Створено: Вівторок, 11 травня 2010, 16:59
Отець Микола Заяць

historia_cerkwi_kop_cz_copyMikołaj Zając (1907-1998)

Текст поль./укр.

Urodził się 29 maja 1907 roku w Wasylowie Wielkim pow. Tomaszów Lubelski. W latach 1929-1933 był studentem przemyskiego seminarium duchownego, zakończonego wyświęceniem na kapłana przez przemyskiego biskupa Jozafata Kocyłowskiego w dniu 5 marca 1933 roku. Od 20 marca 1933 roku do 10 kwietnia 1934 roku był wikariuszem parafii w Leninie Wielkiej pow. Stary Sambor. Następnie w latach 1934-1935 administrator w Nowicy, Olchowcu (1935-1938) i Polanach (1935-1942). Był ostatnim proboszczem parafii w Macinie Wielkiej pow. Gorlice (1942-1947). W okresie od 2 marca 1947 roku do 7 maja 1947 roku w Uhrynowie pow. Sokal, pomagał ks. Mirosławowi Ripeckiemu. Aresztowany w czasie akcji „Wisła” i przez jakiś czas przetrzymywany w Hrubieszowie, a następnie bez wyroku sądowego osadzony 7 lipca 1947 roku w Centralnym Obozie Pracy w Jaworznie (numer obozowy 2564). 8 stycznia 1949 roku jako jeden z sześciu duchownych został wywieziony do więzienia na Montelupich w Krakowie, a następnie po dwóch tygodniach do więzienia karno-śledczego w Grudziądzu. Na wolność wyszedł 8 marca 1949 roku. Po przybyciu na teren Warmii i Mazur przystąpił do kursu liturgicznego w Elblągu mającego na celu otrzymanie tzw. birytualizmu, czyli możliwości odprawiania nabożeństw w rycie łacińskim. 20 października tego roku został mianowany administratorem parafii rzymskokatolickiej w Jegłowniku pow. Elbląg (1949-1952), a od 1952 roku został proboszczem w Sterławkach Wielkich pow. Giżycko i Giżycku (1952-7.VII.1960), Pluty pow. Braniewo (7.VII.1960-1968) i Reszlu (1969-1972).

Kilkakrotnie Kuria Biskupia w Olsztynie zwracała się do prymasa Polski Stefana Wyszyńskiego m.in. w dniach 12 marca 1951 oraz 20 kwietnia 1953 roku o przedłużenie indultu dla ks. Zająca. W 1968 roku powrócił do odprawiania nabożeństw w obrządku wschodnim. Od 2 sierpnia 1968 roku był duszpasterzem dla grekokatolików w Dobrym Mieście i Pieniężnie, a od 22.II.1969 (do 12.IV.1972) wikariuszem ks. Konrada Jackowa w tychże miejscowościach (choć de facto obsługiwał tylko Pieniężno). Miał objąć duszpasterstwo grekokatolików w Ostrym Bardzie po śmierci 24 września 1971 roku ks. Bazylego Oszczypki. Z niewiadomych przyczyn nie zgodził się. Od 12 kwietnia 1972 roku po dekrecie prymasa zwalniającym z duszpasterzowania w Dobrym Mieście i Pieniężnie był na pensji w Bartoszycach. Pomagał okazjonalnie dla o. Juliana Gbura SVD w Bartoszycach (od 1982 roku), Górowie Iławeckim i Ostrym Bardzie. 6 lipca 1996 roku wyjechał do Janowa Lubelskiego, gdzie zmarł 18 stycznia 1998 roku. Pochowany został 21 stycznia 1998 roku w Bartoszycach.

Źródła:

- Archiwum Archidiecezji Warmińskiej w Olsztynie, Teczka: Grekokatolicy do 1965, sygn. KXXVI ½, Teczka: Grekokatolicy 1966-1972, sygn. KXXVI ¼.

- Василіанський Архів у Варшаві, фонд ІX, справа 1, одиниця 2,4, стор. 6-7.

- Бл. П. отець М. Заяць Bł. p. «Благовіст» 1998, ч. 2, стор. 7.

