Bazylianie

Тема тижня

Завтра вибори депутатів до польського парламенту. Українська громада в Польщі також висуває декількох своїх представників на депутатів до сейму. Представники української меншини балотуються від різних політичних партій, які мають свої програми. Можна лише здогадуватися, що наші кандидати до сейму намагатимуться представляти проблеми та потреби українців в місцях їхнього поселення. Як воно насправді буде – покажуть вибори, а відтак депутатська активність представників української меншини, якщо їм пощастить попасти в сейм.

 

Передвиборча кампанія українських кандидатів показала, що всі вони наполегливо шукали підтримки духовенства УГКЦ в Польщі. З одного боку, це навіть зрозуміло, якщо врахувати, що парафіяльні спільноти є одиноким місцем, де українці можуть зустрічатися та, в якійсь мірі, інтегруватися. Звісно, не можна применшувати ролі громадських організацій. Однак, реальним простором, в якому українська громада в Польщі може проявити свою активність, є перш за все УГКЦ та ОУП, а також інші товариства та об’єднання.

 

Основна кількість українських кандидатів – це ж і вірні УГКЦ. Саме тому серед греко-католицького духовенства сьогодні виринає основне запитання: "Якого кандидата підтримати?", та: "Як поставитися до справи його промоції в громаді?" Два десятки років тому було набагато простіше.

 

По-перше, ми мали лише одного кандидата, і цим першим був проф. Володимир Мокрий, а відтак Мирослав Чех - обидва греко-католики.

 

По-друге, в якійсь мірі природно було, що УГКЦ повинна підтримати і насправді підтримала представника своєї громади, - щоб вони відстоювали права релігійної та національної меншини в Польщі, тим паче в роки, коли УГКЦ не була ще суб’єктом права.

 

Сьогодні справа підтримки кандидатів ускладнюється тим, що маємо декількох кандидатів даної громади, які представляють різні партії. Простіше вибирати там, де від української громади балотується один кандидат, незалежно від приналежності до даної партії. Складно, якщо маємо до діла, наприклад,, з трьома кандидатами з одного регіону, які належать до УГКЦ. Тому як перед духовенством, так і перед вірними цього року з'явилася реальна дилема: кого підтримати?!

 

Деякі особи очікують конкретної вказівки від місцевого священика, якому також непросто дати однозначну відповідь. З одного боку священики мають право мати свої політичні симпатії та їх висловлювати в особистих розмовах, але як представники церкви вони повинні бути нейтральними щодо вказування на конкретного кандидата.

 

На основі вищесказаного постає питання: Як на майбутнє виявити свою позицію вірним та духовенству Української греко-католицької церкви в Польщі, щоб обрані ними представники виправдали їхні сподівання?

Add a comment

На хвилі відлуння собору монашества, який тими днями завершився у Бразилії, про хід якого так обширно писалося на нашому сайті, хочу поставити читачам нашої інтернет-сторінки основне запитання: Чого очікують миряни УГКЦ в Польщі від монаших чинів та згромаджень?

 

Ставлячи таке запитання, я усвідомлюю, що чернецтво греко-католицької церкви в Польщі – це невеличка спільнота, яка твориться членами чотирьох згуртувань: василіан, василіанок, служебниць та сестер св. Йосифа Обручника. Мене, як одного із ченців Василіанського чину в Польщі, турбує питання: чого від нас очікують наші миряни?

 

Будемо раді, якщо наші читачі поділяться з нами своїми думками та спостереженнями.

Add a comment

У нашому житті неодноразово стикаємося з ненавистю та агресією. ЇЇ стає все більше й більше. Люди потрохи звикають до цих явищ, а життя стає дедалі важчим та несприйнятливим. Чи такою має бути постава християнина?

 

Чим є ненависть?

 

Це стійке негативне почуття людини, яке вона спрямовує на певних людей, події та явища, які перешкоджають задовольнити особисті потреби людини. Основою виникнення почуття ненависті є гостре незадоволення, спричинене небажаним розвитком подій, або поступове нагромадження негативних переживань, які зумовлюються різними причинами. Однією з них може бути й агресія. Агресія може бути причиною і наслідком ненависті (Психологічна енциклопедія, Київ «АКАДЕМВИДАВ» 2006).

 

Агресія – цілеспрямована деструктивна поведінка людини, яка характеризується афективними спалахами гніву чи злоби та імпульсивними проявами поведінки, спрямованими на даний об’єкт фрустрації, що став причиною конфлікту (Психологічна енциклопедія, Київ «АКАДЕМВИДАВ» 2006). Агресивна поведінка людини завдає іншим фізичної чи моральної шкоди, та спричинює в громаді психологічний дискомфорт: напруженість, дратівливість, пригніченість, страх тощо.

