Bazylianie

Тема тижня

Свято "Введення у храм Пресвятої Богородиці" вказує на те, що виховання дитини займає важливе місце у Божому задумі спасіння людини. Пресвята Богородиця була обрана Богом на Матір обіцяного Месії - Ісуса Христа, Спасителя людського роду. Однак ми бачимо, яку роль відіграють її батьки Йоаким і Анна. Боже обрання не звільняє батьків від їхнього завдання, в якому закладено – народжувати і виховувати своїх дітей.

 

Відкриймо сторінки Біблії, щоб переконатися у тому, що народження дітей є дійсним знаком Божого благословення. У книзі Приповідок читаємо:

 

«Вінець старих людей – сини синів. Слава ж дітей – їхні батьки» (Прип 17:6).

 

У день вінчання церква виспівує молодятам, що дітородження є знаком Божого благословення:

 

«Жінка твоя, неначе лоза плодовита, усередині дому твого. Діти твої, мов парості оливки, навколо столу твого» (Пс 128:3).

 

На відміну від сучасних письменників, які не дозволяють батькам покарати дитину, Біблія говорить, що дитина це істота, яка не досягла повноти розвитку. А це вказує на необхідність виховного процесу дитини, бо: «дурнота впилася дитині в серце» (Прип. 22:15).

 

У Старому Завіті дитина, внаслідок своєї природної слабкості і недосконалості, є привілейованою істотою у Бога. Сам Бог є захисником вдови і сироти:

 

«Ані вдови, ані сироти не будеш утісняти» (Вих 22:21).

 

Пророк Ісая змальовує перед нами Божу любов, якою у вічності – у новому Єрусалимі - Бог пригортає усіх:

 

«Як утішає когось рідна мати, так я буду вас утішати, і найдете втіху у Єрусалимі» (Іс 66:13).

 

Найбільшу вартість дитини, Божого сотворіння, ми знаходимо в особі Ісуса Христа:

 

*Новонароджений Ісус у яслах (Лк 2:12).

 

*Дитя Ісус, принесене до храму (Лк 2:27).

 

*Ісус в покорі, залежний від своїх батьків і слухняний Богові, подія у Єрусалимі на свято Пасхи (Лк 2:43-50).

 

*Христос, ставши дорослим, благословляє дітей (Мр 10:16).

 

*Христос заявляє, що бідні і діти можуть увійти в Царство Боже (Мк 10:15).

 

*У навчанні Ісуса діти є символом правдивих учнів:

 

«Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких є Царство Небесне» (Мт 19:14).

 

*Христос пригадує нам, що Царство Боже треба прийняти «як дитина» (Мк 10:15).

 

*Царство Боже приймати у простоті, як дар Отця, а не вимагати його, як нам належне. Слід стати як дитина (Мт 18:3).

 

*Людина, яка має успадкувати спасіння, має народитися знову, щоб увійти в Царство (Йо 3:5).

 

*Таємниця справжньої величі християнина полягає у тому, щоб стати малим як дитина: «Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небесному Царстві» (Мт 18:4).

 

*Христос ототожнюється з кожною дитиною вже від її зачаття: «Хто приймає дитину в моє ім’я, той мене приймає» (Мт 18:5).

 

Свято "Введення в храм Пресвятої Богородиці" є нагодою, щоб зрозуміти, яким великим даром для людства є дитина. Чи світ сьогодні має належну повагу до дітей?

 

Чи батьки свідомі того, що їхня дитина стане або віддзеркаленням їхніх ідеалів, або безідейного життя?

Add a comment

Незадовго наша церква буде молитися до архистратига Михаїла та інших безплотних сил. Почитання ангела-хоронителя - це не лише питання нашого раннього дитинства, чи дитячої побожності, яка зазавичай дозріває у дорослому житті людини.

Всім нам треба пам’ятати, що слово «ангел» вказує не на природу істоти, а на спосіб служіння. Ангел – це той вісник, посланець, який сповіщає волю Божу.

