Створено: Середа, 02 грудня 2009, 01:00
о. Омелян Котис

МАТЕРІАЛИ ДО ІСТОРІЇ УГКЦ Текст поль./укр.

Emilian Kotys (1884-1948). Urodził się 8 września 1884 roku. Ukończył greckokatolickie Seminarium Duchowne w Przemyślu i w 1907 roku został wyświęcony na kapłana przez biskupa przemyskiego Konstantego Czechowicza. Był żonaty z Zofią z d. Wenhrynowicz (zmarła w 1939) z którą miał 3 dzieci: Mirosława, Iwannę i Bogdana. Piastował następujące stanowiska: 1909-1910 – wikariusz parafii w Rzeczycy pow. Rawa Ruska (uhnowski dekanat), a następnie jej administrator w latach 1910-1911. W latach 1911-1913 – administrator parafii w Woli Ceklińskiej pow. Jasło (duklański dekanat), a następnie jej proboszcz w latach 1913-1918. Jednocześnie był katechetą gimnazjalnych szkół w Jaśle w latach 1912-1914. W 1918 roku był dziekanem dekanatu duklańskiego. Następnie w roku 1918 został proboszczem parafii w Bihale pow. Lubaczów i był nim aż do 1937 roku. Równolegle w latach 1925-1937 był dziekanem lubaczowskiego dekanatu. W roku 1937 znów powrócił do parafii w Rzeczycy na stanowisko proboszcza, które piastował do czasu wysiedlenia w ramach akcji „Wisła” w 1947 roku. Uniknął repatriacji na radziecką Ukrainę (które były prowadzone w latach 1944-1946), ukrywając się. W czerwcu 1947 roku został aresztowany w Uhnowie i wraz ze swoją córką Iwanną osadzony w więzieniu Powiatowego Urzędu Bezpieczeństwa Publicznego w Tomaszowie Lubelskim. Po trzech tygodniach bez wyroku sądowego został osadzony 9 lipca 1947 roku w Centralnym Obozie Pracy w Jaworznie (numer obozowy 2521) wraz z córką (przebywała w nim do sierpnia 1948 roku). Podobnie jak inni księża, ks. Emilian poddawany był w obozie stałym represjom np. zmuszany był do ciężkiej fizycznej pracy np. w kopalni.
Po zwolnieniu z obozu (w dniu 12 grudnia 1948 roku) udał się do swojej córki Iwanny, która mieszkała we wsi Zwierzewo koło Ostródy, (w mieszkaniu przerobionym z kurnika) w rodzinie byłego parafianina ks. Kotysa z Rzeczycy. W niedługim czasie obydwoje przenieśli się do mieszkania na przedmieściach Ostródy.
Wobec zakazu odprawiania w rodzimym obrządku, ks. Kotys prowadził starania w Kurii Biskupiej w Olsztynie o możliwość odprawiania nabożeństw w obrządku łacińskim czyli o tzw. birytualizm. Miał mu w tym pomóc miejscowy ostródzki ksiądz rzymskokatolicki.18 lutego 1948 roku Kuria zwróciła się do prymasa Polski Augusta Hlonda. o udzielenie takowej zgody (nadanie indultu). Pozytywna odpowiedź została przesłana 16 marca tego roku. Jednocześnie jak wspomina córka, ks. Kotys odprawiał po kryjomu nabożeństwa greckokatolickie na strychu swego domu. Zniszczony jednak przejściami obozowymi organizm kapłana dawał o sobie znać. Ksiądz Emilian zapadł na zdrowiu i zachorował na grypę, z którą przeleżał w łóżku 3 dni. Zmarł 28 marca.1949 roku i został pochowany na cmentarzu w miejscowości Kajkowo, gm. Ostróda.

Опрацював: ЮРІЙ МАЩАК

Źródła:
- Hałagida I., Biogram Emiliana Kotysa w aneksie do artykułu o ukraińskich duchownych w COP w Jaworznie na stronie www.cerkiew.net.
- Hałagida I., Ukrajinśke hreko-katołyćke ta prawosławne duchowenstwo u Centralnomu tabori praci w Jawożni (1947-1949), s. 93-104.
- Гарасим І., Грекокатолицькі священики, які залишилися в Польщі після 1947 року, Рим 2000, s. 17.
- Kopiczko A., Kościół greckokatolicki na Warmii i Mazurach po II wojnie światowej, „Warmińskie Wiadomości Archidiecezjalne” 1997, nr 27, s. 105.
- Козак М., Пом’яни Господи душі слуг Твоїх, Перемишль, Львів, 2002, с. 178-179.
Мученик Явожна. Про о. Омеляна Котиса,. «Наше Слово» 2006, ч. 8, стор. 9.

Омелян Котис (1884-1948). Народився 8 травня 1884 року. Закінчив Греко-католицьку Духовну Семінарію у Перемишлі і в 1907 році прийняв священиче рукоположення з рук Перемишського єпископа Константина Чеховича. Одружений з Софією з дому Венгринович, яка померла в 1939 році, з якою мав троє дітей: Мирослава, Іванку, Богдана. Займав наступні пости: 1909–1910 – сотрудник в парафії Річиця, повіт Рава-Руська (Угнівський деканат), далі в роках 1910-1911 став її адміністратором. В роках 1911-1913 – адміністратор парафії у Волі Цеклинській, повіт Ясло (Дукляньский деканат), а в роках 1913-1918 був її парохом. Одночасно був катехитом у гімнназіях в Яслі в роках 1912-1914. В 1918 році був деканом Дукляньського деканату. В 1918 році став парохом у Бігалі, Любачівського повіту і перебував там аж до 1937 року. Одночасно в роках 1925-1937 був деканом Любачівського деканату. В 1937 році знову повернувся до парафії в Річиця на посаду пароха, яку займав до часу переселень в рамках акції "Вісла" в 1947 році. Переховуючись, уникнув репатріації на радянську Україну, яку проводили в 1944-1946 роках. В червні 1947 року був арештований в Угнові разом зі своєю дочкою Іванкою і посаджений у тюрму Повітового Уряду Народної Безпеки в Томашові Любельському. Після трьох тижнів, без судового вироку, 9 липня 1947 року був посаджений разом з дочкою (яка перебувала в ньому до серпня 1948 року) у Центральному Трудовому Таборі Явожно (табірний номер 2521). Як і інші священики, отець Омелян був підданий постійним репресіям, був змушуваний виконувати важку фізичну роботу, наприклад як в шахтах.
Після звільнення з концтабору в Явожні (12 грудня 1948) отець Омелян подався до своєї дочки Іванки, яка жила в селі Звєжево біля Оструди (в курнику переробленому на хату), в сім’ї колишнього парафіянина отця Котиса з Річиці.
Через заборону відправляти богослуження у східному обряді, отець Котис прикладав зусилля, звертаючись до Єпископської консисторії в Ольштині про дозвіл відправляти богослуження в латинському обряді, тобто право біритуалізму. В цьому мав йому допомогти місцевий римо-катилицький священик з Оструди. 18 лютого 1948 року Єпископська консисторія звернулася до примаса Польщі Августа Гльонда, саме про надання такого дозволу (права біритуалізму). Позитивна відповідь була переслана 16 березня цього ж року. Одночасно, як згадує дочка, отець Котис тайно відправляв богослуження у візантійському обряді на горищі своєї хати. Однак, організм, знищений табірним пережиттям, давав про себе знати. Отець Омелян захворів на грип, через який три дні пролежав у ліжку. Помер 28 березня 1949 року і був похований на цвинтарі в місцевості Кайково, ґміна Оструда.