Bazylianie

Тема тижня

Дорогі друзі, давайте спробуємо відповісти на запитання - що таке істина? Істина - це Бог. Закон абсолютної істини стверджує: є Бог, і Бог у кожному з нас. Бог — це вищий розум, досконалість, що пронизує геть усе, який об’явився людині в натуральний спосіб через створення світу, який звернувся до людини через пророків, а, вкінці, об’явився через Ісуса Христа. Іти до Бога - до Істини - можна різними шляхами, скільки людей — стільки доріг. Найкоротший шлях — через серце. Це шлях світла, любові, гармонії й спокою. Господь кличе людину за істинною, якою є Він сам. Згадаймо Леві Алфеєвого, який сидів на митниці й збирав податки: що Христос сказав йому? - Іди за мною! Той устав і пішов за ним (Мк 2, 13-17).

Прийде час, коли людина не схоче, не зможе бути такою, як раніше. Це може статися враз. І не слід цього боятися. Все змінюється в цьому світі. І людина змінюється теж. Один закарпатський мудрець - Андрій Ворон - говорив до людей, які просили в нього поради: «Змінюйтесь. Одягайте іншу сорочку на тіло, але не забудьте й душу одягнути в нові шати. І не чекайте для цього нового ранку, чи понеділка. Ставайте новою людиною вже. Дослухайтеся до свого серця, через яке промовляє до вас Господь Бог, і тоді відкриється те, до чого вас покликано. Якщо мало працювали - працюйте більше. Якщо забагато – працюйте менше. І так в усьому. Вирівнюйте себе з природою. Скидайте з себе недобрі звички старої людини, і все це без огляду на те скільки вам років – обновитесь та полегшено підете вперед».

Дорогі друзі, згадаймо євангельську розмову Ісуса Христа з молодим юнаком, який запитав що доброго має вчинити, щоб отримати Царство Небесне? Ісус звернув увагу, щоб додержував Заповіді Божі, також продав майно, а гроші роздав бідним і, вкінці, пішов за істинною, якою є Бог. На жаль, з того, що знаємо, у молодого юнака багатство взяло верх і він не пішов назустріч Ісусу, - засмутився й відійшов. Отак всякий тягар тілесний і духовний пригнічує людину, яка не йде назустріч істині, якою є Бог. Господь - це вища досконалість, яка пронизує геть усе, і Він кожній людині допомагає. Я думаю, що ніколи не треба озиратися, ніколи не жаліти того, що залишилося позаду, що впало з наших плечей. Вчорашнє - вже не наше, а завтрашнє - також далеко, та ще й і не відомо, чи нам дане. Отож, стараймося жити достойно сьогодні, так як би це мав бути наш останній день, та цілий час прямувати за Христом.

Господь Бог наш всемогутній, всевідаючий і всюдисущий, володіє всією мудрістю і всією просвітою. Саме до Нього нам і треба звертатися, щоб одержати розраду в прикростях, допомогу в трудах, зцілення від хвороб душевних і тілесних. Той, хто сподівається, не отримає від Нього відмови. Ставаймо новою людиною і йдімо за істинною, якою є Бог. Яка б печаль не була, печалі не треба боятися. Краще буде, коли пізнаємо її. Приймімо її і даймо їй ім’я. І полюбімо її. І стане вона світлою. Бо народжуємося ми в темряві, а покликані - світлом.

Коли звертаємося до Бога — станьмо знову дітьми. Тому, що ми не знаємо ані минулого, ані сьогодення, ані майбутнього; Бог же — Господар часу. Він — Життя, що дає життя, Блаженство, що дає блаженство, Мудрість, що дає мудрість, Любов, що дає любов і спасіння...

Живімо сьогоднішнім днем, але пам'ятаймо про майбутнє, бережімо себе та не руйнуймо свого здоров'я.

Add a comment

Свято Преображення Господнього, яке ми недавно відзначали, то повернення до небесної радості. Ця надзвичайна подія показує, що Ісус може кожної хвилини змінити нашу долю, може у кожного з нас наступити духовна переміна. Як читаємо Євангеліє, того дня відбулася зустріч Ісуса із своїми учнями на горі Тавор, де розповідається про Його Переображення: «І преобразився перед ними: обличчя його сяяло, наче сонце, а одежа стала білою, наче світло» (Мт 17:2).