В "Листі до євреїв" читаємо, що ангели - це: «служебні духи, що їх посилають на допомогу тим, які мають успадкувати спасіння» ( Євр 1, 14) Ангели не піддаються нашому звичайному сприйняттю, вони створюють особливий таємничий світ. Наше розуміння ангелів обмежене тим, що нам так здається, що молитися до ангела-хоронителя треба лише малим дітям, а ми - дорослі люди - якось з Божими справами розберемося самі, не бачимо тут потреби молитися до свого ангела.

В "Листі до євреїв" сказано, що ангелів Бог посилає тим людям, які мають успадкувати спасіння.

Може, наше байдуже ставлення до ангелів виникає з того, що ми також байдужі й до свого спасіння?

Треба нам відкрити Біблію і самі переконаємося, що Біблія ніколи не ставила під сумнів існування ангелів. Є багато біблійних розповідей про херувимів та серафимів. Ангели з'являються там, де людям треба збагнути велич і святість самого Бога.

З'являється також ангел Яхве, який не відрізняється від самого Яхве, що з’являється іноді видимо у земному світлі. Бог не дозволяє оглядати свого обличчя. Люди можуть бачити тільки Його таємничий відблиск.

Корисним буде поставити собі запитання: яку роль ангели відіграють в історії спасіння людини? Погляньмо на сторінки Священного Писання. Згадаймо лише подію Благовіщення та Різдвяну ніч у Вифлеємі. Ангели не лише звіщають Добру Новину, але виспівують також славу Божу. Цей спів ангелів лунає у наших святинях завжди тоді, коли служиться Божественна Літургія.

Ангели охороняють церкву, продовжують під проводом архистратига Михаїла боротьбу, що ведеться від початків часів проти Сатани - відвічного ворога Божого і нашого спасіння.

Як відновити у собі віру в присутність надприродних сил?

Призадумаймося ще раз над словами:

Ангели - це «служебні духи, що їх посилають на допомогу тим, які мають успадкувати спасіння» (Євр 1,14)

Add a comment

Завтра вибори депутатів до польського парламенту. Українська громада в Польщі також висуває декількох своїх представників на депутатів до сейму. Представники української меншини балотуються від різних політичних партій, які мають свої програми. Можна лише здогадуватися, що наші кандидати до сейму намагатимуться представляти проблеми та потреби українців в місцях їхнього поселення. Як воно насправді буде – покажуть вибори, а відтак депутатська активність представників української меншини, якщо їм пощастить попасти в сейм.

 

Передвиборча кампанія українських кандидатів показала, що всі вони наполегливо шукали підтримки духовенства УГКЦ в Польщі. З одного боку, це навіть зрозуміло, якщо врахувати, що парафіяльні спільноти є одиноким місцем, де українці можуть зустрічатися та, в якійсь мірі, інтегруватися. Звісно, не можна применшувати ролі громадських організацій. Однак, реальним простором, в якому українська громада в Польщі може проявити свою активність, є перш за все УГКЦ та ОУП, а також інші товариства та об’єднання.

 

Основна кількість українських кандидатів – це ж і вірні УГКЦ. Саме тому серед греко-католицького духовенства сьогодні виринає основне запитання: "Якого кандидата підтримати?", та: "Як поставитися до справи його промоції в громаді?" Два десятки років тому було набагато простіше.

 

По-перше, ми мали лише одного кандидата, і цим першим був проф. Володимир Мокрий, а відтак Мирослав Чех - обидва греко-католики.

 

По-друге, в якійсь мірі природно було, що УГКЦ повинна підтримати і насправді підтримала представника своєї громади, - щоб вони відстоювали права релігійної та національної меншини в Польщі, тим паче в роки, коли УГКЦ не була ще суб’єктом права.

 

Сьогодні справа підтримки кандидатів ускладнюється тим, що маємо декількох кандидатів даної громади, які представляють різні партії. Простіше вибирати там, де від української громади балотується один кандидат, незалежно від приналежності до даної партії. Складно, якщо маємо до діла, наприклад,, з трьома кандидатами з одного регіону, які належать до УГКЦ. Тому як перед духовенством, так і перед вірними цього року з'явилася реальна дилема: кого підтримати?!

 

Деякі особи очікують конкретної вказівки від місцевого священика, якому також непросто дати однозначну відповідь. З одного боку священики мають право мати свої політичні симпатії та їх висловлювати в особистих розмовах, але як представники церкви вони повинні бути нейтральними щодо вказування на конкретного кандидата.

