Szczegóły

Ієромон. Димитрій Гарасим ЧСВВ

Utworzono: 26 wrzesień 2010

Людині важко зрозуміти тайну любові. Спочатку треба очистити своє виключно людське уявлення про любов, щоб прийняти тайну любові Божої. Словом «любов» означено численні явища: тілесні і духовні, емоційні й інтелектуальні, серйозні і легковажні, творчі і руйнівні. Людям у всі часи було відомо, що можна любити тварину, колегу, друга, батьків, дітей, жінку чи батьківщину. Все це знаємо з особистого досвіду. Про такі почуття ми читаємо в історії Давида і в Пісні Пісень, та й у інших книгах. Знаємо, що ті почуття набувають гріховного забарвлення. Людина у своїх почуттях виявляє свою щирість, показує стан своєї душі на даний момент, навіть якщо цей момент короткотривалий.

Людина постійно ставила собі запитання: чи може Бог - настільки великий і чистий - зійти до того, щоб любити людину настільки мізерну і грішну? І, якщо Бог любить людину, то чим вона може відповісти на таку любов?

Біблія показує, що Бог своєю ласкою започаткував діалог любові з людьми і в ім’я саме цієї любові Бог зобов’язав і вчив їх любити один одного.

В цьому Євангелії ( Лк 6, 31-36) Христос переконує нас, що любов є так бажаною в житті людей, що навіть ворог неспроможний відібрати її силу, бо любов - від Бога.

Христос сам показав тайну любові своєю хресною смертю. Кожний, хто був свідком страждань Ісуса Христа та Його смерті, мусив наново приглянутися до свого розуміння любові. Христос своєю смертю на хресті розчарував всіх тих, хто не позбувся ще людського уявлення про любов.

Запитаймо себе: чи наше розуміння любові допомагає нам краще пізнати правду про Бога - нашого Сотворителя?

Szczegóły

Ієромон. Петро Кушка ЧСВВ

Utworzono: 13 wrzesień 2010

Подія, описана у Євангелії на 17 неділю після Зіслання Святого Духа (Мт 15, 21-28|| Мк 7,24-30), - досить загадкова.

Ось бо Ісус Христос раптом залишає Галилею і подається на північ «в околиці тирську та сидонську», - тобто у поганський край, яким є Фінікія, а ще далі на північ - Сирія. Це, доречі, єдина згадка про те, що Ісус вийшов поза межі Палестини і пішов до поган.

Там зустрічає його жителька «цих околиць – жінка ханаанянка», а євангеліст Марко додасть, що була це «грекиня, родом сиро-фінікійка», - що ще сильніше підкреслює, що жінка була поганкою: людиною далекою від віри в єдиного Бога, яку сповідували ізраїльтяни. Коли візьмемо до уваги цей факт, то не можуть не дивувати нас вирази, якими жінка звертається до Ісуса Христа. Вона ж бо вживає звороти, які добре відомі нам з книг Старого Завіту: називає Ісуса «Сином Давида», «Господом», «паном», - саме так зверталися до Ісуса Апостоли, коли хотіли підкреслити свою віру у його божественність.

Звідки у жінки-поганки такі окреслення? Який зміст вкладала вона саме у ці слова, звертаючись ними до Ісуса? Чи ж би лише повторювала те, що почула в устах інших, коли ті зверталися до Ісуса Христа?

В кінці розмови Ісус з пошаною висловлюється про віру цієї жінки. Але, чи мова йде про віру в сенсі суто релігійному – про визнання божественності Ісуса, чи лише про віру в те, що Ісус - це могутня, сильна а воднораз добра ЛЮДИНА, яка може допомогти?

Друга справа, яка дивує нас - європейців ХХІ століття - це відношення Ісуса Христа до цієї жінки. Тут мусимо усвідомити собі, що подія відбувається у цілком іншому середовищі, поміж людьми зовсім іншої культури і суспільних відносин. Коли не візьмемо до уваги цих обставин, то можемо зовсім неправильно й помилково зрозуміти реакцію Ісуса на волання жінки.

Отож, тоді й у тому середовищі жінка могла звертатися до чоловіків споза своєї родини виключно за посередництвом … чоловіків (мужчин), наприклад – свого батька, або свого чоловіка, брата, чи навіть - дорослого сина. Не личило жінці звертатися до сторонніх чоловіків безпосередньо. Коли б щось подібне сталося, то той, до кого вона зверталася, міг би, а навіть - повинен таке звернення проігнорувати. Тому поведінка Ісуса не була ознакою зневаги й не виходила поза межі тодішніх законів і звичаїв. Учні не здивувалися поведінці Ісуса, а навпаки - вона була для них зовсім зрозумілою й більш того - вони лише просили, аби Ісус рішуче відправив жінку, яка їм вже набридла. Пригадаймо собі сцену розмови Ісуса з Самарянкою з Євангелія від Івана, де автор зазначає, що учні, повернувшись з закупівлі харчів у місті, «дивувалися, що розмовляє він з жінкою». Цілком можливо, що учні могли бути навіть обурені, однак з пошани до вчителя «не спитав (…) ні один: Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею?» (Ів 4, 27). Цей епізод добре відображає тодішні звичаї і правила у взаємовідношеннях поміж чоловіками і жінками.

