Створено: Неділя, 23 травня 2010, 21:27
«Моральна Совість»

chrestykІІ частина

А тепер подивімся на виховничий аспект сумління. Совість потрібно відповідно сформувати, щоб вона була чесною і справедливою. Виховувати сумління потрібно постійно, оскільки «воно формулює свої судження, керуючись розумом, згідно з правдивим добром, якого хоче мудрість Творця» (ККЦ, 1783). Наскільки сумління буде вихованим і обізнаним, настільки воно буде свобідним. Совість, як джерело води, може бути чимось забрудненою, розмішаною або затроєною. Але в іншім випадку, вона може бути також й очищеною, завдяки чому можна знайти правдиву дорогу, як наслідок доброго виховання совісті. Добре сформоване сумління являє собою істинний тип мудрого розпізнання свобідних та відповідальних рішень. Притуплення чуйності сумління, навпаки, приводить до того, що людина стає невільником власних упереджень та опіній, які переважають в сьогоднішньому суспільстві. «Виховання сумління необхідне для людей, – оскільки вони зазнають негативних впливів і їх спокушує гріх, – щоб надавати перевагу своїм власним судженням і відкидати авторитетне вчення. (...) Іноді людина стикається з такими ситуаціями, які роблять моральне судження менш певним, а рішення – важким. Але людина завжди повинна шукати те, що є справедливим і добрим, і розпізнавати волю Бога, виражену в Божому законі» (ККЦ, 1783, 1787).

Виховання допомагає сумлінню поступово ставати делікатним, немов той інструмент, яким бажаємо виміряти все до точності. Властиво, виховання совісті служить для того, щоб стимулювати її до пізнання і прийняття правди. Пам’ятаймо, що для людини «світло тіла – око» (Мт 6,22), а «світло душі – сумління». Тому виховання сумління є завданням цілого нашого життя. «Від перших років [сумління] пробуджує в дитини пізнання й практикування внутрішнього закону, який пізнається сумлінням. Розсудливе виховання навчає чеснот; воно охороняє або звільняє від страху, самолюбства й гордості, від фальшивого почуття провини і схильності до поблажливості до себе, що виникають з людської немочі і вад. Виховання сумління ґарантує свободу і породжує душевний спокій» (ККЦ, 1784).

Потрібно, за словами Папи Венедикта XVI, перевиховати у людині бажання, яке б навчилося шукати правду, щоб тим самим, людина могла захистити свою свободу вибору у світі, який пропонується їй в образі підлесливої пропаганди і викривленої масової поведінки. Папа заохочує розгублену людину у цьому глобалізованому світі плекати в собі почуття до моральної краси і делікатності сумління. Цим завданням повинні особливо перейнятися батьки і виховники; це також завдання лежить на цілій християнській спільноті щодо її вірних й на кожному з нас особисто. Християнське сумління при його постійному розвитку не може задовільнитися тільки тимчасовим ознайомленням з основними правдами Віри, про які людина почула ще в далекому дитинстві. Сумління мусить бути постійно підживленим тими ж правдами Віри на всіх етапах її християнського життя, відкриваючи їм власний ум і серце, приймаючи при тім основні зобов’язання, якими підтримується, як існування поодинокої особи, так і всього суспільства (пор. Папа Венедикт XVI, Промова до членів Папської Академії захисту життя, 24.02.07). Пригадуймо собі часто слова Св. Августина: «Ти створив нас для Себе, Господи, і душа наша тривожиться і не знаходить собі спокою, доки не заспокоїться в Тобі» (Сповіді, 1).

