Просіть Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива
Частина ІV
ФАЛЬШИВІ ПИТАННЯ НА ДОРОЗІ РОЗПІЗНЯННЯ СВОГО ПОКЛИКАННЯ
На дорозі розпізнання свого покликання, людина часто впроваджує себе у стан непотрібного неспокою, питаючи себе: „А що буде, якщо...?” Це клопотання про те, що буде, якщо... тільки наповнюють серце людини неспокоєм. Ця гризота видається дуже важливою, хоч насправді, вона не є найважливішою, щоб розпізнати своє покликання, принаймні на цьому етапі розпізнання свого покликання. Про це маємо багато євангельських свідчень, наприклад, про покликання самих апостолів, де вони, почувши поклик Христа, не питаючи, що буде далі чи як буде далі, але відразу пішли за Ним. Або ще краще цей момент видно, коли один з апостолів спитав Христа про те, де Він мешкає, то Христос йому нічого не пояснював, лише сказав: „Ходи і подивись” (Ів 1, 39). Цими словами Христос вказує на те, що якщо когось цікавить такий спосіб життя, то він повинен іти і провадити його.
Отож, цей тип питань „а що буде, якщо...?” приносять тільки замішання та неспокій до серця людини. Класичним прикладом цього є, коли хтось питає себе про вибір стану свого життя, в якому криється багато непевностей: життя монаше чи подружнє? Дуже часто буває так, що молода особа не рахується з тим, що їй подобається, але переживає про те, що буде, якщо...?
У випадку вибору свого покликання, насамперед потрібно брати під увагу те, що більше подобається Богові та мені. І тоді, якщо вибереться той спосіб життя, який подобається тобі та Богові, то які б там не були перешкоди чи трудності – їх подолається, бо будеться Його любити, бо це буде власне той стан чи фах, до якого її Бог покликав.
Інша річ про яку потрібно пам’ятати, це те, що тут, на землі, нема такого життя, яке було б, таким, як на небі. На землі є земне життя, повне перешкод та трудностей.
Ще одна річ про яку не можна забувати. Буває так, що проситься у Бога про те, щоб Він допоміг розпізнати покликання, однак з іншого боку, напівсвідомо говориться Богові: „Боже, піду за Тобою... але не туди і не туди!”. Тобто ця людина вже більш-менш переконана щодо свого покликання, однак ставить Богові умови, ставить умови, як вона буде виконувати покликання, яке Бог їй дає (буду монахом, якщо це буде „так і так” або створю сім’ю, якщо це буде „так і так”). Може бути також ще інша форма умови, тобто: „Боже, якщо Ти мені не пошлеш такої жінки, якої я хотів би, то у такому випадку піду до монастиря”. Або, „Боже, якщо Ти мені не допоможеш поступити до того чи іншого навчального закладу, то у такому випадку піду до монастиря!” Це помилковий підхід до вибору свого покликання. Так не може бути. Ступаючи на дорогу свого покликання, внутрішня готовність людини повинна цілком піддаватись тому до чого Бог її кличе.
Ієром. Анастазій Андрій Кабаль ЧСВВ.
ФАЛЬШИВІ ПИТАННЯ НА ДОРОЗІ РОЗПІЗНЯННЯ СВОГО ПОКЛИКАННЯ
На дорозі розпізнання свого покликання, людина часто впроваджує себе у стан непотрібного неспокою, питаючи себе: „А що буде, якщо...?” Це клопотання про те, що буде, якщо... тільки наповнюють серце людини неспокоєм. Ця гризота видається дуже важливою, хоч насправді, вона не є найважливішою, щоб розпізнати своє покликання, принаймні на цьому етапі розпізнання свого покликання. Про це маємо багато євангельських свідчень, наприклад, про покликання самих апостолів, де вони, почувши поклик Христа, не питаючи, що буде далі чи як буде далі, але відразу пішли за Ним. Або ще краще цей момент видно, коли один з апостолів спитав Христа про те, де Він мешкає, то Христос йому нічого не пояснював, лише сказав: „Ходи і подивись” (Ів 1, 39). Цими словами Христос вказує на те, що якщо когось цікавить такий спосіб життя, то він повинен іти і провадити його.
Отож, цей тип питань „а що буде, якщо...?” приносять тільки замішання та неспокій до серця людини. Класичним прикладом цього є, коли хтось питає себе про вибір стану свого життя, в якому криється багато непевностей: життя монаше чи подружнє? Дуже часто буває так, що молода особа не рахується з тим, що їй подобається, але переживає про те, що буде, якщо...?
У випадку вибору свого покликання, насамперед потрібно брати під увагу те, що більше подобається Богові та мені. І тоді, якщо вибереться той спосіб життя, який подобається тобі та Богові, то які б там не були перешкоди чи трудності – їх подолається, бо будеться Його любити, бо це буде власне той стан чи фах, до якого її Бог покликав.
Інша річ про яку потрібно пам’ятати, це те, що тут, на землі, нема такого життя, яке було б, таким, як на небі. На землі є земне життя, повне перешкод та трудностей.
Ще одна річ про яку не можна забувати. Буває так, що проситься у Бога про те, щоб Він допоміг розпізнати покликання, однак з іншого боку, напівсвідомо говориться Богові: „Боже, піду за Тобою... але не туди і не туди!”. Тобто ця людина вже більш-менш переконана щодо свого покликання, однак ставить Богові умови, ставить умови, як вона буде виконувати покликання, яке Бог їй дає (буду монахом, якщо це буде „так і так” або створю сім’ю, якщо це буде „так і так”). Може бути також ще інша форма умови, тобто: „Боже, якщо Ти мені не пошлеш такої жінки, якої я хотів би, то у такому випадку піду до монастиря”. Або, „Боже, якщо Ти мені не допоможеш поступити до того чи іншого навчального закладу, то у такому випадку піду до монастиря!” Це помилковий підхід до вибору свого покликання. Так не може бути. Ступаючи на дорогу свого покликання, внутрішня готовність людини повинна цілком піддаватись тому до чого Бог її кличе.
Ієром. Анастазій Андрій Кабаль ЧСВВ.
- Перегляди: 9504