З нами теж може відбутися така переміна, важливо, щоб знайти спосіб і місце, коли це може відбутися.

 

Одним з таких місць, такою горoю Тавор, можуть бути реколекції, чи ТАВОРСЬКІ ЗУСТРІЧІ, коли кожний учасник має можливість зустрітись з Богом, іншою людиною і самим собою... Там є час на особисте преображення, краще пізнання самого себе, можливість проведення спільних та особистих розмов, пізнання східної Літургії та традицій. Перебуваючи на молитві, в тиші, слухаючи Слово Боже, зустрічаючись із людьми, приймаючи участь в спільних Богослужіннях, можемо пізнати Господа нашого Ісуса Христа і наблизитись до Нього. Часто хочемо повернутися до цих хвилин, і в те місце, де нам було добре, де відчували спокій душі і серця, повного поєднання з Богом. Саме так є на ТАВОРСЬКИХ ЗУСТРІЧАХ у Венгожеві.

 

«Він говорив іще, аж ось ясна хмара повила їх і з хмари було чути голос: - Це мій улюблений Син, якого я сподобав: його слухайте» (Мт 17:5). Ці слова кажуть нам, що необхідно слухати Боже Слово, і тоді щастя не буде тимчасовим, а триватиме вічно.

 

Напевно, кожен з нас відчуває потребу бути щасливим, радісним, знайти спокій серця в нашому світі. Думаємо, що цього досягнемо, змінюючи світ, але цього виявляється недостатньо. Аби знайти щастя, починати треба від зміни нашого серця, і жити так, аби кожний прожитий день був нагодою духовного паломництва – дорогою, яка веде нас до зустрічі з Богом.

 

Прошу зупинитись на хвилину та задуматись: яким є Ваш світ і життя? Що робите, аби зустрітись з Богом?

 

Де змогли б знайти «гору Тавор» і світло, яке освітить Ваше життя і зміцнить Вас у вірі?

Add a comment

5:40. Пора прокидатися.

Заглядаю в кімнату де сплять ще наші «ангели». Солодко так!

Поспала б ще із ними…

Накриваю їх ковдрою і даю ще трохи часу.

Бутерброди до праці, фрукти до школи, улюблена іграшка до садочка. І ще бараболя на обід. Здається все. Тепер малеча. Як важко красти їм цей сон…І зразу голос невдоволення: «Не хочу до садочка!!» (читай: Мамо, хочу ще спати!) безсумнівно засвідчує, що почався новий день. Нехай буде добрим!

Час біжить (ранком завжди надто швидко), одяг, сніданок і зразу в машину. Цікаво, якою мудрістю заскочить нас сьогодні наша доня. Починає як кожного дня:

- «Не хочу до садочка! Хочу спати!»

Тато обережно:

- «Вікторко, в садочку зможеш поспати на лежачках.» І далі замріяно: «Ах, якби я хотів так собі в роботі поспати, як ви у садочку…»

Вікторка серйозно:

- Тато, то скажи своїй пані директор, щоб вам в роботі теж лежачки розкладала!

Ах, якби так завжди бути дитиною…! Або хоч частку залишити її в собі… Життя було б простішим!

Дивитись на світ по-дитячому: безтурботно, радісно й спонтанно. Чи вмію ще? Не знаю…Життя пливе і час біжить (пропорційно швидко до кількості дітей :) і важко знайти хвилину, щоб призадуматись, куди так насправді поспішаємо. Записки в календарі, плани. На завтра, через тиждень, на колись. Окремо сімейні, окремо ті в роботі. Перфекційно розписані із ранку до вечора. Рідко коли здійснені, наче б на підтвердження народної мудрості: «Хочеш розсмішити Господа Бога – розкажи Йому про свої плани»…

А якби так більше як діти? Можливо недосконало, не на 100%, зате з радістю і вірою. З природнім зацікавленням, а не рутиною. Без осуду і зайвого мудрування. Не кажу наївно, інфантильно. Це було б нерозумно. Але з надією, що все і так в Божих руках. Малі діти натурально довіряють батькам і покладаються на їхню допомогу. А ми дорослі забуваємо, що Господь – наш Небесний Батько – покірно й терпеливо жде, щоб за Ним піти. Його стежками. І як дитина.