- Hałagida I., Szpieg Watykanu. Kapłan greckokatolicki ks. Bazyli Hrynyk (1896-1977), s. 368-369.

- Гарасим І., Грекокатолицькі священики, які залишилися у Польщі після 1947 року, Рим 2000, стор. 14.

- Kopiczko A., Duchowieństwo greckokatolickie w diecezji warmińskiej 1947-1960 – miedzy akomodacją a odrębnością, [w:] Kościół greckokatolicki na Warmii i Mazurach. Wobec doświadczeń przeszłości i przemian społeczno-politycznych w Polsce, pod red. M. Melnyka, Olsztyn 2006, s. 57.

- Kopiczko A., Kościół greckokatolicki na Warmii i Mazurach po II wojnie światowej, „Warmińskie Wiadomości Archidiecezjalne” 1997, nr 27, s. 106.

- Козак М., Пом’яни Господи душі слуг Твоїх, Перемишль, Львів, 2002, стор. 172.

- „Warmińskie Wiadomości Diecezjalne” 1960, nr 5, s. 45.

Опрацював Юрій МАЩАК

Микола Заяць (1907–1998)

Народився 29 травня 1907 року в Василеві Великому, (повіт Томашів - Любельський). В роках 1929–1933 був студентом духовної семінарії в Перемишлі, яку закінчив прийняттям священичих свячень, 5 березня 1933 року, з рук Перемишського єпископа Йосафата Коциловського. Від 20 березня 1933 року до 10 квітня 1934 року був сотрудником пароха в Лінині Великій, Старо-самбірського повіту. Далі в роках 1934–1935 адміністратор в Новиці, Вільхівцю (1935-1938) і Полянах (1935-1942). Був останнім парохом в Мацині Великій, повіт Горлиці (1942-1947). А від 2 березня 1947 року до 7 травня цього ж року, допомагав отцю Мирославові Ріпецькому в Угринові, Сокальського повіту. Арештований в часі акції «Вісла» і протягом, якогось часу його притримували в Грубешові, а пізніше 7 липня 1947 року без судового вироку був ув’язнений у Центральному трудовому таборі в Явожно (табірний номер 2564). 8 січня 1949 року як один із шести духовних осіб був вивезений до в’язниці на Монтелюпіх в Кракові, а після двох тижнів до в'язниці слідчо–кримінальних справ у Грудзьондзу.

Вийшов на волю 8 березня 1949. Коли вже прибув на територію Вармії і Мазур розпочав літургійні курси в Ельбльонгу, щоб отримати право біритуалізму, а саме можливість служити богослужіння в латинському обряді. 20 жовтня того ж року він був призначений адміністратором римо-католицької парафії в Єґловніку Ельбльонґського повіту (1949-1952), а з 1952 був парохом у Стерлавках Великих, Гіжицького повіту, а також і в Гіжицку (1952-7.VII.1960), Плютах, Браневського повіту (7.VII.1960-1968) і Решлю (1969-1972 роки).

Декілька разів Єпархіальне управління в Ольштині зверталося до примаса Польщі, Стефана Вишинського, в тому числі 12 березня 1951 і 20 квітня 1953 про продовження права біритуалізму для о. Миколая Зайця. У 1968 році він почав заново служити богослужіння у східному обряді. З 2 серпня 1968 був душпастирем для греко-католиків в Доброму Місті і Пєнєнжні, а від 22.II.1969 (до 12.IV.1972) сотрудником о. Кіндрата Яцкова в цих же місцях (насправді працював тільки у Пєнєнжні).

Після смерті отця Василя Ощипка 24 вересня 1971 року, мав обняти душпастирство для греко-католиків в Острому Барді. З невідомих причин не згодився. Декретом від 12 квітня 1972 Примас звільнив отця Миколу з парафій в Доброму Місті та Пєнєнжно. Від того часу отець перебував на пенсії в Бартошицях. Іноді допомагав отцю Юліану Гбуру SVD в Бартошицях (з 1982), Гурові Ілавецькому, Острому Барді. 6 липня 1996 він виїхав до Янова Любельського, де помер 18 січня 1998. Він був похований 21 січня 1998 Бартошицях.