Створено: Вівторок, 29 грудня 2009, 01:00
Упокоївся у Господі Ігор Шевченко

УПОКОЇВСЯ В ГОСПОДІ ІГОР ШЕВЧЕНКО 26 грудня 2009 року о 17:30 за місцевим часом після важкої хвороби упокоївся в Господі заслужений професор класичної філології Гарвардського університету, вчений-візантиніст світової слави Ігор Іванович Шевченко.
Ігор Шевченко народився 1922 р. в містечку Радосьць (тепер дільниця Варшави) в родині офіцера і члена уряду УНР в еміграції. Свою блискучу освіту він здобув у Варшавській ґімназії та ліцеї ім. А. Міцкевича, де вільне володіння трьома слов’янськими мовами — українською, польською та російською — доповнив солідними знаннями греки і латини; у Карловому університеті в Празі, де запізнався зі світом німецької гуманітарної науки, оволодів німецькою та чеською мовами і здобув докторський ступінь; в Лювенському католицькому університеті, де здобув ще один ступінь доктора в галузі класичної філології та візантиністики тепер у франкофонному середовищі; і, нарешті, у Візантійській фундації проф. Анрі Ґреґуара в Брюсселі, де був слухачем його семінару. Тривала формація і багатогранна підготовка в різних європейських університетах зробила Ігоря Шевченка непересічним науковцем масштабу ренесансного вченого з кількома рівноцінними обличчями дослідника-класика, візантиніста і славіста, здібним поліглотом, елоквентним промовцем, майстром вишуканого писаного слова і блискучим ерудитом. У 1949 р. Ігор Шевченко здійснив непростий крок у своєму житті. Покинувши повоєнну Європу, він подався на еміграцію до Сполучених Штатів. Блискуча ерудиція і вагомий багаж знань молодого вченого знайшли за океаном застосування у різних американських університетах — Берклі (Каліфорнія), Мічіґанському та Колумбійському. Ігор Шевченко був провідним ученим в центрі візантинологічних досліджень Дамбартон Оукс у Вашинґтоні. У 1973 р. він став професором візантійської історії та літератури в Гарвардському університеті і пропрацював на цій посаді двадцять років.
Спеціалізуючись з історії культури Візантії, агіографії, критичного видання візантійських текстів, візантійсько-слов’янських культурних зв’язків, візантійської епіграфіки та грецької палеографії, вчений викладав і провадив наукові дослідження в численних університетах Європи і Північної Америки — у Мюнхені, Кельні, Оксфорді, Барі, Парижі, Будапешті, Варшаві та ін. Після виходу на пенсію 1992 року Ігор Шевченко продовжив активну наукову та організаційну діяльність. Упродовж двох каденцій проф. Шевченко був Президентом, а згодом — Почесним президентом Міжнародної асоціації візантиністів, Почесним президентом Української вільної академії наук (УВАН), членом редколегій наукових журналів та академічних видавничих серій, таких як Byzantinische Zeitschrift, Corpus Fontium Historiae Byzantinae, Harvard Ukrainian Studies, Византийский Временник, Palaeoslavica та ін. Американська академія наук і мистецтв, Британська академія, Австрійська академія наук, Національна академія наук України, Національна академія Лінчеї (Рим), Понтаніанська академія (Неаполь), Академія Палермо, Академія гуманітарних досліджень (Москва), Американське філософське товариство, Міжнародний комітет грецької палеографії, Товариство болландистів (Брюссель), Наукове товариство ім. Шевченка, Товариство християнської археології (Атени) — це далеко не повний перелік академій і наукових товариств, членом яких був проф. Ігор Шевченко.
Упродовж усього життя постійно перебуваючи на еміграції, Ігор Шевченко віддавав багато наукових та адміністративних зусиль розвиткові та поширенню українознавчих студій на Заході. Разом з проф. Омеляном Пріцаком Ігор Шевченко був співзасновником Українського наукового інституту Гарвардського університету (УНІГУ). Годі перебільшити значення для україністики постання потужного наукового центру в одному з найвпливовіших університетів світу. Коли українська культура і наука зазнавали особливих переслідувань у 1970-их роках, Гарвардське ім’я виносило українську тематику в найвищі ешелони світового академічного життя. Культурне і наукове, а водночас і політичне значення високоякісних міждисциплінарних досліджень, конференцій і публікацій УНІГУ було широко відчутним. Тонкість і точність, стиль і стриманість Ігоря Шевченка, зокрема в ідеологічних питаннях, надавали Гарвардській україністиці особливого авторитету і ваги. Праця на посаді заступника директора Українського наукового інституту Гарвардського університету впродовж понад півтора десятка років, курси лекцій з української історії у цьому ж університеті, діяльна участь в організації представницьких міжнародних наукових форумів, як-от Міжнародного конгресу з нагоди 1000-ліття християнства в Русі-Україні 1988 р. в Равенні, редакційна праця в журналі Harvard Ukrаіnіаn Studies, численні наукові українознавчі публікації, пошук фінансової підтримки для окремих вчених, дослідницьких проектів і наукових бібліотек — це лише частина заслуг Ігоря Шевченка перед українською наукою і культурою.