Церква тут ясно навчає, що «істинну і щиру совість виховують за допомогою освіти, засвоєння Слова Божого та церковного вчення. Така совість спирається на дари Святого Духа й користає з порад мудрих людей. Крім того, великою допомогою в моральному вихованні є молитва та іспит совісті» (Компендіюм ККЦ, 374). Важливо також аналізувати власний досвід і знаки часу на підставі головної чесноти, якою є розсудливість. Властиво вона «є чеснотою, яка робить наш практичний розум здатним пізнавати в усяких обставинах наше правдиве добро і вибирати властиві засоби до його виконання» (ККЦ, 1806). Таким чином, розсудлива людина у власному сумлінні:

• чує голос Божий, який постійно говорить з нею;

• відчуває і визнає всі приписи Божого Закону;

• застосовує моральні принципи в особливих ситуаціях, при тім не помиляючись;

• долає сумніви відносно добра, яке потрібно чинити і зла, яке потрібно уникати.

Християнська віра має великий вплив на формування людського сумління. Віра просвічує сумління, дозволяє пізнати правду і допомагає християнинові жити правдивим щасливим життям. Віра не є тягарем, який висить над нами зі своїми моральними приписами, які пригнічують людського духа. Навпаки, вона допомагає нам іти нелегкою дорогою життя, вона веде крізь тернисті шляхи до правди і до добра. Ми на шляху не є самі, з нами подорожує Христос, який постійно нам дарує Свого Духа, який є Духом правди і радості. Віра, накінець, долає радикальний суб’єктивізм і релятивізм, бо як стверджує Кард. Й. Рацінґер, що сумління людини неможна ідентифікувати з її самоусвідомленим «я», як власної впевненості про себе саму та її власної моральної поведінки. Така свідомість може бути наслідком думання суспільного довкілля та різних опіній, які різними способами влилися у це суспільство. Зрештою, таке може ставатися, коли людині бракує достатньої самокритичності або від нездатності уважного слухання власного духа. (пор. Кард. Й. Рацінґер, Похвала Совісті, Конференція, 16.03.91).

Тому є так важливо слухати Вчительський Уряд Церкви. Ми себе запитаємо, а яка ж роль у вихованні сумління Вчительського Уряду Церкви? Відповідь на це питання частково ми вже дали у наших роздумах, проте, часто можна почути різні голоси з боку духовних осіб, що Навчання Церкви є, немов би, перешкодою для прогресивних думок... Однак, Свята Церква ніколи не бажає своїм дітям зла, тому Її навчання у пошуках правди є вже тією безпосередньою допомогою, яку дає для людей доброї волі сам Ісус Христос. Церква допомагає нашому сумлінню з впевненістю осягнути правду і в ній перебувати. Здорове навчання Церкви інформує сумління, просвічує його, коли воно має висловити судження щодо певної моральної думки, яка приходить ззовні; щось подібно, як душа інформує тіло, з яким вона тісно пов’язана. Вчительський Уряд Церкви, отож, запобігає і охороняє сумління від зовнішньої загрози чи шкідливих аморальних впливів, які можуть пошкодити його свободі.

Вчительський Уряд Церкви (мається на увазі Папа в єдності з усіма католицькими єпископами) – це бажання самого Господа, котрий довірив своїм слугам місійне служіння Божому Слову, «навчаючи тільки те, що було передано, оскільки його, з Божого доручення та під проводом Святого Духа побожно слухає, свято зберігає й вірно викладає та виймає з цього єдиного депозиту віри те, що належить до вірування, як божественно об’явлене» (Dei Verbum, 10). Віруючі, натомість, «пам’ятаючи Слова Христа, звернені до апостолів: «Хто слухає вас, мене слухає» (Лк 10,16), – покірно приймають повчання та настанови, які в різних формах дають їм пастирі» (ККЦ, 87). Зі сказаного можемо зробити висновок, що Вчительський Уряд Церкви старається різноманітними способами допомогти людській совісті, щоб вона могла краще осягнути моральну об’єктивну правду, бо тільки в такій правді є непомильність і правдиве добро, яке бажає людині Бог.

Як знаємо, в Церкві Христос діє через Святого Духа, тому у вихованні сумління Божий Дух має своє особливе завдання. Сумління – є немов тим духовним простором, який наповняє Святий Дух. Він вчиняє людину свобідною в глибині самого її серця, переображуючи її на образ Христа, щоб вона могла вибирати і свобідно діяти, як Господь. Ісус Христос під час благодатної купелі у Хрещенні подарував нам Святого Духа від Бога Отця, «аж поки ми всі не дійдемо до єдності в вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершеності мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Eф 4,13).