 

Агресія супроводжується емоційними станами гніву, ненависті, ворожнечі, криками та грубою лайкою. У кожної людини вона виражається на свій лад і має свою непередбачувану динаміку. Сьогодні агресію породжує невротична недуга нашого суспільства. Темп нашого життя породжує стрес, напруження та агресивність. Це ознака невихованих людей, які використовують агресивність як силовий засіб для досягнення власної мети. А мета людини залежить від її особистісної зрілості, рівня духовного життя та виховання.

 

Що на Вашу думку призводить до ненависті та агресивної поведінки?

 

Чи Християнство може запропонувати нам якийсь спосіб лікування?

Add a comment

Апостол шостої неділі після Зіслання Святого Духа, яка цього року випадає 24 липня, закінчується закликом: Благословляйте тих, що вас переслідують, - і для надання цьому заклику зобов’язуючої сили, Павло з натиском повторює: благословляйте, а не проклинайте (Рим 12,14).

Коли читаєш ці слова, зроджується опір, а перша думка: "Це неможливо!" Нам може здаватися, що апостол Павло трішки переборщив, що навіть у Євангелії Ісус не ставить аж таких вимог. Так-так, я знаю, що є в Євангелії тексти про любов ворогів, про прощення, навіть про те, щоб надставити другу щоку (пор. Лк. 6, 29) … Але благословити кривдника? На приклад того норвежця, який минулої п’ятниці застрелив кількадесят безборонних молодих осіб на острові Утоя?

Перегортаєш листки Святого Письма. І от несподіванка! В Євангелії від Луки натрапляєш на розділ 6, а в ньому… як же ж подібні слова: благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають (Лк 6,28).

А коли перегортаєш далі, натрапляєш на вказівки іншого апостола - св. Петра, який у своєму посланні, подібно як Павло, закликає: Не платіть злом за зло, чи лайкою за лайку, а навпаки, благословляйте, бо ви на те покликані, щоб успадкувати благословення (1Пет 3,9). Петро подає нам тут вступне пояснення чому маємо так чинити: бо ви на те покликані, щоб успадкувати благословення. Все, здається, вказує на те, що Петро говорить про Боже благословення, яке ми, християни, маємо успадкувати. Але щоб Бог благословив нас, нам треба благословити інших, також і недругів, бо коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? (пор Лк 6, 31-34).

Найвищим мірилом християнської моралі без сумніву є відношення до ворогів, до противників та усіх тих, що кривдять інших. Справжня християнська постава не може обмежуватися до уникання зла, вчиненого словом чи ділом, але вона мусить бути більш конструктивною. Той, хто іде за Христом і Його навчанням, повинен бажати добра іншій людині і сам його чинити. Тільки в царстві сатани немає місця на милосердя. Ми ж належимо до царства Божого.

Саме у цьому сенс заохочення апостола Павла з Рим. 12,14 чи апостола Петра у 1 Пет. 3,9. Бо благословення в сенсі біблійному це бажання добра, бажання Божого дару для другої людини, але також передавання цього дару, дару Божої ласкавості. Благословення виражається у благальній молитві про цей дар для іншої особи, або у молитві подячній за дар вже отриманий (пор.: Słownik teologii biblijnej).

Чи в такому сенсі можу благословити згаданого норвежця-убивцю?

Якого дару від Бога він потребує?

Add a comment

У світі, в якому живемо – де повно хаосу, гонитви, в якому здається, що день закороткий для того, щоб зреалізувати наші щоденні завдання і обов’язки, а наше життя переповнене різного роду несподіванками і подіями, які виводять нас з рівноваги, напр. чийсь коментар, неприємне зауваження, критика і т.д. ­– щораз важче про душевний спокій.

Душевний спокій це сила, яка допомагає нам жити, бо це для нас найбільша вартість. Коли живемо у згоді з самим собою, то наше серце сповнене миром. А життя в постійній напрузі, стресі є складним і деколи веде до руйнівних почуттів - таких, як: тривога, гнів, сумніви, почуття провини, жалю і хвилювання. Тоді в наше серце закрадається неспокій і необхідними стають хвилини відпочинку та втихомирення, щоб: впорядкувати думки, заспокоїти розум, дозволити собі на контроль своїх емоцій і тривожних думок.

В такі хвилини для віруючих людей слова Біблії, читання псалмів відіграють дуже важливу роль, дають надію. Вони очищають нашу свідомість, думки, а також допомагають і вчать контролювати емоції...

Іншим способом на те, щоб досягти душевного спокою може бути розмова з іншою людиною, або просто вивчання власного мовчання. В цьому випадку дуже важливим є, аби розмовляти з кимось, до кого маємо повне довір’я, кому щиро можемо оповісти свої переживання, про свої турботи, хто нас вислухає і правильно зрозуміє.

