Drukuj

Думки на Велике Говіння

Сьогодні на Утрені, четвертого тижня Посту, ми молилися словами стихири на Каноні:

«БАГАТЬМА ЛИХИМИ ЗВИЧКАМИ МИ ЗВ’ЯЗАНІ, МОВ ЛАНЦЮГАМИ, І СПАСИТЕЛЬНИХ ДОРІГ ТВОЇХ, ХРИСТЕ, НАВМИСНО НЕ ХОЧЕМО РОЗУМІТИ. З НЕВИМОВНОГО ТВОГО МИЛОСЕРДЯ НАВЕРНИ НАС СВОЇМ ХРЕСТОМ, ЗВІЛЬНЯЮЧИ НАС ВІД ЗАПАМОРОЧЕННЯ».



Дорогі мої читачі!

Насамперед, хочу пояснити одну річ. Стихири, які від декількох днів намагаюся Вам пояснювати, є духовною та поетичною молитвою, і тому певні духовні повчання та богословські істини подаються нам поетичною мовою образів, символів та різного роду порівнянь. Автори, не вдаючись до складних богословських повчань, хотіли простою мовою поетичного образу, присвоїти нам – молільникам, важливі богословські істини. Для критичного ока богослова – це може бути неприйнятним, особливо тоді, коли йде мова про богословські начала. Деякі поетичні способи формулювання богословських повчань, іноді, можуть видаватися навіть єретичними.

Автори духовних стихир мали одну мету – донести нам свій духовний досвід переживання присутності божественного в своєму серці. І цей духовний досвід вони залишили нам у спадщину, саме у такій поетичній формі. Поетична молитва, своїми образами, по-різному промовляє до кожної людини. І в цьому багатство поетичної молитви, яка дозволяє кожному з нас, на свій лад переживати молитовне єднання з Господом.
Духовні автори стихир хотіли, щоб ми, ідучи шляхом їхнього молитовного подвигу, знаходили свою молитовну дорогу до Бога, пізнавали Його спасительну любов, а також, щоб ми навчилися на основі їхнього особистого досвіду, пізнавати нашого Бога та самих себе – а це для них було найважливішим.

А тепер перейду вже до стихири на Каноні сьогоднішньої Утрені. Вона образно змальовує нам природу лихих звичок, які, мов ланцюгом, зв’язують нас і приводять до духовного запаморочення.

Які ж ці лихі звички?

У кожного з нас, вони свої. Це може бути: хвалькуватість, ненажерливість, велемовство, брехливість, неправдомовність, хитрування, користолюбність, прокльони, та хвороблива звичка постійно критикувати інших, щоб, наприклад, таким чином відвернути увагу нашого співрозмовника від своїх проблем. Такий список поганих звичок, можна було б продовжувати, і кожен з Вас, міг би добавити свої.

У чому небезпека цих лихих звичок?

Стихира вказує нам дві небезпеки: одна – це поневолення, інша – запаморочення. По суті, обидві вони, описують поневолену людину, яка не володіє собою, тому що оволоділи нею лихі звички. Погані привички, зв’язують нашу волю, запаморочують серце, розум і спричинюють те, що поневолена ними людина, не хоче ходити спасенною дорогою добра, правди та любові, яку показав нам Господь наш Ісус Христос.
Варто нагадати, що лихі звички є ознакою духовної незрілості, і позбавляють людину автентичності, радості, ідейності, жертовності та душевного задоволення, хоча декому, навпаки, можуть видаватися чимось природним та звичним.

Спитає хтось, чому ми так легко піддаємося лихим привичкам?
Відповідь проста, – лиха звичка не вимагає від нас жодного зусилля, вона живиться нашим лінивством, байдужністю та безідейністю.

Зате, щоб бути доброю, чесною, ідейною та щирою людиною, яка хоче слідувати за Христом, і виконувати Його волю, потрібно трудитися, щоденно нести свій хрест, приймати відповідальність за своє життя і вчинки. Щоб іти стежкою спасіння, необхідно пізнавати Бога, на образ і подобу якого ми створені, а коли ми пізнали Бога в своєму серці, то це означає, що ми воістину пізнали самих себе у Христі. Саме, таке Богопізнання є найкращим самопізнанням. Пізнанням правди про своє життя, правди, яка нас визволяє. Однак, немає визволення, очищення нашого серця, без покаяння та духовного труду. Бо добрі речі з трудом добуваються!

Великий піст – це час духовного подвигу, самодисципліни, час радісного очищення і приготування до Христової Пасхи. Чому радісного? Тому, що лише вільна, автентична людина, яку визволив Воскреслий Христос, може радіти, може бути плодоносною, ідейною, та з вірою, надією і любов’ю іти вперед.

Отож просімо Господа, щоб Він з «невимовного свого милосердя» навернув нас «своїм хрестом, звільняючи нас від запаморочення».

Ієрм. Ігор, ЧСВВ