Bazylianie

Тема тижня

У світі, в якому живемо – де повно хаосу, гонитви, в якому здається, що день закороткий для того, щоб зреалізувати наші щоденні завдання і обов’язки, а наше життя переповнене різного роду несподіванками і подіями, які виводять нас з рівноваги, напр. чийсь коментар, неприємне зауваження, критика і т.д. ­– щораз важче про душевний спокій.

Душевний спокій це сила, яка допомагає нам жити, бо це для нас найбільша вартість. Коли живемо у згоді з самим собою, то наше серце сповнене миром. А життя в постійній напрузі, стресі є складним і деколи веде до руйнівних почуттів - таких, як: тривога, гнів, сумніви, почуття провини, жалю і хвилювання. Тоді в наше серце закрадається неспокій і необхідними стають хвилини відпочинку та втихомирення, щоб: впорядкувати думки, заспокоїти розум, дозволити собі на контроль своїх емоцій і тривожних думок.

В такі хвилини для віруючих людей слова Біблії, читання псалмів відіграють дуже важливу роль, дають надію. Вони очищають нашу свідомість, думки, а також допомагають і вчать контролювати емоції...

Іншим способом на те, щоб досягти душевного спокою може бути розмова з іншою людиною, або просто вивчання власного мовчання. В цьому випадку дуже важливим є, аби розмовляти з кимось, до кого маємо повне довір’я, кому щиро можемо оповісти свої переживання, про свої турботи, хто нас вислухає і правильно зрозуміє.

А як Ви думаєте, дорогі читачі, в який спосіб можна досягти душевний спокій?

Як сьогодні жити в мирі, і чи це взагалі можливо?

 

 

Add a comment

Те, якими ми є – успадковуємо від наших батьків. Це - підвалина нашого майбутнього життя. Дуже часто спостерігаємо, що люди міняються протягом свого життя. Напевно, причиною до цього стають важкі обставини життя, нервовий темп життя, проблеми, страждання, чи пустка душевна.

 

Приходить на думку запитання: чи легко в такі часи бути скромним?

 

Це - непроста справа. Дійсно, скромна людина ніколи й нікому не намагається довести, що вона краща, більш здібна, розумніша за інших, не підкреслює своєї переваги, свої якості, не вимагає для себе ніяких привілеїв, особливих зручностей, послуг.

 

А, в чому виявляється скромність?

 

Вона пов’язана з самокритичністю, працьовитістю, відповідальністю, повагою до людей, з умінням бути правдивими.

 

Скромність – це дуже важлива риса людини. Нескромна людина вихваляється своїми успіхами, намагається будь-чим звернути на себе увагу, на приклад: одягом, манерою розмови чи якоюсь витівкою.

 

Скромність – це невід’ємна риса культури взаємовідносин. Скромна людина ніколи не вважає себе видатною, неординарною особистістю. Вона не відмовляється від самооцінки та завжди зіставляє її з думкою оточуючих людей.

 

Скромність – не є самоприниженням, відмовою від гордості, незалежності, самостійності у поведінці. Виявляється вона у вмінні бути самим собою і не грати якусь невластиву роль.

 

Справжня скромність органічно поєднується із почуттям власної гідності, здатності вести діалог з іншими. Скромна людина ніколи не дозволить поставити себе у моральному відношенні нижче від інших.

 

Чи очима серця ще можна побачити красу в поставі скромної людини?

Add a comment

Мабуть кожна людина досвідчила на собі відчуття заздрості. Можна сказати, що це сильне, руйнуюче відчуття, яке може заволодіти людиною, зробити її агресивною, здатною на непередбачені вчинки.

 

Психологи кажуть, що заздрячи комусь, ми підсвідомо вважаємо себе неспроможними досягнути бажаного. Та найчастіше заздрість є невиправданою, а іноді навіть безглуздою.

 

А, як просто можна пояснити заздрість?