Важко відкрити нам своє серце на Його волю, важко віддатись Божому провидінню. Пробуємо (кому?) доказати, що самі зможемо все. Але чомусь міцно любимо все ускладнювати. Наче б мали дарувати медаль за більш скомпліковані розв`язки. А дітям все простіше. І вони непогані вчителі. Бо хоч у нас більше досвіду – знов не навчились на помилках. Не виправили їх. Не перепросили або не простили. Загнівались і у своїй «досконалості» ждемо чийогось розрахунку. Забуваючи, що нам Бог усе прощає. І наші малі діти теж. Бо люблять безумовно. Лише, щоб знайти для них час. На обійми, розмову, спільне захоплення світом. Знайти час, щоб любити їх «не словом ні язиком а ділом і правдою».

І час для Того, який все може.

Здається і в моєму календарі надто мало часу на піскові баби, паперового змія і супчик з болота. А в особистому словнику слів радості і простого «хай буде воля Твоя».

Add a comment

Дорогі друзі, Бог нагородив нас мудрістю, яка є найціннішим скарбом у світі. Іншими словами можна сказати, якщо мудрість світу смиренно схиляється перед мудрістю Бога, то вона все-таки є найціннішим надбанням світу. Чим більше будемо дізнаватися про Божу мудрість в покірності і смиренності тим краще зрозуміємо, що ми лише в тому кінці, де починається мудрість. Коли людина перебуває у глибокому благовінні перед Господом це і є початок мудрості.

Коротко про мудрість світу цього

Мудрість світу містить як позитивну, так і негативну складову. Вона розуміється як часткова істинна поєднана з розумом і маніпуляціями заради досягнення задуманого. Інший вид мудрості, зовсім не є поганий, здобувається шляхом навчання, роздумів спостережень і напруженої роботи. Добропорядні і хороші люди здобувають її в процесі життєвого шляху. Дуже важливо, щоб мудрість, яка приносить успіх у світі, охоче відступала перед мудрістю Бога й не уважала, що може замінити її.

Коротко про Божу мудрість

Мудрість Божа – це духовний дар. Вона базується на Слові Божому й Ласці Святого Духа. Мудрість Бога є завжди довершена, безкорислива, чиста і сильна. Її треба здобувати не тому, що маємо на неї право але із самого прагнення. Святий Апостол Яків научає: «Коли ж комусь із вас мудрості бракує, нехай просить у Бога, який дає усім щедро і за це не докоряє, - і вона йому дасться. Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання;» (Якова 1,5-6). Прагнучий Божої мудрості у страху перед Богом, стається багатим на Божу Благодать і отримавши мудрість від Нього ніколи її не змарнує.

У Святому Писанні читаємо про Божу мудрість, яку виспівує псалмопівець: «Початок премудрості це страх перед Богом.» (Пс 110,10). Маючи Божу мудрість людина може бачити ширше ніж дозволяють теперішні обставини, бо в Святому Письмі сказано, що Дух каже про речі, як вони дійсно є, і про речі, як вони дійсно будуть. Святий апостол Яків научає: «Ви, що не відаєте, що буде завтра! Яке бо життя ваше? Ви пара, що з’являється на хвилинку і зникає по тому.» (Якова 4,14).

Дорогі друзі, мудрість Божа є тією мудрістю, яка варта нашої пильної уваги. Святий апостол Павло научає: «Шукайте пильно того, що Господеві подобається. Не беріть участи в безплідних ділах темряви, а радше її картайте… Тож уважайте пильно, як маєте поводитися, - не як не мудрі, а як мудрі, використовуючи час бо дні лихі.» (Єфесян 5,10-11-15-16).

Господи, подай нам небесну мудрість, щоб ми могли навчитися шукати Тебе понад усе. Щоб ми своєю поведінкою нікого не звели з правдивої дороги. Визволь нас, Господи, від гіркої заздрості, чвар та безладу. Наповни нас плодом праведності, яка сіється в мирі, щоб ми цілий час виявляли своєю поведінкою Твою мудрість.

Add a comment

Дорогі друзі, Бог нагородив кожного із нас мудрістю, завдяки якій ми цілий час прислухаємось до своєї інтуїції та нашого внутрішнього "я". Наша мудрість - це досвід душі, яка походить від Бога. Бог сотворив чоловіка на свій образ і подобу, та вдихнув у нього життя. Чоловік став живим, розумним, здатним думати, медитувати та цілий час неустанно шукати Бога.

