Szczegóły

Administrator

Utworzono: 15 listopad 2010

Продовжуючи тему минулого тижня слід зазначити, що для того, аби бути авторитетом, спочатку треба навчитися самому підпорядковуватися авторитету. Найкращий приклад дає нам Ісус Христос, який сам виконує все те, про що говорить і сам чинить все те, чого вимагає від інших. Підпорядковуючись авторитету Бога Отця - сам стає авторитетом кожного християнина.

Szczegóły

Administrator

Utworzono: 08 listopad 2010

Сучасна молодь має чимало демографічних, соціальних, економічних і етичних проблем. Суспільство, у якому ми живемо, характеризується відчуженням людини від людини, порушенням міжособового спілкування, існуванням людей як автономних індивідів. Це зумовлено досить швидкими змінами, що відбуваються в процесі безперервної модернізації (інтернет, медії ...). Типова родина – "діти - батьки", третє покоління - відсутнє, а авторитет старшого покоління не такий високий, як було колись. У явній формі виражений конфлікт поколінь, причиною існування якого є культурна дійсність, що швидко змінюється, зумовлюючи щораз нові параметри життєвого шляху молодого покоління.

Szczegóły

Administrator

Utworzono: 01 listopad 2010

"Яким українцем я є? Як я почуваюся українцем, будучи в Польщі?"

Саме ці питання стали темою зустрічі варшавської молоді, яка зібралася вчора увечері у світлиці василіанського монастиря після молодіжної Літургії, що відправляєтся о 17.45 год. Гостями цієї зустрічі були п. Наталя Рябінська та п. Дарія Драбінська. Під час гарячої дискусії молоді люди прийшли до висновку, що на те: яким українцем я є, - впливає :

• національна самосвідомість,
• знання своєї історії та традиції,
• почуття власної гідності та усвідомлення особистої вартості кожного з нас.

- Як я почуваюся українцем, будучи в Польщі? - Це залежить від почуття власної гідності.

Приєднайся до дискусії!!!

Що на твою думку має вплив на формування національної свідомості української молоді?

Szczegóły

ієрм. Йоан Школик ЧСВВ

Utworzono: 19 październik 2010

У житті людини бувають моменти, коли вона, сівши в якомусь тихенькому місці, починає замислюватися, аналізувати своє життя: що здобула, чого доробилася, яких зазнала успіхів чи може навіть невдач. Зазвичай будуємо плани на майбутнє на рік, на п’ять, на десять. Але водночас відчуваємо, що нашим планам і мріям ставиться якась невидима межа, перепона – це думка, що я тут не вічно, що раніше чи пізніше наступить кінець моїй земній мандрівці і що відійду з цього світу. Ми пробуємо втекти від таких думок в якісь інші справи, але вони залишаються й виявляється, що нікуди від них не подінешся. Особливо гостро відчуваємо це під час смерті дорогої нам особи: згадуючи приємні та радісні фрагменти життя - сумуємо, що цього більше не буде, що більше її не побачу, не промовлю до неї словечка, бо відійшла в інший світ. Тоді миттєво виникає питання: "Як там буде? Що її там чекає?" Але, що найголовніше, починаємо здавати собі справу з того, що і нас чекає така ж доля і тоді замислюємось: «А, як там буде мені? А, що чекає на мене?»

Такі і подібні їм запитання неодноразово виникають у наших серцях. Звичайно, що це становить таємницю й закрите для нас, але часткову відповідь на запитання "як там є" і "що нас чекає" дає Господь Наш Ісус Христос зокрема у притчі «Про багача і Лазаря» кажучи, що наше вічне життя залежить від нашого земного життя.

Окрім того, в цій притчі Ісус дуже гарно і яскраво показує, що після смерті людини її життя не закінчується, а душа померлого - залежно від заслуг на землі - потрапляє або до пекла, або до раю. У пеклі – вічні муки, в раю – вічне блаженство і щастя. До того ж, душа має свідомість, може міркувати, спілкуватися. У неї залишаються й відчуття – і душа у пеклі страждає, терпить нескінченні муки. То хіба ж кожен із нас не повинен бути стурбований про своє подальше позаземне життя? Ось чому й треба вести праведний спосіб життя на землі, щоб відповідно заслужити собі благе життя після смерті.

На завершення хотів би подати відгук на вищезгадану тему святого Івана Золотоустого, де він говорить так: « Як у театрі, коли настає вечір і вийдуть усі глядачі, то актори, які грали перед усіма царів і полководців, вийшовши звідти і скинувши фальшиву маску, стають тими, ким вони й дійсно були, - так і тоді, коли приходить смерть і театр закривається, і всі виходять туди, скинувши із себе уявне багатство чи бідність, і тільки судячи по ділах виявляється, хто з них справді багатий, а хто бідний, хто гідний почесті, а хто безчесний.» А тому, наше вічне життя залежить від того, як ми живемо тут на землі.