 

Це почуття неоднозначне, яке полягає у прагненні людини розділити успіх оточуючих, відчути, що вона здатна досягнути більшого. На жаль, заздрість є однією з найгірших людських вад. Саме через заздрість у цьому світі коїться найбільша кількість злочинів. Почуття заздрості виникає у людини, коли хтось із її знайомих здобуває собі те, про що вона давно мріяла, або ж коли хтось виявляється кращим, успішнішим. Людину звичайно щось «гризе», примушуючи робити необдумані вчинки. Той, хто заздрить, не може контролювати свої дії, бо увесь час думає про переваги і здобутки інших, забуваючи про власні.

 

Таким чином ми бачимо, що заздрість дійсно руйнує наше життя, а тому треба радіти досягненням інших і не забувати про власні.

 

Хоча кожен з нас усвідомлює свою неповторність та індивідуальність, одак не покидає нагоди порівняти свої вміння та досягнення з надбаннями інших.

 

Особливо часто спостерігаємо це у професійній сфері діяльності.

 

Скажіть, будь ласка, чи можливо позбутися заздрості?

Add a comment

Усвідомлюючи майбутнє УГКЦ в Польщі, годиться подумати про нашу молодь. Це найважливіша справа у житті нашої Церкви, тому що молодь – це не лише наше майбутнє, але наше сьогоднішнє.

 

На мою думку, доля нашої Церкви в Польщі залежить від духовного стану нашої молоді, тобто нас самих, мене разом з Вами, молоді друзі. Будучи одним із Вас, ставлю собі різні запитання: Чи ми сьогодні ще хочемо бути в Церкві, належати до її спільноти? Чи, взагалі, знаходимо ще в церковній спільноті місце для себе, своїх проблем та переживань? Чи наші душпастирі помічають нашу присутню неприсутність у церквах?

 

Це останнє запитання – не в докір священикам, але спроба спровокувати нашу свідомість, нашу – тобто молоді та наших душпастирів, серйозно разом призадуматися над тим як нам бути, щоб спільно творити живу спільноту нашої Церкви в Польщі.

 

З чим змагаємося ми – молоді?

 

Це в загальному відомо кожному, хто вміє спостерігати за життям, дивитися та добачати. Потрібне одне – бажання щось з тим зробити, тому що найгіршим лихом у житті є бездумна байдужість, яка вбиває кожну ідею та спонтанний порух серця може деколи навіть наївної молодої людини, яка щиро прагне бути щасливою також у Церкві. А може передовсім у житті.

 

А тепер детальніше: що нуртує нашу молоду душу, нас загублених, невпевнених у собі, в своїх життєвих виборах та несміливих починаннях? У нас - всяке буває, як на життєвому базарі: алкоголізм, наркоманія, самотність, невпорядкований еротизм, позбавлений ніжної любові, та багато іншого – знаєте прекрасно самі!

 

Допоможіть нам у тому розібратися!

Add a comment

Що таке страх?

Це негативний емоційний стан, що проявляється як почуття напруги, тривоги, збентеження, небезпеки. Страх є однією з найбільших перешкод на шляху розвитку в житті людини. Всілякого роду страхи часто є необґрунтовані. Буває страх самотності, страх перед істиною, страх змін, страх сьогодення, минулого або майбутнього. Ці страхи є найбільшою перешкодою до глибокого самопізнання , відкриття своєї духовності. Адже самопізнання, відкриття правди про себе є величезною допомогою в подоланні і контролюванні страху.

Хто з нас не знає почуття тривоги?

Кожен з нас відчуває та переживає занепокоєння, яке ми постійно мусимо розпізнавати і панувати над ним. Хто говорить, що не має страху, той обманює самого себе. Ми щоденно відчуваємо страх, і це нормально, оскільки він закладений в людській натурі, щоб остерігати нас перед небезпекою і легковажними вчинками.

Де можна знайти підтримку? Як справлятися з небезпеками, які виникають в нашому житті і житті близьких людей? Що я повинен зробити, щоб впоратися з тривогою?