Служіння своїй історичній батьківщині було цілком природним для проф. Шевченка. Прийшовши на світ у середовищі варшавської міжвоєнної еміграції українських державотворців, він ще з батьківського дому виніс глибоку відданість і критичну любов до свого народу і культури. Ця неприхована українськість, яку Шевченко завжди засвідчував гідно і спокійно, починаючи від правопису свого імені в різних західних мовах, природно поєднувалася з абсолютною відкритістю на різні культури і, що найголовніше, на об’єктивну, науково доведену правду.
Ігор Щевченко залишив нащадкам сотні статей, рецензій та інших публікацій, зокрема книги Суспільство та інтелектуальне життя пізньої Візантії (1981), Ідеологія, література і культура у візантійському світі (1982), Візантія і слов’яни в літературі та культурі (1991), Україна між Сходом і Заходом (1996), друге видання якої з’явиться у Видавництві УКУ незабаром. Нове критичне видання Хронографії Продовжувача Теофана з англійським перекладом і коментарями вченого — остання вагома цеглина наукового доробку вченого, що вийде друком в Німеччині наступного року. Наукові праці Ігоря Шевченка відзначаються унікальною ерудицією, оригінальними, свіжими перспективами, критичним підходом, житгєвим реалізмом і, нерідко, тонким гумором. Проф. Шевченку вдавалося поєднувати риси, які нелегко поєднати історикові-філологу — прискіпливу увагу до найдрібніших деталей і широкі ревеляційні висновки й гіпотези. Елегантністю, силою та різноманітністю своїх праць і досліджень Ігор Шевченко здобув такий авторитет в гуманітарних науках, якого, мабуть, не має жоден інший українець другої половини двадцятого століття.
Ігор Шевченко від самого початку був щирим приятелем Львівської богословської академії і згодом Українського католицького університету. Не тільки тому, що до відновлення цього закладу вирішально спричинився, а згодом очолив як ректор його колишній учень і вихованець — о. д-р Борис Ґудзяк. Проф. Шевченко постійно заохочував серйозні навчальні програми з класичних мов, що від самого моменту відродження ЛБА/УКУ стали візитівкою нашого закладу, адже він завжди підкреслював що лише класично освічені люди можуть стати авангардом та елітою європейського суспільства. Він щиро подивляв успіхи і швидкі темпи розвитку нашого університету. Охоче відвідував наш заклад, беручи участь в наукових конференціях, семінарах та літніх школах, і завжди був для нашої академічної спільноти найбажанішим гостем. Чимало зусиль доклав проф. Шевченко для формування фондів університетської бібліотеки. Без його опіки і особистих зв’язків бібліотека УКУ навряд чи володіла би сьогодні приватною книгозбірнею видатного німецького візантиніста Ганса-Ґеорґа Бека, повним комплектом The Loeb Classical Library, повною повоєнною серією журналу Byzаntinische Zeitschrift та іншими цінними виданнями. Особливим виявом українських пріоритетів Ігоря Шевченка і знаком дієвої підтримки Українського католицького університету з його боку є княжий дар його особистої бібліотеки, яку професор заповів університетові і яку невдовзі буде перевезено до Львова.
В останніх тижнях і днях перед смертю Ігор Шевченко висловлював турботу за майбутнє української культури і держави. Він не втомлювався наголошувати на необхідності фундаментальних підходів у науці і радів, що молоде покоління вчених богословів, патрологів, істориків та філологів появляється в Україні і сумлінно працює. У цьому він добачав основи майбутнього нашого народу. Поручаємо його метод і підхід українським гуманітаріям, а душу Покійного молитвам ширшої спільноти.

Джерело: http://www.ucu.edu.ua/ukr/community/article;4483