Szczegóły

Administrator

Utworzono: 13 październik 2010

Метою навчання Ісуса Христа було привести людей до пізнання правди про Небесне Царство, використовуючи при цьому різні нагоди і способи, одним з яких було навчання у формі притч. У найближчу неділю ми почуємо в наших храмах притчу про сіяча, де провідною темою є вміння слухати і виконувати Слово Боже, щоб стати спадкоємцями Вічного життя.

Сказавши: «Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає», - Христос закликав присутніх добре обміркувати Його слова, бо одні і ті ж слухачі мали цілком різне ставлення до почутого.

Учні відповідали вірою в Ісуса та Його навчання, інші – відкинули, бо вони бачили в Ньому загрозу своєму існуванню, будучи духовно сліпими та глухими. А тому не все посіяне Господом дало врожай.

«Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає», – таким закликом до слухачів Ісус завершував не одну Свою притчу, кожного разу підкреслюючи, що духовні люді в стані осягнути зміст і зрозуміти Його притчі та взяти з них урок. Недуховні ж люди сприймають лише земний, сюжетний, користолюбний бік Його притч, лише поверхневий матеріальний бік, не осягаючи духовного.

У притчі про сіяча описано чотири види ґрунту, на який впало зерно:

1) на край дороги;

2) на кам’янистий ґрунт;

3) на ґрунт у терені;

4) на родючий ґрунт.

Аналогічно Ісус бачив чотири групи людей відповідно до того, як вони сприймали Його вчення:

1) книжники і фарисеї відмовилися вірити Ісусу Христу;

2) багато людей ходили за Ісусом лише тому, що Він чудотворно зцілював їх, годував їх. Але блага вість, яку ніс Ісус, не проникала до серця цих людей;

3) деякі люди проявляли зацікавленість до вчення Ісуса Христа, але вони не стали Його послідовниками, бо більше тягнулися до матеріального збагачення, до оманливих власних тілесних радостей, аніж до духовного;

4) четверта група людей, до якої відносяться й учні Христа: які слухали кожне слово Ісуса і залишалися вірними Спасителю.

Роздумуючи над цією притчею, поставмо собі запитання:

До якого роду слухачів належу я?

Szczegóły

Ієромон. Димитрій Гарасим ЧСВВ

Utworzono: 04 październik 2010

Часто чуємо про смерть молодої людини, яка погружає батьків у великий смуток. Похорон дитини - це для батьків завжди травматичний життєвий досвід.

Євангеліє від Луки (7, 11-16) розказує нам подію, в якій життя і смерть зустрічаються разом. Перед Ісусом постає картина, в якій ми також часами приймаємо участь. Похорон «єдиного сина в матері своєї» зворушив самого Ісуса, який, не чекаючи на прохання вдови, сам призупинив похорон і сказав: «Не плач». Потім доторкнувся до мар і сказав: «Юначе, кажу тобі, встань». Те, що сталося, було для вдови великим даром, бо ж вона розраховувала на поміч сина у своїй старості. Кожному євреєві було заборонено законом в ім’я обрядової чистоти доторкатися до мар, на яких лежав померлий. Христос є володарем життя і смерті, тому цей припис не зобов’язував Його.

Ми бачимо, як відреагували люди після того, що відбулося. Вони, хоч сильно перелякалися, все-таки почали прославляти Бога. «Великий пророк устав між нами і Бог навідався до народу свого».

Може і нам колись довелось попрощатись із своїм братом, сестрою, чи своєю дитиною. Погляньмо на Євангеліє і побачимо - як Христос лікує серце людини.

Чи віриш у Божу благодать у травматичних життєвих ситуаціях?

Szczegóły

Ієромон. Димитрій Гарасим ЧСВВ

Utworzono: 26 wrzesień 2010

Людині важко зрозуміти тайну любові. Спочатку треба очистити своє виключно людське уявлення про любов, щоб прийняти тайну любові Божої. Словом «любов» означено численні явища: тілесні і духовні, емоційні й інтелектуальні, серйозні і легковажні, творчі і руйнівні. Людям у всі часи було відомо, що можна любити тварину, колегу, друга, батьків, дітей, жінку чи батьківщину. Все це знаємо з особистого досвіду. Про такі почуття ми читаємо в історії Давида і в Пісні Пісень, та й у інших книгах. Знаємо, що ті почуття набувають гріховного забарвлення. Людина у своїх почуттях виявляє свою щирість, показує стан своєї душі на даний момент, навіть якщо цей момент короткотривалий.