Господи, подай нам небесну мудрість, щоб ми могли навчитися шукати Тебе понад усе. Щоб ми своєю поведінкою нікого не звели з правдивої дороги. Визволь нас, Господи, від гіркої заздрості, чвар та безладу. Наповни нас плодом праведності, яка сіється в мирі, щоб ми цілий час виявляли своєю поведінкою розумну лагідність.

Коли людина не використовує всю Божу мудрість, то стає неспокійною, і по своїй життєвій дорозі ступає непевно. Але якщо в її житті на першому місці буде Бог, то ось ця мудрість перетвориться в лагідність, яка зламає кістку відчаю й розчарування. Таким чином, всі речі стануть кращими, яснішими, а люди - щасливішими, більш мирними та врівноваженими.

Святий апостол Пало навчає: «Зодягніться у лагідність» (Колосян 3,12). «Лагідний язик ламає кістку», - сказав мудрий цар Соломон. (Приповідки 25,15).

Дорогі друзі, погляньмо на лагідність не як на стиль поведінки, а як на стан розуму і серця. Коли наше серце буде занурене в Божій любові, воно цілий час побиватиметься за Ним. Наше серце скаже правду, відчує добро і зло. Бо з серця б’є життя, а життя - дане Богом.

Коли наш розум просвічений Богом, а серце занурене в Ньому, - то чи може розум спіткнутись, а серце бути зрадливим?

Add a comment

Не чує мене, тому можу так про неї подумати. Зазвичай мене виправляє: Мамо, я вже не маленька, мені вже 9 років! Так, вже не маленька. Через декілька тижнів у неї Святе Причастя. Перше в житті і, мабуть, довгождане. Віддавна хоче бути вже хоч у цьому «доросла».

Радіє її дитяче серце, а мамине - тривожиться: чи зможу добре підготувати свою дитину на цю незвичну ЗУСТРІЧ? Зустріч, до якої запросив її сам Ісус: «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене…» (Мт 19, 14).

Боюсь, щоб у цьому превеликому темпі життя не забути, що це на нас, батьках, спочиває привілей (не обов`язок!) підготувати свою дитину до першої свідомої та повної зустрічі з добрим Богом.

Сьогоднішній світ, вірніше - стиль життя, не полегшує виконання цього завдання добре. Навпаки – всюди присутнє споживацтво, яке нахабно наказує чи то купити дитині такий якраз дарунок, чи тут, а не деінде влаштувати бесіду, зводять Тайну Пресвятої Євхаристії до звичайного бенкету. Важко у всьому цьому показати дитині, що більш від усього рахується духовний вимір цієї події. Не вистачить лише вбрати дитину у білу суконку і запросити гостей. Треба показати їй яку «користь» буде мати від того, що відчинить своє серце для Ісуса. Чисте серце. І, хіба, не обійдеться тут без розмов про гріх, добро, зло, свідомий вибір поміж ними. Настільки, наскільки зрозуміє це 9-літня дитина. Розмов в основному у рідній хаті – не лише в школі, чи на уроці релігії.

Але, оці розмови і наші слова не можуть стояти в суперечності із нашими вчинками. Діти це помітять. Чимало раз засоромлювала мене наша Марійка: Мамо, ти збрехала. А ти ж казала, що слід говорити правду… Діти, хоч малі, досконало розуміють і добре помічають брак співзвучності поміж вчинками та словами дорослих. І якщо не бачать, що мама й тато очищуються у Таїні Покаяння та кормляться живою молитвою – не зрозуміють навіщо приймати їм Таїну Євхаристії. Ну, може зрозуміють, що вартує заради ... дарунків… Але це буде нашою поразкою.

Отець Яцек Салій, домініканець, сказав колись, що час підготовки дитини до першого Святого Причастя – це добра нагода також для того, щоб самому оживити й поглибити свою віру. Це також шанс на те, щоб дитина «відчула себе як брат або сестра у вірі своєї мами та свого батька».

Важко це здійснити без спільного з дитиною перебування на молитві, особливо - домашній, а не лише на Службі Божій у церкві. Без свого особистого свідоцтва нічого не вдіємо – тому варто навіть і перед дитиною зізнатись, що я – мама чи тато - також грішимо, і не все, що робимо, подобається Богові. Соромимось чомусь спільно з дітьми молитись, а ще більше, хіба, соромимось дитину перепросити, коли самі заподіяли їй кривду. А шкода, бо без цього важко тоді 9-літній дитині зрозуміти суть Тайни Покаяння й жалю за гріхи.

