Створено: Понеділок, 26 квітня 2010, 22:57
Автор: Bazylianie.pl
Небажана самотність

У Євангелію минулої неділі – нагадаймо: Євангеліє розповідає про людину при купелі Витезда, яка 38 років хворіла (Ів 5,1-15) – з уст хворого виходять дуже гіркі слова: Не маю нікого, пане, хто б… мене спустив у купіль. Літургічні тексти Вечірні і Утрені цього тижня, описуючи подію при Овечих воротах, залюбки повторяють фразу Не маю чоловіка (в значенні: людини), який поміг би мені.

Текст породжує цілу низку питань «Чому?».

  • Чому протягом, як можна здогадуватись, 38 років не знайшовся ніхто, хто б йому поміг?
  • Не мав рідних? Що з ними сталося?
  • Невже всі інші люди довкруги були злі, невразливі, нечутливі?
  • Чи може причина була деінде? У чому ж вона?

Але, по суті, не йде тільки про цього хворого з Євангелія. Проблема є постійно актуальна – проблема людської самотності, самотності небажаної.

Бо є й самотність, яку людина сама вибирає – на довше, як спосіб свого життя (нпр. монахи-пустинники).

Є самотність, якої деколи людина шукає на деякий час – щоб заспокоїтись після якихось переживань, відпочити від гамору, щоб переосмислити своє життя чи передумати й «перемолити» якісь важливі питання, рішення.

Але є самотність небажана, яка стає тягарем, гнітить, наповняє смутком.

Де її корені, початки? В інших? У мені самому? В зовнішніх обставинах, на які не маємо впливу?

Дорогі Друзі! Поділіться своїми думками.

А може Ви, або хтось з Ваших знайомих, також змагалися з такими питаннями? Як їх долали? Як виходили з самотності?

Чи може в цьому помогти інтернет?