Потрібно зрозуміти, що будь-які тривоги, страждання, страхи є схемою, яку можна легко видалити з нашого життя. Адже не в цьому сенс людського життя. Метою нашого життя є радість, щастя, любов. Цінною для нас є присутність іншої людини поруч, а також важливо зрозуміти, що Христос є нашим приятелем, ближчим, ніж брат.

Add a comment

Сучасна людина живе у прискореному ритмі: строки виконання завдань у праці, високий рівень напруження при навчанні у школі, проблеми щоденного життя, недуги, страждання, чутливість, накопчення різних справ ... аж важко все це збагнути.

 

Cтрес – це явище, знайоме всім від дитини до похилого віку.

 

Він є невід’ємною частиною нашого повсякденного життя.

 

Об'яви на щодень – це неспокій або паніка, - і є вони результатом напруги, відсутності часу і постійних спроб примиритись із турботами в праці і вдома.

 

Дуже часто відпочинок відкладаємо "на потім", а тому перебуваємо в постійному стані втоми і напруження.

 

Переважно, стрес пробуємо "заїсти", "закурити", "запити" чи "залікувати медикаментами". Але насправді такі спроби - неефективні, якщо й мають короткочасний ( і дуже часто - тільки іллюзорний) "позитивний ефект", то практично завжди - шкідливі для здоров'я. Зазвичай, втома й далі накопчується, емоції - бушують, внутрішні органи, відзиваючись, починають давати про себе знати...

 

Стрес сам-по-собі може давати несприятливі наслідки для організму.

 

Крім того, наші недосконалі методи боротьби із стресом, неправильне живлення і брак часу, присвяченого виконанню фізичних вправ для тіла, мають дуже сильний вплив на стан нашого здоров’я.

 

А, як позбутися стресу?

 

Передусім, не допускати його в майбутньому, відновити внутрішний спокій та рівновагу.

 

Якщо щоденна напруга починає впливати на якість нашого життя, то пора тому протидіяти.

 

Чи можемо допомогти собі у стресовій ситуації?

 

Найважливішим є спробувати визначити що викликає у нас хвилювання, а також вміло розпланувати свій день. Обов'язково звернути увагу на правильне харчування, здоровий сон, фізичні вправи, і постаратися вести такий спосіб життя постійно.

 

Як допомогти собі в поганому емоційному стані?

 

Належить поділитися своїми проблемами з близькими людьми, обов'язковими мають стати прогулянки на свіжому повітрі, фізичні вправи, позитивне мислення. Треба старатись по можливості ходити в кіно, театр, спілкуватися з друзями, постаратися унормувати години сну й відпочинку.

 

Дайте відповідь, будь ласка: Як навчитися розкривати свої внутрішні ресурси, щоб контролювати себе в екстремальних ситуаціях і не піддаватися стресові?

Add a comment

Кожна людина у своєму земному житті не може бачити Бога своїми тілесними очима, але віруюча людина має можливість спілкуватися з Ним – духовно через молитву.

 

Одним з аспектів молитви є розмова з Богом. Змалку дитина вчиться від інших людей розмовляти, так само від інших, – тобто батьків, вона має вчитися молитви.

 

Як нам – людям ХХІ століття, навчитись добре молитись?

 

Дуже часто запитуємо себе як треба молитися, яка повинна бути християнська молитва, щоб дійсно стала для нас дорогою до Бога.

 

Молитва є, і залишається для нас таємницею. Всім нам потрібна розмова з Богом, просити Його про щось, перепрошувати. На жаль, багато хто не вміє цього робити і потребує навчання.

 

Молитва – це Божий дар. Всевишній дає нам талант, що його треба помножувати.

 

Це – важке завдання, наполеглива щоденна праця. А благодать доброї молитви дається витривалим.

 

Саме, як людина живе - так вона і молиться, а наскільки глибоко переживає молитву, настільки і міцна в неї віра в Того, до кого – взиває.

