Створено: Четвер, 11 березня 2010, 01:00
Зберегти добро у своєму серці

 

Думки на Велике Говіння Сьогодні на Утрені ми молилися словами стихири на стиховні:

«ВИКОНАВЦІ ДОБРИХ УЧИНКІВ, ОЧІКУЮЧИ НАГОРОДИ, НЕ ЧВАНЯТЬСЯ ЦИМ НА ТОРГОВИЦЯХ І НА РОЗДОРІЖЖЯХ, АЛЕ ЗБЕРІГАЮТЬ ЦЕ У СВОЇМ СЕРЦІ. А ТОЙ, ХТО БАЧИТЬ ТАЄМНЕ, НАГОРОДЖУЄ НАС ЗА СТРИМАНІСТЬ. ТОМУ ПРОВОДЬМО ЦЕЙ ПІСТ НЕ З ПОНУРЕНИМ ОБЛИЧЧЯМ, АЛЕ РАДІСНО В ОСЕЛЯХ ДУШ НАШИХ МОЛІМОСЯ, БУЗУПИННО ВЗИВАЮЧИ: ОТЧЕ НАЩ, ЩО ЄСИ НА НЕБЕСАХ, НЕ ВВЕДИ НАС У СПОКУСУ, МОЛИМОСЯ, АЛЕ ВИЗВОЛЬ НАС ВІД ЛУКАВОГО».



Сьогодні, молільник – автор стихири, повчає нас про те, щоб ми не чванилися нашими добрими вчинками на торговицях і роздоріжжях, але зберігали їх у своєму серці. Диявол, не лише спокушує нас до злого, але хитро поневолює нас навіть добрими вчинками. Він хоче, щоб ми хвалилися сподіяним добром перед іншими. Спокусник, який не поневолив нас злом, і не зміг прихилити до лихих звичок, тому що ми захищалися молитвою та смиренням, пробує звести нас іншим способом, хоче, щоб ми повірили в те, що саме ми є авторами і творцями добрих діл. Диявол намагається вловити людину гріхом духовної гордині, коли-то людина насправді повірить, що вона є творцем усякого добра.

Апостол Яків, у своєму посланні, пригадує нам, що: «всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла» (Як 1:17). А це означає, що добро, яке ми творимо, не походить від нас самих, але від Бога, який є подателем усіх благ. Лише людина, яке оберігає свої добрі вчинки смиренням у своєму серці, розуміє, що сподіяне нею добро, походить від Господа. Ми творимо добро тоді, коли виконуємо Божу волю. Справжнє добро походить від чистого серця і зберігається у смиренному серці, в якому перебуває Бог.

СМИРЕННЯ є ознакою того, що ми не приписуємо собі, сподіяних нами добрих вчинків, і не чванимося ними перед іншими, щоб таким чином звеличувати самих себе, але дякуємо Господові за те, що сподобив нас бути виконавцями Його спасительної волі. Таке благодіяння, яке є виконуванням Божої волі, приносить людині духовну радість та задоволення.

Автор стихири спонукує нас, проводити цей піст не з «понуреним обличчям», але радісно й безупинно молитися Господеві в «оселях душ наших». Підсумовуючи сьогоднішні роздуми, хочу сказати, якщо ми творимо добрі діла, і смиренністю оберігаємо їх у нашому серці, тоді осяйним світлом радіє наше обличчя у тому радісному часі Великого Говіння. Тоді спокусник не познущається над нами, вчиняючи наше лице понурим. Єднаючись у молитві та добрих вчинках з Богом, ми звеличуємо Його безмежну любов до нас, що молимось: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного».

Ієрм. Ігор, ЧСВВ