Drukuj

СИМВОЛІЧНИМИ 33 ХВИЛИНАМИ ДІТИ УКРАЇНСЬКОЇ СУБОТНЬОЇ ШКОЛИ У ВАРШАВІ
ВШАНУВАЛИ ПАМ'ЯТЬ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ, ЗАПОЧАТКУВАВШИ НОВУ ТРАДИЦІЮ.
На знак вшанування пам'яті загиблих в роки Голодомору, діти української суботньої школи запросили приєднатися до спільної ходи на православному цвинтарі, що знаходиться у Варшаві на Волі, усіх бажаючих. Тут 7 вересня цього року відкрито пам’ятник жертвам Голодомору в Україні 1932-33рр. На заклик української суботньої школи відгукнулися працівники Посольства України в РП на чолі із першим секретарем Остапом Лук’янчуком. Вогонь свічок діти запалили разом із головою Об’єднання українців в Польщі Петром Тимою, представниками молодіжної української організації «Пласт», друзями із пункту навчання української мови, що діє при початковій школі № 34 у Варшаві. Були також голова Союзу українок у Польщі Катерина Сіроцька, Ярослав Присташ та Наталія Кравчук з редакції українського тижневика «Наше слово». Незважаючи на пізню осінь, батьки привели навіть маленьких дітей.
Спогадами своїх односельчан поділилася вчитель української мови Марія Яременко. Вона розповіла, що за осінь 1932 та весну 1933 рр. у її селі Губник, що на Вінниччині, померло 545 осіб – це п’ята частина усіх мешканців села. Однак Вінницька область не була тією територією України, де голод скосив найбільше людей. Цілими селами помирали люди у Харківській та Київській областях, а також у Полтавській, Сумській, Черкаській, Житомирській. Коли я запитувала свою бабусю, де поховані її батьки, то вона неохоче відповідала: «Там – у рові» - я ніколи цього не могла збагнути, а пояснити мені ніхто не хотів, бо ж боялися. Свою розповідь пані Марія закінчила словами: «…коли не було вже що їсти, то їли траву, яка зазеленіла весною. Голод закінчився, заколосилась пшениця... 1933-й був дуже багатий на урожай, та пекти хліб і їсти його уже було нікому…»

У цей момент вчитель Тетяна Панасюк попросила дітей заспівати пісню-молитву, яку вони вивчили спеціально до цього дня разом із вчителем Оксаною Грузіцькою. Сестра Магдалина, батьки запалювали свічечки і викладали їх навколо пам’ятника, а тим часом шановні гості разом з дітьми зробили біля підніжжя пам’ятника символічний хрест із запалених каганців. Молитву продовжив Протоігумен о. Ігор І. Гарасим ЧСВВ.
Усі просили Бога, щоб більше ніколи нікому на землі не забракло хліба. Тому біля пам’ятника поставили символічні сніпки з колосками жита, пшениці, вівса – так, як співали про це у молитві. Символічним було те, що у сніпках червоніла калина – символ України. Її передали нам мої добрі друзі з Венґожева, з якими я засвітила не одну свічечку. Ми відчули як нас багато і яка сила у єдності!
Сподіваємося, що у наступному році ми знову прийдемо сюди, щоб вшанувати пам’ять загиблих y ці страшні для України роки, і до нас приєднається ще більше дітвори. Бо ж ми – майбутнє України, дарма, що живемо в Польщі. Україна там, де ми! І нам не байдужі Її біль та сльози?

{becssg}2009/366{/becssg}