А як Ви думаєте, дорогі читачі, в який спосіб можна досягти душевний спокій?

Як сьогодні жити в мирі, і чи це взагалі можливо?

 

 

Add a comment

Те, якими ми є – успадковуємо від наших батьків. Це - підвалина нашого майбутнього життя. Дуже часто спостерігаємо, що люди міняються протягом свого життя. Напевно, причиною до цього стають важкі обставини життя, нервовий темп життя, проблеми, страждання, чи пустка душевна.

 

Приходить на думку запитання: чи легко в такі часи бути скромним?

 

Це - непроста справа. Дійсно, скромна людина ніколи й нікому не намагається довести, що вона краща, більш здібна, розумніша за інших, не підкреслює своєї переваги, свої якості, не вимагає для себе ніяких привілеїв, особливих зручностей, послуг.

 

А, в чому виявляється скромність?

 

Вона пов’язана з самокритичністю, працьовитістю, відповідальністю, повагою до людей, з умінням бути правдивими.

 

Скромність – це дуже важлива риса людини. Нескромна людина вихваляється своїми успіхами, намагається будь-чим звернути на себе увагу, на приклад: одягом, манерою розмови чи якоюсь витівкою.

 

Скромність – це невід’ємна риса культури взаємовідносин. Скромна людина ніколи не вважає себе видатною, неординарною особистістю. Вона не відмовляється від самооцінки та завжди зіставляє її з думкою оточуючих людей.

 

Скромність – не є самоприниженням, відмовою від гордості, незалежності, самостійності у поведінці. Виявляється вона у вмінні бути самим собою і не грати якусь невластиву роль.

 

Справжня скромність органічно поєднується із почуттям власної гідності, здатності вести діалог з іншими. Скромна людина ніколи не дозволить поставити себе у моральному відношенні нижче від інших.

 

Чи очима серця ще можна побачити красу в поставі скромної людини?

Add a comment

Мабуть кожна людина досвідчила на собі відчуття заздрості. Можна сказати, що це сильне, руйнуюче відчуття, яке може заволодіти людиною, зробити її агресивною, здатною на непередбачені вчинки.

 

Психологи кажуть, що заздрячи комусь, ми підсвідомо вважаємо себе неспроможними досягнути бажаного. Та найчастіше заздрість є невиправданою, а іноді навіть безглуздою.

 

А, як просто можна пояснити заздрість?

 

Це почуття неоднозначне, яке полягає у прагненні людини розділити успіх оточуючих, відчути, що вона здатна досягнути більшого. На жаль, заздрість є однією з найгірших людських вад. Саме через заздрість у цьому світі коїться найбільша кількість злочинів. Почуття заздрості виникає у людини, коли хтось із її знайомих здобуває собі те, про що вона давно мріяла, або ж коли хтось виявляється кращим, успішнішим. Людину звичайно щось «гризе», примушуючи робити необдумані вчинки. Той, хто заздрить, не може контролювати свої дії, бо увесь час думає про переваги і здобутки інших, забуваючи про власні.

 

Таким чином ми бачимо, що заздрість дійсно руйнує наше життя, а тому треба радіти досягненням інших і не забувати про власні.

 

Хоча кожен з нас усвідомлює свою неповторність та індивідуальність, одак не покидає нагоди порівняти свої вміння та досягнення з надбаннями інших.

 

Особливо часто спостерігаємо це у професійній сфері діяльності.

 

Скажіть, будь ласка, чи можливо позбутися заздрості?

Add a comment

Усвідомлюючи майбутнє УГКЦ в Польщі, годиться подумати про нашу молодь. Це найважливіша справа у житті нашої Церкви, тому що молодь – це не лише наше майбутнє, але наше сьогоднішнє.

 

На мою думку, доля нашої Церкви в Польщі залежить від духовного стану нашої молоді, тобто нас самих, мене разом з Вами, молоді друзі. Будучи одним із Вас, ставлю собі різні запитання: Чи ми сьогодні ще хочемо бути в Церкві, належати до її спільноти? Чи, взагалі, знаходимо ще в церковній спільноті місце для себе, своїх проблем та переживань? Чи наші душпастирі помічають нашу присутню неприсутність у церквах?

 

Це останнє запитання – не в докір священикам, але спроба спровокувати нашу свідомість, нашу – тобто молоді та наших душпастирів, серйозно разом призадуматися над тим як нам бути, щоб спільно творити живу спільноту нашої Церкви в Польщі.

 

З чим змагаємося ми – молоді?