Людина постійно ставила собі запитання: чи може Бог - настільки великий і чистий - зійти до того, щоб любити людину настільки мізерну і грішну? І, якщо Бог любить людину, то чим вона може відповісти на таку любов?

Біблія показує, що Бог своєю ласкою започаткував діалог любові з людьми і в ім’я саме цієї любові Бог зобов’язав і вчив їх любити один одного.

В цьому Євангелії ( Лк 6, 31-36) Христос переконує нас, що любов є так бажаною в житті людей, що навіть ворог неспроможний відібрати її силу, бо любов - від Бога.

Христос сам показав тайну любові своєю хресною смертю. Кожний, хто був свідком страждань Ісуса Христа та Його смерті, мусив наново приглянутися до свого розуміння любові. Христос своєю смертю на хресті розчарував всіх тих, хто не позбувся ще людського уявлення про любов.

Запитаймо себе: чи наше розуміння любові допомагає нам краще пізнати правду про Бога - нашого Сотворителя?

Szczegóły

Ієромон. Петро Кушка ЧСВВ

Utworzono: 20 wrzesień 2010

Не таємниця, що вже роками серед греко-католиків у Польщі відсутні особи, які вступали б до чернечих чинів чи згромаджень, а число бажаючих вчитись у духовній семінарії за останніх п’ятнадцять років радикально зменшилося. Зараз в Люблінській семінарії на деяких курсах немає жодного греко-католицького семінариста, а на інших – по одній-дві особи. Це - наш спільний біль.

Само-собою постає запитання: чому так діється? - Причини складні й є їх чимало.

Спробуймо розглянути деякі з них через призму Євангелія на 18-ту неділю після Зіслання Святого Духа, в якому Євангеліст Лука розповідає про покликання перших учнів-апостолів (Лк 5,1-11).

Szczegóły

Ієромон. Петро Кушка ЧСВВ

Utworzono: 13 wrzesień 2010

Подія, описана у Євангелії на 17 неділю після Зіслання Святого Духа (Мт 15, 21-28|| Мк 7,24-30), - досить загадкова.

Ось бо Ісус Христос раптом залишає Галилею і подається на північ «в околиці тирську та сидонську», - тобто у поганський край, яким є Фінікія, а ще далі на північ - Сирія. Це, доречі, єдина згадка про те, що Ісус вийшов поза межі Палестини і пішов до поган.

Там зустрічає його жителька «цих околиць – жінка ханаанянка», а євангеліст Марко додасть, що була це «грекиня, родом сиро-фінікійка», - що ще сильніше підкреслює, що жінка була поганкою: людиною далекою від віри в єдиного Бога, яку сповідували ізраїльтяни. Коли візьмемо до уваги цей факт, то не можуть не дивувати нас вирази, якими жінка звертається до Ісуса Христа. Вона ж бо вживає звороти, які добре відомі нам з книг Старого Завіту: називає Ісуса «Сином Давида», «Господом», «паном», - саме так зверталися до Ісуса Апостоли, коли хотіли підкреслити свою віру у його божественність.

Звідки у жінки-поганки такі окреслення? Який зміст вкладала вона саме у ці слова, звертаючись ними до Ісуса? Чи ж би лише повторювала те, що почула в устах інших, коли ті зверталися до Ісуса Христа?

В кінці розмови Ісус з пошаною висловлюється про віру цієї жінки. Але, чи мова йде про віру в сенсі суто релігійному – про визнання божественності Ісуса, чи лише про віру в те, що Ісус - це могутня, сильна а воднораз добра ЛЮДИНА, яка може допомогти?

Друга справа, яка дивує нас - європейців ХХІ століття - це відношення Ісуса Христа до цієї жінки. Тут мусимо усвідомити собі, що подія відбувається у цілком іншому середовищі, поміж людьми зовсім іншої культури і суспільних відносин. Коли не візьмемо до уваги цих обставин, то можемо зовсім неправильно й помилково зрозуміти реакцію Ісуса на волання жінки.

