Створено: Вівторок, 01 грудня 2009, 01:00
Нова Етика - віра християн

ВІРА ХРИСТИЯН «Будьте завжди готові дати відповідь кожному хто у вас вимагає звіту про вашу надію, однак, зі скромністю та острахом, маючи добру совість»
(1 Петра 3,15:16).
Перш ніж дати відповідь іншим кожний з нас мусить дати відповідь самому собі, яка віра провадить нас? Що за надія надихає, окрилює та сповнює нас? Наша віра й надія не може мати почуття зверхності супроти інших бо й в усіх інших людей, народах практикується також справжня людяність. Християни повинні робити все те, що проповідував Ісус в нагірній проповіді. «Блаженні вбогі, - бо ваше царство Боже» (Лука 6, 20). Однак зі скромністю та острахом, маючи добру совість ми можемо багато вчинити добра на цьому світі, але з переконанням, що все це робить Ісус Христос. Тільки сила Ісуса Христа може людину оздоровити. «Увесь народ намагався Його торкнутися, бо сила виходила з нього і всіх оздоровляла. (Лука 6, 19). Попри все це ми християни маємо право з почуттям глибокої вдячності визнавати в діалозі з іншими представниками інших релігій той факт, що Ісус є проповідником нової етики. Ісус Христос навчає, що ми повинні полюбити ближнього, а не поборювати його.

Замість вивищуватися над іншими, ми, християни повинні разом з представниками інших релігій розробляти спосіб мислення, якого потребує сьогодні людство в епоху глобалізації, щоб зуміти тривало жити в мирі та справедливості, зберігаючи сотворений світ. Ми всі діти одного єдиного Бога, Творця всього видимого і не видимого, який за словами Ісуса Христа очікує від нас, щоб ми любили ближнього свого як себе самого. (Матей 32,39). Св. Апостол Павло наголошує: «Усе, що лиш правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе, коли якась чеснота чи будь що похвальне, про те думайте» (Флп. 4,8). Християни повинні показувати своєму оточенню, що втілюють ідеальний образ людини, який розвинула грецька філософія. Щоб бути ідеальними потрібно глибоко прислуховуватися до науки Ісуса Христа та вчення св. Апостолів і в практиці щоденного життя по щирості правдиво все виконувати, щоб інші народи, наші ближні бачили світло самого Господа.

Ісус по новому поєднав любов до Бога і любов до ближнього. Як говорить папа Венедикт XVI «Лише любов до Бога уможливлює справжню любов до ближнього. Це стає можливе завдяки внутрішній зустрічі з Богом» (Benedict XVI. 26). Зустріч з Богом задіює глибокі почуття. Приятель і неприятель це мій ближній. Дивимося на нього як на співгромадянина, якого з першу зовсім недолюблювали, дивимося очами любови. В такий спосіб ми вчимося дивитися вже не просто своїми очима через власні почуття, а очима Ісуса Христа. Любов в церкві є найголовніша. Любов у суспільстві також. Любов змагається за справедливість в цілому світі, хоча знаємо що ніколи не доб’ємося повної справедливості на землі. Людина є дитино Бога, але й дитиною Адама і Єви, тож через їх гріх прийшла деформація і ми всі схильні до у падку. Добиваючись справедливості пізнаємо своє «я» і в такий спосіб можемо піднятися на вершину через силу: «я можу більше». Хто багато полюбить тому й багато поручать. В сьогоднішньому часі спостерігаємо як видворяють людей, разом із ними любов. А хто хоче видворити любов, той у небезпеці знищити людину.

Проте Ісус не просто прийняв грецький ідеал універсальної любові до людей. Він свідомо говорить про ворогів. Його заповідь про ворогів є результатом Його Божого Образу. Бог велить світити своєму сонцю над добрими і злими. Ісус не тільки наполегливо закликає любити своїх ворогів, але й сам живе цією любов’ю до своєї смерті. Мусимо пам’ятати, що характерним для християнської етики є пов’язаність нашої поведінки з особою Ісуса Христа. Ми повинні любити іншу людину, бачити в ній образ сестри чи брата. Повинні всіх любити, тому що в них зустрічаємо самого Христа.
Продовження буде.

Опрацьовано:

Ансельм Грун, Віра Християн. «Місіонер», Львів 2008.
Святе Письмо Старого і Нового Заповіту. Українське Біблійне Товариство 1992.