 

Це в загальному відомо кожному, хто вміє спостерігати за життям, дивитися та добачати. Потрібне одне – бажання щось з тим зробити, тому що найгіршим лихом у житті є бездумна байдужість, яка вбиває кожну ідею та спонтанний порух серця може деколи навіть наївної молодої людини, яка щиро прагне бути щасливою також у Церкві. А може передовсім у житті.

 

А тепер детальніше: що нуртує нашу молоду душу, нас загублених, невпевнених у собі, в своїх життєвих виборах та несміливих починаннях? У нас - всяке буває, як на життєвому базарі: алкоголізм, наркоманія, самотність, невпорядкований еротизм, позбавлений ніжної любові, та багато іншого – знаєте прекрасно самі!

 

Допоможіть нам у тому розібратися!

Add a comment

Що таке страх?

Це негативний емоційний стан, що проявляється як почуття напруги, тривоги, збентеження, небезпеки. Страх є однією з найбільших перешкод на шляху розвитку в житті людини. Всілякого роду страхи часто є необґрунтовані. Буває страх самотності, страх перед істиною, страх змін, страх сьогодення, минулого або майбутнього. Ці страхи є найбільшою перешкодою до глибокого самопізнання , відкриття своєї духовності. Адже самопізнання, відкриття правди про себе є величезною допомогою в подоланні і контролюванні страху.

Хто з нас не знає почуття тривоги?

Кожен з нас відчуває та переживає занепокоєння, яке ми постійно мусимо розпізнавати і панувати над ним. Хто говорить, що не має страху, той обманює самого себе. Ми щоденно відчуваємо страх, і це нормально, оскільки він закладений в людській натурі, щоб остерігати нас перед небезпекою і легковажними вчинками.

Де можна знайти підтримку? Як справлятися з небезпеками, які виникають в нашому житті і житті близьких людей? Що я повинен зробити, щоб впоратися з тривогою?

Потрібно зрозуміти, що будь-які тривоги, страждання, страхи є схемою, яку можна легко видалити з нашого життя. Адже не в цьому сенс людського життя. Метою нашого життя є радість, щастя, любов. Цінною для нас є присутність іншої людини поруч, а також важливо зрозуміти, що Христос є нашим приятелем, ближчим, ніж брат.

Add a comment

Сучасна людина живе у прискореному ритмі: строки виконання завдань у праці, високий рівень напруження при навчанні у школі, проблеми щоденного життя, недуги, страждання, чутливість, накопчення різних справ ... аж важко все це збагнути.

 

Cтрес – це явище, знайоме всім від дитини до похилого віку.

 

Він є невід’ємною частиною нашого повсякденного життя.

 

Об'яви на щодень – це неспокій або паніка, - і є вони результатом напруги, відсутності часу і постійних спроб примиритись із турботами в праці і вдома.

 

Дуже часто відпочинок відкладаємо "на потім", а тому перебуваємо в постійному стані втоми і напруження.

 

Переважно, стрес пробуємо "заїсти", "закурити", "запити" чи "залікувати медикаментами". Але насправді такі спроби - неефективні, якщо й мають короткочасний ( і дуже часто - тільки іллюзорний) "позитивний ефект", то практично завжди - шкідливі для здоров'я. Зазвичай, втома й далі накопчується, емоції - бушують, внутрішні органи, відзиваючись, починають давати про себе знати...

 

Стрес сам-по-собі може давати несприятливі наслідки для організму.

 

Крім того, наші недосконалі методи боротьби із стресом, неправильне живлення і брак часу, присвяченого виконанню фізичних вправ для тіла, мають дуже сильний вплив на стан нашого здоров’я.

 

А, як позбутися стресу?

 

Передусім, не допускати його в майбутньому, відновити внутрішний спокій та рівновагу.

 

Якщо щоденна напруга починає впливати на якість нашого життя, то пора тому протидіяти.

 

Чи можемо допомогти собі у стресовій ситуації?

 

Найважливішим є спробувати визначити що викликає у нас хвилювання, а також вміло розпланувати свій день. Обов'язково звернути увагу на правильне харчування, здоровий сон, фізичні вправи, і постаратися вести такий спосіб життя постійно.

 

Як допомогти собі в поганому емоційному стані?

 

Належить поділитися своїми проблемами з близькими людьми, обов'язковими мають стати прогулянки на свіжому повітрі, фізичні вправи, позитивне мислення. Треба старатись по можливості ходити в кіно, театр, спілкуватися з друзями, постаратися унормувати години сну й відпочинку.

 

Дайте відповідь, будь ласка: Як навчитися розкривати свої внутрішні ресурси, щоб контролювати себе в екстремальних ситуаціях і не піддаватися стресові?

Add a comment