Кожен храм має певні зовнішні риси, які відрізняють його від інших: архітектура, поліхромія інтер’єру, твори сакрального мистецтва, що знаходяться в ньому. Храм є твором того чи іншого архітектора, сформованим певною мірою під впливом історичних подій а також місцевих звичаїв.
Однак всі храми нашої Церкви, тобто Української Греко-Католицької Церкви, мають певні спільні риси, притаманні храмам, в яких богослужіння відправляються за візантійським обрядом. Ці спільні риси обумовлені не тільки багатовіковими традиціями, але також способом відправляння богослужінь. Всі церкви, про які йде мова, сплановані вподібний спосіб, мають аналогічний поділ інтер’єру, характерний для них оздоблений іконостас. Посередині розміщений тетрапод – стіл з викладеною на ньому іконою Христа, Матері Божої, або свята, що відзначається, підсвічники, призначені для офірок.
Пригляньмося до цих елементів інтер’єру, пам’ятаючи, що найваж ливішим є не зовнішній вигляд храму, а те, що відбувається всередині.

Інтер’єр храму
Храми, в яких відправляється літургія східного обряду, є поділені на три частини різного характеру і призначення:
- святилище – місце, у якому знаходиться престол і відправляються богослужіння; до цього місця можуть входити тільки священики та особи, покликані до безпосередньої допомоги при відправах,
- храм вірних – тут збираються люди світські, що беруть участь у літургії; тут під час літургії перебувають також диякони, виголошуючи призначені їм тексти; в храмі вірних появляються також ієреї, щоб зачитати Євангеліє, виголосити проповідь, уділяти Св. Причастя чи відмовити заамвонну молитву,
- притвор – присінок, що сполучає храм з зовнішнім світом.

Іконостас
Іконостас – це стінка, що відділяє святилище від храму вірних. Багато оздоблений іконостас є виразом пошани, якою оточуємо Євхаристію, що знаходиться на престолі. В символічному значенні іконостас оберігає Євхаристію, але не має на меті віддалення її від вірних і приховання перед ними того, що відбувається на престолі. Слід зауважити, що під час літургії престіл є виразно видимий і вірні можуть уважно стежити за всіми діями ієрея.
В іконостасі є три проходи – ворота, двері:
центральні двері – царські або святі ворота (святі двері), відчинені протягом усього часу тривання літургії, зачиняються після її закінчення; в цих воротах появляється під час літургії ієрей, щоб уділити вірним благословення чи прочитати Євангеліє; через ці ворота він проходить щоб серед вірних відчитати заамвонну молитву;
бічні двері – північні і південні, призначені для дияконів; під час літургії через північні двері проходять в процесії ієрей і диякон, виконуючи т.зв. малий вхід з Євангелієм, а також великий вхід з дарами, призначеними на освячення. Після представлення вірним Євангелія або дарів ієрей повертається до вівтаря через царські двері.

На іконостасі розміщені ікони, їх число залежить від конструкції церкви, її історії, заможності, або місцевих звичаїв. Але завжди є ікони Господа Нашого Христа і Пресвятої Богородиці, а також святих,яких особливо шанують в даній церкві. Вони утворюють головний ярус іконостасу, впорядкований згідно з загально прийнятою схемою.
В іконостасі також можуть бути інші ікони. Вони групуються в яруси, що зображають послідовні епохи в історії спасіння людства:
період патріархів – від Адама до Мойсея,
період пророків – від Мойсея до Христа
період, що охоплює історію життя Христа на землі, представлений іконами дванадцятьох головних літургійних свят,
період святих Церкви – зображає спасенних в небі, що моляться до Бога.

Святі ікони
Ікони є надзвичайно важливим елементом інтер’єру церкви. Це зображення Христа, Богородиці, святих або відображення подій з життя Христа, намальовані згідно зі строгими, освяченими традицією правилами.
Ікони в нашій Церкві втішаються великою повагою. Саме малювання ікони, тобто згідно з загально прийнятим окресленням – писання ікони, вважається, подібно до молитви, актом богопочитання.
Творці ікон дотримуються строго прийнятих принципів щодо вигляду зображуваних постатей – їх постави, положення голови і рук, загальних анатомічних рис, одягу, а також вжитих барв і символів тла. Зображувані на іконах постаті виповнені маєстатом, святістю, мудрістю і силою. Декотрі з існуючих ікон це мистецькі шедеври відзначені винятковою красою, випромінюють особливу святість і ласку. Серед них зображення Пресвятої Богородиці, повні невимовної доброти і милосердя.
Ікони мають нам допомагати зосереджуватись і спрямовувати наші думки до Бога. При всій нашій прихильності і повазі до ікон пам’ятаймо, що це тільки зображення постатей. Молимося перед іконами. Немолимось до ікон. Молитви наші скеровані до Бога.
Існує тісний зв’язок між Словом, Літургією та іконою. Ікони є досконалим коментарем до всього, чого навчає Божественна Літургія.

Світло
Лампи і свічки, засвічувані під час літургії, служать не тільки для освітлення приміщення. Вони мають також глибокий символічний зміст
Засвічені світильники є перш за все символом світла, що роз’яснює людський розум і серце. Вони означають Христа, який є світлом. Під час літургії перед іконостасом горять олійні лампади. Символічне значення світла особливо зрозуміле під час читання Євангелія, а також під час Святого Причастя вірних. Тоді поряд з ієреєм стоять вівтарні дружинники з запаленими свічками. Свічки є також символом жертви, що супроводжує гарячі молитви і скеровані до Бога прохання. Тому вірні, що моляться до Бога з якимось особливим наміренням, запалюють свічки і ставлять їх на спеціально призначених для цієї мети підсвічниках.

Кадило і обряд кадіння
Під час літургії кілька разів виконується обряд кадіння. Ієрей обкаджує дари, престол, ікони при вівтарі і вірних.
Кадило має кілька символічних значень. Означає молитву, що піднімається до Бога (Нехай піднесеться молитва моя, немов кадило перед Тобою – Пс 141 (140), 2). Воно є виявом поклоніння Богові і жертвоприношення.
Кадіння можна розуміти також як знак привітання, а також як символ очищення, так само, як, наприклад, покроплення свяченою водою. Власне з цього приводу обкаджуються вірні на літургії.

Вірні у храмі
З огляду на призначення храму, як тільки входимо до нього, стараємось скерувати наші думки виключно до Бога, зберегти стан зосередженості і поваги
Різні зовнішні знаки нашої участі в літургії: творення поклонів і знаку хреста, ставання навколішки, цілування святих ікон, – залежать від місцевих звичаїв і тому можуть відрізнятись у окремих вірних. Під час літургії молимось спільно, не відмовляємо вервички чи інших молитов.
В храмі дбаємо про те, щоб не заважати іншим своєю поведінкою або одягом. До інших вірних зберігаємо стосунок повний поваги і доброзичливості. Піклуємось про те, щоб мами з дітьми і люди старші, хворі і слабші, тобто всі, хто цього потребує, знайшли місце для сидіння. Пильнуємо, щоб наші діти поводились достатньо чемно. В храмі не розмовляємо, навіть після закінчення літургії. Перед входом до храму вимикаємо мобільні телефони. Повага до літургії вимагає, щоб приходити перед її початком, а виходити після її закінчення. Нагадуємо, що в Українській Греко-Католицькій Церкві участь у Лттургії є обов‘язкова у неділі та деякі свята.