 

На основі вищесказаного постає питання: Як на майбутнє виявити свою позицію вірним та духовенству Української греко-католицької церкви в Польщі, щоб обрані ними представники виправдали їхні сподівання?

Add a comment

На хвилі відлуння собору монашества, який тими днями завершився у Бразилії, про хід якого так обширно писалося на нашому сайті, хочу поставити читачам нашої інтернет-сторінки основне запитання: Чого очікують миряни УГКЦ в Польщі від монаших чинів та згромаджень?

 

Ставлячи таке запитання, я усвідомлюю, що чернецтво греко-католицької церкви в Польщі – це невеличка спільнота, яка твориться членами чотирьох згуртувань: василіан, василіанок, служебниць та сестер св. Йосифа Обручника. Мене, як одного із ченців Василіанського чину в Польщі, турбує питання: чого від нас очікують наші миряни?

 

Будемо раді, якщо наші читачі поділяться з нами своїми думками та спостереженнями.

Add a comment

У нашому житті неодноразово стикаємося з ненавистю та агресією. ЇЇ стає все більше й більше. Люди потрохи звикають до цих явищ, а життя стає дедалі важчим та несприйнятливим. Чи такою має бути постава християнина?

 

Чим є ненависть?

 

Це стійке негативне почуття людини, яке вона спрямовує на певних людей, події та явища, які перешкоджають задовольнити особисті потреби людини. Основою виникнення почуття ненависті є гостре незадоволення, спричинене небажаним розвитком подій, або поступове нагромадження негативних переживань, які зумовлюються різними причинами. Однією з них може бути й агресія. Агресія може бути причиною і наслідком ненависті (Психологічна енциклопедія, Київ «АКАДЕМВИДАВ» 2006).

 

Агресія – цілеспрямована деструктивна поведінка людини, яка характеризується афективними спалахами гніву чи злоби та імпульсивними проявами поведінки, спрямованими на даний об’єкт фрустрації, що став причиною конфлікту (Психологічна енциклопедія, Київ «АКАДЕМВИДАВ» 2006). Агресивна поведінка людини завдає іншим фізичної чи моральної шкоди, та спричинює в громаді психологічний дискомфорт: напруженість, дратівливість, пригніченість, страх тощо.

 

Агресія супроводжується емоційними станами гніву, ненависті, ворожнечі, криками та грубою лайкою. У кожної людини вона виражається на свій лад і має свою непередбачувану динаміку. Сьогодні агресію породжує невротична недуга нашого суспільства. Темп нашого життя породжує стрес, напруження та агресивність. Це ознака невихованих людей, які використовують агресивність як силовий засіб для досягнення власної мети. А мета людини залежить від її особистісної зрілості, рівня духовного життя та виховання.

 

Що на Вашу думку призводить до ненависті та агресивної поведінки?

 

Чи Християнство може запропонувати нам якийсь спосіб лікування?

Add a comment

Апостол шостої неділі після Зіслання Святого Духа, яка цього року випадає 24 липня, закінчується закликом: Благословляйте тих, що вас переслідують, - і для надання цьому заклику зобов’язуючої сили, Павло з натиском повторює: благословляйте, а не проклинайте (Рим 12,14).

Коли читаєш ці слова, зроджується опір, а перша думка: "Це неможливо!" Нам може здаватися, що апостол Павло трішки переборщив, що навіть у Євангелії Ісус не ставить аж таких вимог. Так-так, я знаю, що є в Євангелії тексти про любов ворогів, про прощення, навіть про те, щоб надставити другу щоку (пор. Лк. 6, 29) … Але благословити кривдника? На приклад того норвежця, який минулої п’ятниці застрелив кількадесят безборонних молодих осіб на острові Утоя?

Перегортаєш листки Святого Письма. І от несподіванка! В Євангелії від Луки натрапляєш на розділ 6, а в ньому… як же ж подібні слова: благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають (Лк 6,28).