 

Щоб добра була молитва, треба зосередити свою увагу на Богові. Зосередження, на жаль, не приходить до нас легко, тому ми повинні знайти відповідне для нас – тихе місце. Таким місцем є: храм, тиха кімната у нашому помешканні. А може бути й якесь місце на природі, щоб ми були на самоті – де наші думки не розсіваються.

 

У молитві ми також повинні навчитися мовчати і чекати на Боже слово. А, навіть, якщо відповіді немає, нам треба з вдячністю перебувати з Богом у тиші та покорі свого серця, шукаючи Його волі. Перебування перед Богом на молитві вимагає міцної віри і великої любові, бо лише тоді – душа починає прославляти Бога і з’єднуватись з Ним.

 

Як долати труднощі у молитві: гріхи, неопановані пристрасті, надмірну турботу про повсякденні справи та розпорошення і несталість думки?

 

Непроста це річ. Передусім, необхідно навернутися, змінити свій спосіб думання щодо власного способу життя. Це довгий і важкий процес, який вимагає багато зусиль.

 

Але справжнє навернення дозволяє людині молитися серед щоденних клопотів та негараздів, вдома чи на роботі.

 

Яка Ваша думка: чи молитва – це могутня зброя і велика охорона?

Add a comment

Що у нашому житті може бути найважливішим?

Чим ми повинні керуватися у житті, та до чого прямувати, щоб бути щасливими?

 

Напевно, неодноразово це запитання з'являлося у нашому житті й, мабуть, не один раз ми намагалися знаходити свою дорогу до щастя і прямували до того, аби упевнитися в тому, що - саме це хочемо робити, щоб бути насправді щасливими. Однак, знайти відповідь на це питання – непроста річ. Треба зазирнути в глибину свого нутра, - тобто увійти в глибину самого себе і встановити сенс та мету свого життя.

 

Хто не відшукав ще своєї життєвої дороги, – відчуває у собі невпевненість та незадоволення. Той запросто заплутується у подіях та життєвих ситуаціях, часто намагається задовольняти інших і тікає у самотність.

 

Насправді, навіть та людина, яка пристрасно переживає своє життя, але не йде шляхом внутрішнього покликання, в глибині – відчуватиме душевний вакуум та відсутність внутрішнього миру. Проте, людина, яка віднайшла своє покликання, свою місію та живе в згоді з нею, - вона відчуває себе повноцінною, а довколишній світ стає для неї – близьким та дружнім.

 

Віднайти своє внутрішнє покликання – важливе і саме воно дозволяє: змиритися зі своїм минулим, віднайти суть сьогодення і розумно планувати своє майбутнє.

 

Яким чином можна віднайти своє покликання, мету свого життя?

 

Неабияке значення у цьому може мати якась життєва подія, наприклад: недуга, страждання, відсутність праці або втрата близької особи. Можемо, також, наблизитися до усвідомлення мети свого життя, читаючи добру книжку, або тоді, коли приймаємо участь в автентичній зустрічі. Іноді щирі слова приятеля можуть допомогти нам у пошуку життєвої мети. Найважливіше, щоб ми мали відвагу й щирість до самих себе, та намагалися пізнати – ким ми є насправді!

Add a comment

 

Не легко про це писати, а ще важче носити у своєму серці жаль. Правдоподібно, час лікує наші рани і спогади з минулого стають менш болючими. Коли вмирає близька нам особа, світ заламується і дійсність на той час стає неможливою, нереальною. Сильні емоції не дають людині можливості тверезо думати і сприймати ці терпіння. Ми неспроможні усвідомити собі, що така - воля Божа, і Всевишній так сильно нас любить, що дає стільки, скільки можемо подвигнути.

Не без причини жалоба триває дуже довго: рік, а часами довше, навіть до кількох років.

Це - довгий, натуральний процес і в кожного проходить індивідуально.

Від нашого особистого наставлення до життя, до справ земських, залежить як довго будемо страждати. Натуральним є те, що сильний біль переплітається з гнівом, жалем, почуттям вини, страхом, відчаєм – чи вони колись минуть?