Отож, тоді й у тому середовищі жінка могла звертатися до чоловіків споза своєї родини виключно за посередництвом … чоловіків (мужчин), наприклад – свого батька, або свого чоловіка, брата, чи навіть - дорослого сина. Не личило жінці звертатися до сторонніх чоловіків безпосередньо. Коли б щось подібне сталося, то той, до кого вона зверталася, міг би, а навіть - повинен таке звернення проігнорувати. Тому поведінка Ісуса не була ознакою зневаги й не виходила поза межі тодішніх законів і звичаїв. Учні не здивувалися поведінці Ісуса, а навпаки - вона була для них зовсім зрозумілою й більш того - вони лише просили, аби Ісус рішуче відправив жінку, яка їм вже набридла. Пригадаймо собі сцену розмови Ісуса з Самарянкою з Євангелія від Івана, де автор зазначає, що учні, повернувшись з закупівлі харчів у місті, «дивувалися, що розмовляє він з жінкою». Цілком можливо, що учні могли бути навіть обурені, однак з пошани до вчителя «не спитав (…) ні один: Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею?» (Ів 4, 27). Цей епізод добре відображає тодішні звичаї і правила у взаємовідношеннях поміж чоловіками і жінками.

Отже факт, що жінка наважилась сама звернутися до Ісуса, може вказувати на те, що вона знайшлась у надто скрутному положенні. Мабуть була вдовою, або самітньою матір’ю, не мала близької родини, залишилася цілковито беззахисною, одинокою із важко хворою донькою на руках, не радила собі із життєвими проблемами, які на неї звалились. Трішки це нагадує вдову з Наїн, про яку Лука говорить: «виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою» (7, 12).

Третє, що привернуло мою увагу в нашому уривку Євангелія, - це смирення і наполегливість жінки, яка, не зражаючись, приймає терпку увагу Ісуса, однак не перестає просити далі і робить це з щирою вірою, що все ж одержить допомогу. При цьому знову варто звернути увагу на дві речі.

1º - порівняння поган до собак, добре знане в єврейському середовищі, в устах Ісуса Христа приймає лагідну форму. Ісус бо говорить не прямо про собак, а про «щенят», що злагіднює вимову переказу, який виходить з уст Ісуса.

2º - висловлювання Ісуса Христа не конче означають відмову допомоги жінці, а радше вказують на чергу, за якою Божа благодать дається людям. Спершу доступ до неї мають сини, діти, - тобто члени вибраного народу, нащадки Авраама, Ісаака і Якова, а щойно опісля - інші народи. І тут Ісус робить виняток: вже тепер благодать отримує поганка - дочка іншого народу. Опісля Ісус виразно накаже апостолам: ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи (Мт 28, 19).

Жінка із смиренням приймає уваги Ісуса, погоджується з ними, однак і далі наполегливо благає про поміч.

Чи не смирення і наполегливість спричинилися до того, що отримала саме те, про що просила?

А, чи нам вистачає смирення і витривалості у наших молитвах?

Szczegóły

Ієромон. Петро Кушка ЧСВВ

Utworzono: 07 wrzesień 2010

Притча про таланти (Мт 25, 14-30) подібно до інших текстів Євангелія, які читаються у неділі, видається нам добре знана і зрозуміла. Ми знаємо текст і контекст цієї розповіді.

Спробуймо однак уявити собі, що цей текст - і тільки цей! – без попереднього контексту, з якого випливає, що йдеться про порівняння до царства небесного (Мт 25,1), – читає хтось, хто виріс в зовсім іншій культурі, в іншій релігії, кому нічого не відомо про християнство, хто не знає Біблії. Наприклад, якась проста людина з Китаю, Індії чи В’єтнаму, яка знайшла цей текст, прочитала його і починає роздумувати над ним. Що ця людина в ньому знаходить?

Можливо, що розумітиме текст як навчання про справи фінансові і господарські. Завідуючий, бізнесмен, банк або якась інша установа виділяє певну значну суму капіталу довіреним людям. Однак вже при розподілі з'являється певна несправедливість, бо ж господар дає кожному іншу суму: одному більше, другому менше, третьому - ще менше. Щоправда автор пояснює, що господар дав кожному за його спроможністю, але хто ж здатний визнати себе менш спроможним, аніж інші ? Чи ж не траплялося нам думати, або і говорити: "Коли б я мав стільки грошей, як мій брат (сусід, знайомий, начальник, …), то я також зробив би те, чи інше" ?

Наступні прикрі відчуття зустрічають читача наприкінці розповіді, коли-то відбирають гроші в того, що й так мав їх мало, а віддають тому, хто й так мав найбільше. - Це вже явна несправедливість! Особливо у випадку, коли себе поставить у місце того, у кого відбирають.

Саме в такий спосіб може сприйняти зміст притчі людина, яка вперше зустрічається з текстом. Так можуть його зінтерпретувати також і ті, які з нехіттю чи вороже ставляться до віри, до християнства, до Євангелія.

Але можливо, що і ці люди можуть знайти у тексті позитивні інспірації. - Які?

А коли дивимося з християнської перспективи у контексті цілого 25-того розділу Євангелія від Матея, а то й цілого євангельського навчання, - чи щось міняється? - Що?