Bazylianie

Традиції

Горять свічки, синявий дим
Снується попід стелю,-
Думки мої біжать за ним
У батьківську оселю.

Богдан Лепкий. Add a comment


Наближається велика святкова хвилина, яка огортає наші почуття і душу. Це Святий Вечір – початок свята Різдва-Коляди.
Спогадами ми линемо у тепло рідного батьківського дому.
Робимо прибирання у домах – так робили і давніше. Пригадую, як перед святами робили ми велике тріпання килимків, хідників і всіляких «шматок». Обов’язково прали фіранки і вишивані рушники, які вже свіженькими і пахучими вішали на вікна і образи у переддень Святого Вечора. Бабуня старалася гарненько побілити піч (на печі пройшла майже половина мого дитинства), щоб вечерю готувати у чистому куточку та чистеньких «горцях». У селі гуло, «як у вулику» - метушня і рух та повні руки роботи. Усі старалися мати на свята все необхідне: сушені гриби, мак, горіхи, яйця, муку і м'ясо. Шинки та ковбаси робили самі, бо ж кожен господар годував поросятко, кури, гуси, качки – все було своє. А хто не мав, того теж в біді сусіди не залишили. Усі ділилися з усіма – хто на що був багатий…

Add a comment

ПРОСФОРА Свята Вечеря є найбільшим релігійним актом Різдвяних Свят.
У ній бере участь кожна найменша родина українського роду. Щоб не втратити родинного зв’язку стараємося бути на Святій Вечері.
Перед самою Вечерею господар запалює свічку і всі голосно моляться. По молитві згадуємо тих, які з якихось причин не могли прибути, а також друзів. Згадуємо та запрошуємо до Вечері померлих, які відійшли з родини. А тоді дідусь або батько – найстарший у родині – підходить до кожного із посвяченою в церкві просфорою. Вона поділена на частинки за кількістю осіб і розложена на тарелі з медом. Дідусь складає усім побажання та подає кожному кусочок просфори вмоченої в мед. Потім усі сідають за стіл. Першими сідають найстарші, а за ними вся родина. Бабуся – подає страви, бо ж так наказує традиція… Add a comment

ВИФЛЕЄМСЬКА ЗІРКА. На небі зірка ясна засіяла
І любим світлом сіяє…

Заспівали радісно діти, побачивши на небі першу зірочку, яку виглядали у віконці не одну годину. Тепер, нарешті вся родина засяде до святкової вечері. Заграла вогниками ялинка увінчана прекрасною восьмираменною зіркою. Вона немов злетіла до хати просто з неба і вмостилася на самісінькім вершечку зеленої ялинки та принесла усім людям урочисту звістку, що у Вифлеємі на сіні - Христос народився! Add a comment

«ВІКОНЦЕ» 13 Різдво – Свято Народження Господа нашого Ісуса Христа злилося з перед християнським святом Коляди.
У стародавні часи, коли наші предки жили в поганстві, визнавали багато богів. Сонце і місяць для них теж були богами. Бога-сонце називали Ладо. Протягом цілого року в його честь святкували багато празників. Першим святом в честь бога-сонця є день, коли сонце набирає життєвої сили і поборює зимове омертвіння у природі, тобто коли день починає більшати, а ніч меншати.
Вважалося, що в цей час (за новим стилем – 25 грудня, за старим – 6 січня) у Лади народжується немовля Коляда – божество зимового сонцестояння.З цього і пішла назва коляда. Add a comment

«ВІКОНЦЕ» 11
На 19 грудня пеклося різні ласощі, в основному з медівникового тіста. Ходити у гості цього дня не прийнято, хіба що на іменини до Миколи.

«МИКОЛАЙКИ»
Печемо їх з медівникового тіста, стільки, щоб кожному покласти під подушку. Add a comment

Завтра – улюблене свято усіх дітей, а навіть і дорослих! Усі з нетерпінням чекаємо завтрашнього дня, а точніше – н о ч і ! Бо ж сьогодні, в ніч з 18-го на 19-те грудня відбудуться, як і щороку, справжні чуда-дива! Які б не вили завірюхи, все одно на нашу Землю прийде щедрий Святий Миколай. А Його помічниками будуть наші мама, тато та добродії із щирою душею та добрим серцем. Це вони допоможуть принести Святому дарунки та проникнути тишком-нишком до кожної хати через вікна, через комин, через усі шпарини, а навіть стіни і покласти чемним дітям під подушку подарунок.
Звичай обдаровувати дарунками на Святого Миколая є майже у всіх християнських народів.

Add a comment

«Осідає сонце на небеснім прузі. Все нижче над землею котиться. Світло дня меншає. Темінь ночі доточує. Та не впадають у розпач люди. У цей період найбільшого згасання природи вони, сповнені життєвого оптимізму, возвеличуються душею, тягнуться до Сонця-Калити, уславляють його творчу силу, усе світло й добро, що витворено у віках і передано нам у духовний спадок. У цей час вони їдуть на “вогненому коні” до Сонця і на весь білий світ оповіщають: “Їду, їду Калиту кусати! Їду, їду Калиту кусати!” - ось так гарно про свято Калити пише В. Мицик.

Add a comment

«ВІКОНЦЕ» 8 Почну з того, що на вечорниці діти не ходили. І хоч молодшим дуже вже кортіло піти із старшим братом чи сестрою, та їх не брали. Малі знали про це, а я б сказала – мали повагу до старших! Проте частенько впиралися, щоб їх таки взяли, виманюючи від старшого брата якогось цукерка чи медівника від сестри. Гірше було, коли діставалося ляпаса…
Дітвора таки вмудрялася хоч на хвильку втекти з хати, щоб позаглядати у вікна хати, де збиралися парубки і дівчата. Цікаво ж! Add a comment

ПИЛИПІВКА – РІЗДВЯНИЙ ПІСТ У ІСТОРИЧНОМУ РАКУРСІ Напередодні Різдвяного Посту призадумаємось над значенням і практикою постів у нашому житті. Предметом наших роздумів буде коротке письмо, прохання про звільнення з постів для свого батька, яке в 1823 році до єпископської Консисторії в Холмі надіслав Дмитро Калішевський з Влодави.
Те, що вдаряє, це послідовність у зберіганні постів. Сьогодні, з різних причин, Церква полегшила практику посту, а і так піст часом уважається непотрібною видумкою. Як бачимо в нашій тардиції було якраз навпаки – люди не тільки строго зберігали те, що було наказане, але і самі, добровільно накладали на себе пости, щоб відзначити якісь особливі події у своєму житті. Отже, піст уважали за молитву, молитву не лише устами, умом, але молитву цілого тіла. Піст – це час, в якому ум, уста і тіло єднаються і одноголосно звертаються до Господа.

Add a comment