Зірвані зв’язки є для нас болючими, тому що зв’язки з людьми мають для нас виняткове значення – є джерелом почуття, що варто жити. Хоча очікуємо немінливості і тривалості, то увесь час когось втрачаємо.

Що зробити, щоб порадити собі із болем по втраті?

Передусім, треба викинути зі свого нутра негативні емоції – печаль, боязнь, безпорадність чи розчарування. З часом наші стійки думки, асоціації і спогади – втихомирюються.

Прощання і відхід – це найважчі моменти у нашому житті. Хоча переживаємо терпіння, жалобу – все має свої етапи. І треба бути терпеливим.

Не пережиті почуття можуть заблокувати наш розвиток. Перетворитися в симптоми фізичні, психічні, всякого роду недуги, або повернутись в будь-який час із ще більшою силою.

Яка рада? Поєднати наші симптоми з досвідом, що доведе нас до увільнення від тих трудних почуттів, і дозволить йти дальше.

Печаль по втраті буде повертатись до нас протягом всього життя. З’являтися буде особливо у важливих подіях, або при нагоді свят чи річниць. Життя опісля втрати ніколи не буде таке саме, як дотепер. Можливим є відшукати новий сенс життя і відновити щастя.

Досвід терпіння для багатьох є джерелом сили і мудрості, якими можна поділитися з іншими. Людина має можливість відчувати власні терпіння у відносинах з Христом.

Належить увесь час пробувати віднайти сили, необхідні до дальшого функціонування у змінених обставинах, зберігаючи своє духовне життя.

Чи можливим є віднайти на ново радості з життя і позбутися нерпиємних, болючих спогадів з минулого?

Add a comment

Ось, ми увійшли в пасхальну радість, що її нам приніс Воскреслий Христос, який своєю смертю подолав смерть і дарував нам надію на життя вічне. Сьогодні переживаємо найважливіше таїнство нашої віри – перемогу Христа над смертю. Таїнство Воскресіння можемо збагнути лише вірою, яка дає нам можливість Богопізнання. Вірою, а не розумом, в дусі смиренної любові наближаємося до Христа, який своїми страстями, смертю на хресті та Воскресінням виявив свою безмежну любов до нас: малих, немічних, зарозумілих та пихатих людей.

Своїм воскресінням Христос обдарував нас надією на те, що наше життя не закінчується. Насправді, ми фізично колись все ж таки помремо, але житимемо, тому що Христос вивів нас із стану смерті.

Однак, все зводиться до того: Чи ми насправді ще віримо? Чи може як сьогоднішні учні, з болем серця та в глибокому розчаруванні, тікаємо до нашого Емаусу, залишаючи позаду Єрусалим – своє серце. Емаус – це символічний образ внутрішнього стану людини, яка вмирає від розпачу, зневіри, та безнадії. Такий стан приводить людину до внутрішнього відчуження, душевного вакууму, позбавляє духовної радості.

Сьогодні людина хоче все збагнути, зрозуміти. З одного боку – це добре, що ми хочемо поширити простір нашої свободи, усвідомлюючи нове та незрозуміле. Але в житті існує також багато таїнств та різних таємниць. Таїнства – розумом не збагнеш. Можна до нього, бодай трохи, наблизитися вірою, або духовною інтуїцією. Однак, немає духовної інтуїції без віри. Зате, немає віри в того, хто підміняв серце – духовну, внутрішню людину – лише розумом. Байдуже, чи цей розум ерудований, чи блискучий. Горе й лихо від такого розуму! Чому? Бо розум без віри та смиренної любові – це внутрішнє пекло. Це - духовна смерть. Розум без любові чинить людину деспотом, який цинічно нищить інших та самого себе.

Серце, сповнене вірою, дає надію. Людина великого серця духовною інтуїцією пізнає Бога та ближнього. Цей життєвий досвід зрозумілий лише тому, хто не став твердосердим. Хто уміє відчувати інших та довіряти їм.

Add a comment