Отже факт, що жінка наважилась сама звернутися до Ісуса, може вказувати на те, що вона знайшлась у надто скрутному положенні. Мабуть була вдовою, або самітньою матір’ю, не мала близької родини, залишилася цілковито беззахисною, одинокою із важко хворою донькою на руках, не радила собі із життєвими проблемами, які на неї звалились. Трішки це нагадує вдову з Наїн, про яку Лука говорить: «виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою» (7, 12).

Третє, що привернуло мою увагу в нашому уривку Євангелія, - це смирення і наполегливість жінки, яка, не зражаючись, приймає терпку увагу Ісуса, однак не перестає просити далі і робить це з щирою вірою, що все ж одержить допомогу. При цьому знову варто звернути увагу на дві речі.

1º - порівняння поган до собак, добре знане в єврейському середовищі, в устах Ісуса Христа приймає лагідну форму. Ісус бо говорить не прямо про собак, а про «щенят», що злагіднює вимову переказу, який виходить з уст Ісуса.

2º - висловлювання Ісуса Христа не конче означають відмову допомоги жінці, а радше вказують на чергу, за якою Божа благодать дається людям. Спершу доступ до неї мають сини, діти, - тобто члени вибраного народу, нащадки Авраама, Ісаака і Якова, а щойно опісля - інші народи. І тут Ісус робить виняток: вже тепер благодать отримує поганка - дочка іншого народу. Опісля Ісус виразно накаже апостолам: ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи (Мт 28, 19).

Жінка із смиренням приймає уваги Ісуса, погоджується з ними, однак і далі наполегливо благає про поміч.

Чи не смирення і наполегливість спричинилися до того, що отримала саме те, про що просила?

А, чи нам вистачає смирення і витривалості у наших молитвах?

Szczegóły

Ієромон. Петро Кушка ЧСВВ

Utworzono: 20 wrzesień 2010

Не таємниця, що вже роками серед греко-католиків у Польщі відсутні особи, які вступали б до чернечих чинів чи згромаджень, а число бажаючих вчитись у духовній семінарії за останніх п’ятнадцять років радикально зменшилося. Зараз в Люблінській семінарії на деяких курсах немає жодного греко-католицького семінариста, а на інших – по одній-дві особи. Це - наш спільний біль.

Само-собою постає запитання: чому так діється? - Причини складні й є їх чимало.

Спробуймо розглянути деякі з них через призму Євангелія на 18-ту неділю після Зіслання Святого Духа, в якому Євангеліст Лука розповідає про покликання перших учнів-апостолів (Лк 5,1-11).

Szczegóły

Ієромон. Петро Кушка ЧСВВ

Utworzono: 07 wrzesień 2010

Притча про таланти (Мт 25, 14-30) подібно до інших текстів Євангелія, які читаються у неділі, видається нам добре знана і зрозуміла. Ми знаємо текст і контекст цієї розповіді.

Спробуймо однак уявити собі, що цей текст - і тільки цей! – без попереднього контексту, з якого випливає, що йдеться про порівняння до царства небесного (Мт 25,1), – читає хтось, хто виріс в зовсім іншій культурі, в іншій релігії, кому нічого не відомо про християнство, хто не знає Біблії. Наприклад, якась проста людина з Китаю, Індії чи В’єтнаму, яка знайшла цей текст, прочитала його і починає роздумувати над ним. Що ця людина в ньому знаходить?

Можливо, що розумітиме текст як навчання про справи фінансові і господарські. Завідуючий, бізнесмен, банк або якась інша установа виділяє певну значну суму капіталу довіреним людям. Однак вже при розподілі з'являється певна несправедливість, бо ж господар дає кожному іншу суму: одному більше, другому менше, третьому - ще менше. Щоправда автор пояснює, що господар дав кожному за його спроможністю, але хто ж здатний визнати себе менш спроможним, аніж інші ? Чи ж не траплялося нам думати, або і говорити: "Коли б я мав стільки грошей, як мій брат (сусід, знайомий, начальник, …), то я також зробив би те, чи інше" ?

Наступні прикрі відчуття зустрічають читача наприкінці розповіді, коли-то відбирають гроші в того, що й так мав їх мало, а віддають тому, хто й так мав найбільше. - Це вже явна несправедливість! Особливо у випадку, коли себе поставить у місце того, у кого відбирають.

Саме в такий спосіб може сприйняти зміст притчі людина, яка вперше зустрічається з текстом. Так можуть його зінтерпретувати також і ті, які з нехіттю чи вороже ставляться до віри, до християнства, до Євангелія.

Але можливо, що і ці люди можуть знайти у тексті позитивні інспірації. - Які?

А коли дивимося з християнської перспективи у контексті цілого 25-того розділу Євангелія від Матея, а то й цілого євангельського навчання, - чи щось міняється? - Що?