Створено: П'ятниця, 15 січня 2010, 01:00
Автор: bazylianie.pl
Мій сердечний спогад про Григорія Кочура

МІЙ СЕРДЕЧНИЙ СПОГАД ПРО ГРИГОРІЯ КОЧУРА Маємо тепер Різдвяний час. Добрий час на радість і колядування. Буває, що 7 січня, якраз на Різдво Христове народжуються діти, інші, якраз на Свята – бах ! і захворіли ... Інші в Різдвяний час помирають, щоб навіки жити в наших серцях.

В половині грудня, перед Різдвом відійшов у Вічність Григорій Кочур. Сталося це 15 років тому. Хочу розказати про цю гарну Людину, бо 20 років тому пощастило мені познайомитись з Григорієм Порфировичем особисто. Зустрічі з ним, хоч було їх - кілька, лишили в моєму серці теплий спогад.

Фахівці згідні: Григорій Кочур – це один з найяскравіших талантів українського письменства, Майстер поетичного перекладу, людина глибокої мудрості і широких знань. Сфера його зацікавлень – це мови світу, українська і світова література, культура та історія. Вивчив понад 30 іноземних мов і з великою радістю перекладав світову поезію на українську мову. Перекладацький доробок Григорія – це переклади з 30 літератур світу від античних часів по сучасність.

Перекладав він також польську поезію. В червні 1990 року Григорій Кочур сказав мені таке:
«З усіх сучасних поетів, Віслава Шимборська належить до моїх найулюбленіших. Мені подобається особливо її лірична іронія, що я і намагався відтворити у своїх перекладах. Вона живе сучасністю, дивиться на неї дуже тверезо, знає ціну всьому, що відбувається» ( ... )

Думаю, що Інтернетова сторінка Отців Василіян у Польщі, це дуже гарне місце, де можна опублікувати спогад про Григорія Кочура. Чому? Маю певність, що Господь дуже любив Григорія Порфировича .... Ця людина мала в своїй особі все те, що Господу подобається. Коли думаю про Майстра – бачу його тепле серце, його мудрість, талант, працьовитість, чесність, силу духа, а також радість і любов до правди. І ще одне: скромність.

Григорію наш ... Які Ви знали факти, а які Ви мали аргументи ... Ви мали також дуже цінний дар критичного мислення. Ваше перо було гостре, як скальпель в руках хірурга. Знаємо, що Ваша гарна спадщина, це також знамениті літературознавчі та літературно – критичні статті.

Григорій Кочур шанував зустрічі з людьми, до нього звертались за порадою, гарно ставився він до молоді.
Цілком недавно – 20 років тому, була я студенткою української філології Варшавського університету. На третьому курсі вислано нас до Києва, щоб в Київському університеті, протягом кількох місяців ми – молоді, поглиблювали знання з української мови та літератури. Своїх Варшавських професорів, викладачів дуже добре пам'ятаю, хоч минуло багато років.
А тих з Київського університету? Може і пам'ятаю,- але не всіх.
Так, в Києві багато нас вчили, багато до нас говорили, але в університетських залях не все було цікавим для молодих студентів з Польщі... Теоретичні лекції викладачів лишали свій слід в моїх нотатках, але не в пам'яті і спогадах. Одного дня все змінилося ... Свого українського Професора зустріла я поза мурами університету, цілком несподівано і був ним власне Григорій Кочур. Побачила я його під час літературної конференції. Гарний старший пан мав свою доповідь - говорив тихенько, але так надзвичайно цікаво та конкретно, з жартом і своєрідним темпераментом, що я слухала з великою радістю і захопленням. Пізніше, пам'ятаю, була перерва і я підійшла до Григорія, щоб хоч коротко поговорити, сказала, що я студентка з Польщі і так далі ... Григорій Порфирович втішився сердечно і запросив мене до Ірпеня, де проживав. За якийсь час я поїхала туди. Пам'ятаю його дім, гостинність та велику книгозбірню.