Було б великою наївністю, а й гордовитістю думати, що якраз наша Марійка вповні і як слід зрозуміє духовний вимір першого Святого Причастя. Але, було б великим браком відповідальності не здійснити зусилля спільно з дитиною зростати у вірі. Можливо, цю спільну дорогу ми почали надто пізно – деколи і так складається враження, що віра і Господь Бог для нашої доні - це ще трохи «магія». Але, не здаємось. Пробуємо знайти час та відвагу іти стежкою віри поруч з дитиною, і не розгубитись у цій поверховості, яку дає щоденність. Надія вмирає остання, як кажуть, тому віримо, що з нашою допомогою та діянням Святого Духа оце маленьке Марійчине серце відчує і зрозуміє колись благодать, що від Бога.

Марійка. Моя маленька доня… Що б вона про це не думала – завжди для мене такою буде :)

Add a comment

Дорогі друзі, всі ми поконуємо життєву дорогу, яку нелегко пройти. Завдяки різного роду марнотам цього світу, часто падаємо в знемозі, але все-таки благаємо Бога, щоб забрав від нас хрести випробувань, а піднімаючись, продовжуємо йти до мети. Живучи в цьому прекрасному світі, не забуваймо, що різного роду марноти будуть перешкодами єдності з Богом і є другим іменем нерозумного очікування. Щоб не змарнувати свого дочасного життя, нам треба ревно турбуватися про чесне й добре його прожиття.

Дуже багато людей говорять, що неможливо прожити своє життя чесно й достойно. Замість допомагати собі навзаєм, одні одних окрадають, ненавидять та провадять між собою війни. А все це відбувається тому, що в їхніх серцях немає Бога. Щоб чесно й достойно прожити своє дочасне життя, в серці людини повинен царювати Бог, всі дні й удари серця людина повинна присвятити Творцю. Замість багатіти духовністю, людський рід тоне в марноті світу, як дірявий корабель у бурхливому морі.

Коли зневіримось на своєму життєвому шляху, згадаймо про учня Христового, який потопав в морі, та голосом своєї душі звернімося до Бога: "Мені потрібна твоя рука спасення - як Петрові…"

Будьмо певні, що Він радо допоможе.

Твої слова: «Що з того світу,

Якщо душа не є спасенна?!

Ходіть за Мною, мої діти,

Я покажу дорогу в небо!» ( Г. Прокопчук)

Господи, подай нам небесну мудрість, щоб ми могли навчитися шукати Тебе понад усе. Дай нам розуміти всі речі згідно з їхньою важливістю в Твоїх очах і безпечно йти вперед дорогою, що веде до вічного життя, нескінченного щастя і єдиного тривалого успіху. Амінь.

Add a comment

 

«Ти ж, коли постиш намасти свою голову і умий своє обличчя, щоб не показати людям що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в Тайні; і Отець, що побачить таємне, віддасть тобі». (Мт. 6, 17-18)

У кожного з нас своє розуміння Великого посту. Та й в кожного свій спосіб на його переживання. Для декого цей час - це просто період, коли не їсть м`яса, або не гуляє. Бо так завжди було, або так говорили мама й тато.

 

Просто воно - так пережити тих сорок днів…

 

Набагато важче, однак, у цей же час спробувати знайти якусь іншу вартість – не лише зовнішню, але таку, що принесе поживу для нашого духа. Спробувати знайти мир та спокій. А у цьому мирі – правду про самого себе. Знайти час, щоб почути потребу також свого серця, не лише тіла. Почути, про що воно говорить та чого хоче. Можливо, навіть чогось позбутись, мовляв - скинути із нього камінь. Щоб так не давив, щоб стало легше…

 

Спробувати знайти час, щоб почути тишу. А у цій тиші – правду, що кожен з нас є грішним і недосконалим. Але почути й те, що кожному із нас є даний шанс виправитись, не грішити більше. Шанс, який наприкінці Великого посту набирає цілющого значення. Особливо, коли завершений Тайною Покаяння.