На закінчення наших роздумів, варто ще звернути увагу на соціальну роль сумління. Мимоволі приходить таке питання, чи сумління може опертися цивільній владі? Виглядає, що так. Як читаємо у новому Катехизмі Католицької Церкви: «Сумління зобов’язує громадянина не виконувати приписів цивільної влади, якщо ці приписи суперечать вимогам морального порядку, основним правам людини або вченню Євангелія. Відмова послуху цивільній владі, якщо її вимоги суперечать вимогам чесного сумління, знаходить своє виправдання у відмінності між службою Богові і службою політичній спільноті. «Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові» (Mт 22,21). «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!» (Діяння 5,29)» (ККЦ, 2242).

В цім випадку, є хвали гідне таке сумління, що в суспільстві, де часто виходять закони проти моральних принципів й основних вартостей життя, воно мужньо протидіє таким негативним нормам, протиставлячи їм:

• гідність і захист людського життя, від самого його початку аж до смерті;

• сім’ю, основану на шлюбі між чоловіком і жінкою, як суспільну цінність;

• свободу виховання дітей і дбання про спільне добро у всіх його видах. (пор. Папа Венедикт XVI, Sacramentum Сaritatis, 83).

Цивільна влада повинна б визнати у своїм законі право на «протест сумління», щоб кожен раз, коли порушуються права громадян, вони до нього звернулися, особливо у медико-етичних проблемах. Нажаль, у сучасному суспільному контексті, де парадоксально все «ідеологічно толерується», таке протестуюче сумління є нестерпним і небажаним, оскільки сучасне суспільство не дозволяє, щоб:

• хтось міг би якимсь чином уникнути або оператися законам, які диктує ідеологічно-соціальний тоталітаризм;

• чи існували такі цінності, які б перевищали самі цивільні закони, бо в такім випадку ці закони втратили б їхню абсолютну вартість і силу.

Через «протест сумління», якщо він спонуканий любов’ю до правди і гідності людської особи, тоді таке сумління:

• стає прикладом мужньої дії, яка у всьому є послідовною;

• не втікає від відповідальності, але навпаки, свідчить все і всюди про правду;

• не боїться тяжких випадків і різних біоетичних питань. Вистарчає поглянути на різні категорії лікарів, що працюють у широкій сфері людського життя, пропагуючи аборт, евтаназію, абортивні таблетки, використання ембріонів для наукових досліджень, тощо;

• є найголовнішою першопричиною та основним обов’язком збереження прав людини;

• виражає виконання основного права людської свободи, яким втішається кожна людина, і силою якого вона може свобідно опертися таким постулатам, які виступають проти принципів здорової моралі або релігії. (пор. R. Martinelli, 50 Argomenti di attualità. Frammenti di verità cattolica, Città del Vaticano 2008, ст. 271-273).

Отож, ми в основних штрихах змогли побачити наскільки наша совість є вкрай необхідною для людського життя та нормального співжиття з іншими. Більше того, від стану і рівня виховння нашої совісті буде також залежати і наша вічність. Совість – це дуже вразлива і жива складова нашої душі, яка з делікатністю відчуває моральні цінності, тому формуймо, виховуймо совість поки є ще час, перевіряючи себе, згідно Апостола Павла: Як вибрані Божі, святі й любі, чи у нас є серце спочутливе, доброта, смиренність, лагідність, довготерпеливість, чи терплячи зносимо один одного й прощаємо одне одному взаємно, так, як Господь простив нам. Чи перебуваємо в любові, що є зв’язком досконалості, чи панує в серцях наших мир Христовий, до якого ми були покликані (пор. Кол 3,12-15). А тим миром і освяченням – є наша добра совість.

Ієром. Прокопій Лотоцький, ЧСВВ