Тепер знаю, що Григорій Кочур народився 17 листопада 1908 р. на Чернігівщині в селянській сім'ї. По лінії батька, був козацького роду. Студіював на філологічному факультеті в Київському інституті народної освіти ( так тоді називався Київський університет ім. Т. Шевченка ). Його вчителем був сам Микола Зеров. Григорій пережив драматичні 30 роки ХХ століття, пізніше зазнав утисків та репресій з боку радянської влади. В 1943 році його безпідставно засудили на 10 років сталінських таборів.

У таборі в Інті, Григорій мав трудний час – примушували до тяжких робіт. Але навіть там не припиняв він вивчати мови. Разом з ним, в табірній неволі, були люди з різних країн світу. Хоч словників не було, Григорій Кочур вивчав мови спілкуючись з іншими. З публікацій я довідалась, що Григорій зорганізував там навіть щось на зразок багатонаціонального літературного гуртка. В таборі він не тільки вивчав мови, але також займався перекладом, залучав до поетичного перекладу співтабірників. В'язні - товариші недолі дуже поважали Григорія, дуже любили з ним розмовляти.

В таборі, Григорій писав також власні вірші, але вже будучи на волі не поспішав з ними до видавництва. Про власні вірші Григорія Порфировича було відомо небагатьом. У 1989 році ці вірші (з років 1945 – 1953) були опубліковані в збірці «Інтинський зошит».

Після таборів, заслання, Григорій Кочур повернувся на Україну і поселився в Ірпені, поблизу Києва. Там він жив і творчо працював. Його дім називали «Ірпінським Університетом». Там зустрічалися українські патріоти, інтелектуали, приятелі. Там відбувалися важні розмови, дискусії, консультації.

Коли Григорій Кочур помер в 1994 році, маючи 86 років, його похоронили власне в Ірпені. А в дому, де він проживав – син Андрій Кочур з дружиною Марією зорганізували Літературний музей Григорія Кочура. Там знаходиться велика книгозбірня Майстра, а також пам'ятки зв'язані з його життям та творчістю.

У 2008 році Україна відзначала 100 річчя від дня народження Григорія Кочура. 15-17 листопада у Львівському національному університеті відбулася наукова конференція: «Творчість Григорія Кочура в контексті української культури ХХІ віку». Раніше, при Львівському університеті зорганізовано Кафедру перекладознавства та контрастивної лінгвістики ім. Григорія Кочура, яку очолила проф. Роксолана Зорівчак.

Коли я зустрічалась з Григорієм Кочуром, подарував мені свою антологію перекладів «Друге відлуння» та книжечку власних віршів «Інтинський зошит». Знаю, що у 2000 році видано «Третє відлуння». Надіюсь, що буде ще у мене можливість придбати цю книгу ....

Тепер зима, сніг, мороз. Пригадується мені інша зима, католицьке Різдво 1991 року. Я приїхала до Києва, бо потребувала наукових консультацій, збирала матеріали до магістерської роботи. Син Григорія – Андрій сказав мені, що в Ірпені має відбутися вечір присвячений творчості батька. Ми поїхали. Зима була сердита, сніг по коліна, але ми бадьоро йшли в напрямку світлиці на зустріч з Григорієм. Прийшли. Григорій Порфирович був в товаристві Максима Стріхи і ще якогось письменника. Читав власні вірші, переклади, розповідав ...
Серед слухачів було багато мешканців Ірпеня. Я подивилася до заду і подумала тихенько: «Люди добрі, чи ми добре знаємо, кого ми маємо ?»

Дорогий Григорію Порфировичу!
Я Вас сердечно поздоровляю .... Вже 15 років дивитесь на нас з Неба. Як Вам там ? Світ постійно змінюється ... Тепер інші війни, інші небезпеки. Але одне не міняється. Так як і за Ваших часів, так і тепер – є різні люди, а і життя різні барви має. Хоч світ щоденно набуває нової швидкості, всі медіа подають невтішні вісті – в житті зустрічаємо ще тих, які вірять в Слово, Правду і Добро. Маємо також гарну молодь.
Є теж діти – наче квіти ...

Ярослава Кобилко

Фотографія: http://maysterni.com/user.php?id=1587