А коли перегортаєш далі, натрапляєш на вказівки іншого апостола - св. Петра, який у своєму посланні, подібно як Павло, закликає: Не платіть злом за зло, чи лайкою за лайку, а навпаки, благословляйте, бо ви на те покликані, щоб успадкувати благословення (1Пет 3,9). Петро подає нам тут вступне пояснення чому маємо так чинити: бо ви на те покликані, щоб успадкувати благословення. Все, здається, вказує на те, що Петро говорить про Боже благословення, яке ми, християни, маємо успадкувати. Але щоб Бог благословив нас, нам треба благословити інших, також і недругів, бо коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? (пор Лк 6, 31-34).

Найвищим мірилом християнської моралі без сумніву є відношення до ворогів, до противників та усіх тих, що кривдять інших. Справжня християнська постава не може обмежуватися до уникання зла, вчиненого словом чи ділом, але вона мусить бути більш конструктивною. Той, хто іде за Христом і Його навчанням, повинен бажати добра іншій людині і сам його чинити. Тільки в царстві сатани немає місця на милосердя. Ми ж належимо до царства Божого.

Саме у цьому сенс заохочення апостола Павла з Рим. 12,14 чи апостола Петра у 1 Пет. 3,9. Бо благословення в сенсі біблійному це бажання добра, бажання Божого дару для другої людини, але також передавання цього дару, дару Божої ласкавості. Благословення виражається у благальній молитві про цей дар для іншої особи, або у молитві подячній за дар вже отриманий (пор.: Słownik teologii biblijnej).

Чи в такому сенсі можу благословити згаданого норвежця-убивцю?

Якого дару від Бога він потребує?

Add a comment

У світі, в якому живемо – де повно хаосу, гонитви, в якому здається, що день закороткий для того, щоб зреалізувати наші щоденні завдання і обов’язки, а наше життя переповнене різного роду несподіванками і подіями, які виводять нас з рівноваги, напр. чийсь коментар, неприємне зауваження, критика і т.д. ­– щораз важче про душевний спокій.

Душевний спокій це сила, яка допомагає нам жити, бо це для нас найбільша вартість. Коли живемо у згоді з самим собою, то наше серце сповнене миром. А життя в постійній напрузі, стресі є складним і деколи веде до руйнівних почуттів - таких, як: тривога, гнів, сумніви, почуття провини, жалю і хвилювання. Тоді в наше серце закрадається неспокій і необхідними стають хвилини відпочинку та втихомирення, щоб: впорядкувати думки, заспокоїти розум, дозволити собі на контроль своїх емоцій і тривожних думок.

В такі хвилини для віруючих людей слова Біблії, читання псалмів відіграють дуже важливу роль, дають надію. Вони очищають нашу свідомість, думки, а також допомагають і вчать контролювати емоції...

Іншим способом на те, щоб досягти душевного спокою може бути розмова з іншою людиною, або просто вивчання власного мовчання. В цьому випадку дуже важливим є, аби розмовляти з кимось, до кого маємо повне довір’я, кому щиро можемо оповісти свої переживання, про свої турботи, хто нас вислухає і правильно зрозуміє.

А як Ви думаєте, дорогі читачі, в який спосіб можна досягти душевний спокій?

Як сьогодні жити в мирі, і чи це взагалі можливо?

 

 

Add a comment

Те, якими ми є – успадковуємо від наших батьків. Це - підвалина нашого майбутнього життя. Дуже часто спостерігаємо, що люди міняються протягом свого життя. Напевно, причиною до цього стають важкі обставини життя, нервовий темп життя, проблеми, страждання, чи пустка душевна.

 

Приходить на думку запитання: чи легко в такі часи бути скромним?

 

Це - непроста справа. Дійсно, скромна людина ніколи й нікому не намагається довести, що вона краща, більш здібна, розумніша за інших, не підкреслює своєї переваги, свої якості, не вимагає для себе ніяких привілеїв, особливих зручностей, послуг.

 

А, в чому виявляється скромність?

 

Вона пов’язана з самокритичністю, працьовитістю, відповідальністю, повагою до людей, з умінням бути правдивими.

 

Скромність – це дуже важлива риса людини. Нескромна людина вихваляється своїми успіхами, намагається будь-чим звернути на себе увагу, на приклад: одягом, манерою розмови чи якоюсь витівкою.

