність, простить прогрішення і прийме її у своє Царство. У неділю її відходу у церквах звучало Євангеліє від Луки (4, 12-17) про світло, яке зійшло тим, що були у темряві і про те, що Царство Небесне близько. Бл. п. Марія побачила вже повноту цього Божого світла, а Царство Небесне є не лише «близько», надіємось, що вона вже його жителем.
Вічна її пам'ять!
ієрм. Петро Кушка, ЧСВВ
