Наближається велика святкова хвилина, яка огортає наші почуття і душу. Це Святий Вечір – початок свята Різдва-Коляди.
Спогадами ми линемо у тепло рідного батьківського дому.
Робимо прибирання у домах – так робили і давніше. Пригадую, як перед святами робили ми велике тріпання килимків, хідників і всіляких «шматок». Обов’язково прали фіранки і вишивані рушники, які вже свіженькими і пахучими вішали на вікна і образи у переддень Святого Вечора. Бабуня старалася гарненько побілити піч (на печі пройшла майже половина мого дитинства), щоб вечерю готувати у чистому куточку та чистеньких «горцях». У селі гуло, «як у вулику» - метушня і рух та повні руки роботи. Усі старалися мати на свята все необхідне: сушені гриби, мак, горіхи, яйця, муку і м'ясо. Шинки та ковбаси робили самі, бо ж кожен господар годував поросятко, кури, гуси, качки – все було своє. А хто не мав, того теж в біді сусіди не залишили. Усі ділилися з усіма – хто на що був багатий…
Різдво – Свято Народження Господа нашого Ісуса Христа злилося з перед християнським святом Коляди.
Завтра – улюблене свято усіх дітей, а навіть і дорослих! Усі з нетерпінням чекаємо завтрашнього дня, а точніше – н о ч і ! Бо ж сьогодні, в ніч з 18-го на 19-те грудня відбудуться, як і щороку, справжні чуда-дива! Які б не вили завірюхи, все одно на нашу Землю прийде щедрий Святий Миколай. А Його помічниками будуть наші мама, тато та добродії із щирою душею та добрим серцем. Це вони допоможуть принести Святому дарунки та проникнути тишком-нишком до кожної хати через вікна, через комин, через усі шпарини, а навіть стіни і покласти чемним дітям під подушку подарунок.
Звичай обдаровувати дарунками на Святого Миколая є майже у всіх християнських народів.
«Осідає сонце на небеснім прузі. Все нижче над землею котиться. Світло дня меншає. Темінь ночі доточує. Та не впадають у розпач люди. У цей період найбільшого згасання природи вони, сповнені життєвого оптимізму, возвеличуються душею, тягнуться до Сонця-Калити, уславляють його творчу силу, усе світло й добро, що витворено у віках і передано нам у духовний спадок. У цей час вони їдуть на “вогненому коні” до Сонця і на весь білий світ оповіщають: “Їду, їду Калиту кусати! Їду, їду Калиту кусати!” - ось так гарно про свято Калити пише В. Мицик.
Add a comment Напередодні Різдвяного Посту призадумаємось над значенням і практикою постів у нашому житті. Предметом наших роздумів буде коротке письмо, прохання про звільнення з постів для свого батька, яке в 1823 році до єпископської Консисторії в Холмі надіслав Дмитро Калішевський з Влодави.
Те, що вдаряє, це послідовність у зберіганні постів. Сьогодні, з різних причин, Церква полегшила практику посту, а і так піст часом уважається непотрібною видумкою. Як бачимо в нашій тардиції було якраз навпаки – люди не тільки строго зберігали те, що було наказане, але і самі, добровільно накладали на себе пости, щоб відзначити якісь особливі події у своєму житті. Отже, піст уважали за молитву, молитву не лише устами, умом, але молитву цілого тіла. Піст – це час, в якому ум, уста і тіло єднаються і одноголосно звертаються до Господа.
Strona 3 z 4