 

Скромність – це невід’ємна риса культури взаємовідносин. Скромна людина ніколи не вважає себе видатною, неординарною особистістю. Вона не відмовляється від самооцінки та завжди зіставляє її з думкою оточуючих людей.

 

Скромність – не є самоприниженням, відмовою від гордості, незалежності, самостійності у поведінці. Виявляється вона у вмінні бути самим собою і не грати якусь невластиву роль.

 

Справжня скромність органічно поєднується із почуттям власної гідності, здатності вести діалог з іншими. Скромна людина ніколи не дозволить поставити себе у моральному відношенні нижче від інших.

 

Чи очима серця ще можна побачити красу в поставі скромної людини?

Add a comment

Мабуть кожна людина досвідчила на собі відчуття заздрості. Можна сказати, що це сильне, руйнуюче відчуття, яке може заволодіти людиною, зробити її агресивною, здатною на непередбачені вчинки.

 

Психологи кажуть, що заздрячи комусь, ми підсвідомо вважаємо себе неспроможними досягнути бажаного. Та найчастіше заздрість є невиправданою, а іноді навіть безглуздою.

 

А, як просто можна пояснити заздрість?

 

Це почуття неоднозначне, яке полягає у прагненні людини розділити успіх оточуючих, відчути, що вона здатна досягнути більшого. На жаль, заздрість є однією з найгірших людських вад. Саме через заздрість у цьому світі коїться найбільша кількість злочинів. Почуття заздрості виникає у людини, коли хтось із її знайомих здобуває собі те, про що вона давно мріяла, або ж коли хтось виявляється кращим, успішнішим. Людину звичайно щось «гризе», примушуючи робити необдумані вчинки. Той, хто заздрить, не може контролювати свої дії, бо увесь час думає про переваги і здобутки інших, забуваючи про власні.

 

Таким чином ми бачимо, що заздрість дійсно руйнує наше життя, а тому треба радіти досягненням інших і не забувати про власні.

 

Хоча кожен з нас усвідомлює свою неповторність та індивідуальність, одак не покидає нагоди порівняти свої вміння та досягнення з надбаннями інших.

 

Особливо часто спостерігаємо це у професійній сфері діяльності.

 

Скажіть, будь ласка, чи можливо позбутися заздрості?

Add a comment

Усвідомлюючи майбутнє УГКЦ в Польщі, годиться подумати про нашу молодь. Це найважливіша справа у житті нашої Церкви, тому що молодь – це не лише наше майбутнє, але наше сьогоднішнє.

 

На мою думку, доля нашої Церкви в Польщі залежить від духовного стану нашої молоді, тобто нас самих, мене разом з Вами, молоді друзі. Будучи одним із Вас, ставлю собі різні запитання: Чи ми сьогодні ще хочемо бути в Церкві, належати до її спільноти? Чи, взагалі, знаходимо ще в церковній спільноті місце для себе, своїх проблем та переживань? Чи наші душпастирі помічають нашу присутню неприсутність у церквах?

 

Це останнє запитання – не в докір священикам, але спроба спровокувати нашу свідомість, нашу – тобто молоді та наших душпастирів, серйозно разом призадуматися над тим як нам бути, щоб спільно творити живу спільноту нашої Церкви в Польщі.

 

З чим змагаємося ми – молоді?

 

Це в загальному відомо кожному, хто вміє спостерігати за життям, дивитися та добачати. Потрібне одне – бажання щось з тим зробити, тому що найгіршим лихом у житті є бездумна байдужість, яка вбиває кожну ідею та спонтанний порух серця може деколи навіть наївної молодої людини, яка щиро прагне бути щасливою також у Церкві. А може передовсім у житті.

 

А тепер детальніше: що нуртує нашу молоду душу, нас загублених, невпевнених у собі, в своїх життєвих виборах та несміливих починаннях? У нас - всяке буває, як на життєвому базарі: алкоголізм, наркоманія, самотність, невпорядкований еротизм, позбавлений ніжної любові, та багато іншого – знаєте прекрасно самі!

 

Допоможіть нам у тому розібратися!

Add a comment