Стефан Вишинський народився 3 серпня 1901 року в с. Зузеля (сьогодні: gmina Nur, pow. Ostrów Mazowiecka), як другий із семеро дітей Станіслава і Юліани Вишинських. Його шкільні роки випали в нелегкі часи першої світової війни. В роках 1920-1924 навчався у Вищій Духовній Семінарії в м. Влоцлавек і тут 03.08.1924 був свячений на священика. У 1929 році захистив докторську дисертацію на католицькому університеті в Любліні (KUL), після чого виконував різні завдання у влоцлавецькій дієцезії.
Під час другої світової війни був м. ін. капеланом Сестер Францисканок Служебниць Хреста в Лясках б. Варшави та капеланом повстанців під час варшавського повстання 1944 року. В Лясках зустрівся із блаженною с. Ельжбєтою Р. Чацькою, засновницею згромадження вище названих сестер, з якою разом винесений на престоли 12.09.2021 р.
Після війни, з призначення Апостольської Столиці, 12.05.1946 прийняв єпископські свячення (хіротонію) як правлячий єпископ люблінської дієцезії. А після двох років, 12.11.1948 року, Апостольська Столиця призначила його Архієпископом Гнезненсько-Варшавським і Примасом Польщі. В 1953 році був піднесений до гідності кардинала.
Разом з цим призначенням, подібно як його попередник, кард. Август Гльонд, Архієпископ Вишинський отримав також спеціальні повноваження як Делегат Апостольської Столиці для вірних Східних Церков у Польщі, в основному для вірних греко-католиків. Повноваження обіймали духовну опіку над вірними, дбання про церковне майно, забезпечення душпастирських послуг у власному обряді і традиції, встановлювання стосунків між державою і духовенством та вірними, захист автономії та релігійної тотожності (ідентичності).
Тут треба усвідомити, що структури цієї частини греко-католицької перемишльської єпархії, яка після 1945 року залишилася в кордонах Польщі, були повністю знищені комуністичною владою. В червні 1946 року єпископи, правлячий Йосафат Коциловський та помічник Григорій Лакота, були арештовані і передані радянським службам КГБ. Сьогодні обидва належать до лику блаженних священномучеників УГКЦ. Священики арештовані й ув’язнені в тюрмах, вірні повністю виселені зі своїх сіл і містечок і депортовані на північно-західні території Польщі. Залишилися порожні храми, монастирі, приходства. А на місцях депортації вірні позбавлені духовної опіки. Священикам, яких після біля двох-річного ув’язнення випускали з тюрми, комуністи заборонили служити які-небудь греко-католицькі богослужіння, дозволялося їм лише на служіння в латинському обряді. Ситуація була вкрай важка.
І тут постава Кард. Вишинського показалась дуже важливою. Він, на основі згаданих повноважень Апостольської Столиці, давав дозвіл нашим священикам на служіння в латинському обряді не вимагаючи, щоб формально перейшли до римо-католицької церкви. А коли після 1956 року наступила в Польщі легка відлига, то він давав згоду поодиноким священикам на служіння в рідному обряді в римо-католицьких храмах. І так в наслідок трудних розмов Конференції Польського Єпископату очолюваної Кард. Вишинським з комуністичною владою, в 1957-1959 роках вдалося відкрити перших 17 неофіційних греко-католицьких душпастирств.
Внаслідок дальших інтенсивних заходів з боку нашого духовенства і Кардинала Вишинського в 1967 році було вже 56 таких душпастирств, які рішенням Вишинського, прирівнювалися до парафій, хоч формально такими не були аж до 1989 року. Священики мали право благословити подружжя, вести усі метрикальні книги (хрещення, вінчання, похоронів), проводити катехизацію дітей тощо.
Треба також відзначити, що від початку свого правління, як Делегата для греко-католиків, Примас Вишинський призначив двох греко-католицьких священиків, як референтів, для кращого контакту з духовенством і вірними в особах о. Василя Гриника та о. Миколи Денька, які до війни були близькими співпрацівниками перемишльського Владики Йосафата Коциловського. Коли 1964 року Конгрегація Східних Церков призначила Примаса ординарієм (правлячим єпископом) для греко-католиків в Польщі, він призначив о. Василя Гриника генеральним вікарієм в справах греко-католиків, що піднесло його статус також перед латинським духовенством.
За сприянням Примаса поволі наладнувалися структури греко-католицької церкви в Польщі. Наприкінці 60-тих років він погодився на відновлення греко-католицької Перемишльської Капітули, потвердив також утворення трьох греко-католицьких деканатів (протопресвітератів) – північно-східний (від Гданська по кінці ольштинського воєводства), північно-західний (від Слупська через Щецин по Гожув Вєлькопольскі) і південно-західний (від Зеленої Гори через Вроцлав по Ополє) – що дозволило краще організувати і координувати працю наших священиків в душпастирствах на даній території. За його згодою утворено також вищу духовну семінарію для греко-католиків, яка по сьогоднішній день знаходить своє приміщення в рамках вищої духовної семінарії в Любліні. Він виставляв декрети на дияконські і сященичі свячення греко-католицьких священиків, які в тому часі приймали свячення, в тому числі й автору цих рядків.
Таким способом, попри великі труднощі з боку комуністичної влади в Польщі, греко-католицька церква під опікою Кардинала Стефана Вишинського перетривала, а то й поволі розвивалася. Після розпаду комуністичних режимів наприкінці 80-тих років, в тому числі і в Польщі, ця церква мала своїх священиків, підготовані структури, і була готова прийняти на себе цілу відповідальність за дальший розвиток.
Кардинал Стефан Вишинський, Примас Польщі, Ординарій для греко-католиків у Польщі, упокоївся 28 травня 1981 року у Варшаві. На його похорон до ще комуністичної Польщі вперше офіційно приїхав греко-католицький єпископ, Кардинал Мирослав І. Любачівський, тоді коадіютор Блаженнішого Патріарха Йосифа Сліпого, щоб віддати шану великому пастиреві церкви, в тому й греко-католицької церкви в Польщі.
12 вересня 2021 року у Варшаві проголошено його блаженним католицької церкви.
ієрм. Петро Кушка, ЧСВВ
Більше про відношення Кард. С. Вишинського до греко-католицької церкви прочитаєте за цим лінком: https://www.ekai.pl/kard-wyszynski-wielki-prymas-i-zwierzchnik-kosciola-greckokatolickiego-w-polsce/