 

«Іди і більше не гріши…» - неабиякий шанс. Тому, варто його використати. А принаймні - спробувати. Виконати це зусилля і бути кращою людиною. Відтепер. Від сьогодні – не від завтра. Бо «завтра» може не бути…

 

Використати цей шанс, - тобто повірити, що Бог мені прощає. І довіряє, що відтепер зможу жити по-іншому. Знайду час для дітей, чоловіка… Не лише принагідно, а спеціально. Послухаю. Ні, почую їх. Всміхнусь. Без нарікання. Терпеливо…

 

Виправлю помилки і перепрошу. Тих особливо, кого поранила. Не лише словом, а й бездійством. Байдужістю, мабуть, ще гіршою за лихе слово. Сьогодні – не завтра. Бо завтра їх може не бути…

 

Побажаю добра. Без заздрості й тривоги, що іншим буде краще. Можливо, спочатку простими словами "Доброго дня!" Не так - банально й мимохідь, а - щиро. Як вміють це діти…

 

Скажу правду. Не лише щось на зразок правди. І покажу її жестом, вчинком, поглядом. Щоб більше не боятись.

 

І спробую любити. Особливо тих, яких любити найважче. Інших від себе і тих, хто не любить мене…

 

***

 

Усім, хто ще у пошуках і спробах - бажаю відваги!

Add a comment

Дорогі друзі! Вже минає половина Великого посту, який є часом покаяння і очищення. У пості християни стараються відновити порядок, який був установлений Господом Богом від початку.

Наша душа з тілом повинна висповідатися Творцю всього й покинути колишню нерозсудливість Адама й Єви, розкаятись у своїх прогрішеннях і принести Богові сльози, які знаходяться в самому осерді людської душі. Душа людини посідає силу мислення, силу дратівливу та силу жадання. Щоб всі ці три сили прийшли в належний порядок, необхідні людині піст, милостиня, відречення і щире покаяння.

Дорогі Друзі! Приходить час, щоб спільно зібратися по церквах та відспівати на утрені з поклонами Великий Покаяльний Канон Андрея Крицького, відспівати його єдиними устами і єдиним серцем: «Прийди, окаянна душе, з тілом своїм, сповідайся Сотворителеві всього й покинь, нарешті, колишню нерозсудливість, і з каяттям принеси Богові сльози».

Результатом посту й спільної молитви має стати звільнення від гріхів. У серці християнина повинні розвинутися співчуття, милосердя, утворитися добрі бажання, а також збільшитись любов до ближнього. В цей час повертаємося до Бога і за всяку ціну звершуємо внутрішній розвиток і все це - на спасіння та щасливе життя у Господі.

Ірмос: Помічник і Покровитель був мені на спасіння. Він Бог мій, і прославлю Його; Бог отця мого, і возвеличу Його, славно бо прославився.

Приспів: Помилуй мене, Боже, помилуй мене.

Add a comment

В третю неділю Великого Посту свята Церква встановила поклоніння Господньому Хресту і все це для того, щоб люди укріплялися в подвигах посту та неустанної молитви, яка виринає із серця вірного Богові народу. Поклоняючись Хресту Господньому ранком, ввечорі, підчас своєї земної мандрівки цілий час стараймося пригадувати про спасенну силу очищаючої Христової благодаті і будьмо переконані, що від Господнього Хреста цілий час сходить благодатна сила, яка зміцнює тих, що йдуть Його хресною ходою. Цю силу називаємо силою ззовні і якраз це є те, що дозволить нам єдиними устами і єдиним серцем заспівати: «Хресту Твоєму поклоняємося, Владико, і Святеє Воскресеніє Твоє славим».

Дорогі друзі! Через Святе Євангеліє Спаситель закликає нас: «Хто хоче йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!» (Мр. 8:34). Цими словами Господь кличе нас іти за ним і достойно нести свої хрести. Усі ми знаємо, що кожна людина має свій життєвий хрест. Цими хрестами є різноманітні щоденні прикрощі, розчарування, хвороби, смуток, гризота, та інше. Взірцем, як треба нести свій хрест і як потрібно терпіти до кінця, для кожного із нас є Господь наш Ісус Христос. Хрест потрібно нести достойно неоглядаючись на зад. Всяке в житті буває, коли оглянешся не лякайся, проси у Господа допомоги, Він підтримає, а ти прямуй вперед.

Add a comment