Створено: Субота, 19 вересня 2009, 02:00
Владика Йосиф Роман Мартинець, ЧСВВ

Преосв. Владика Йосиф Роман Мартинець, ЧСВВ – найстарший єпископ у діаспорі та перший український владика у Бразилії. Владика Йосиф Роман Мартинець, син Йосифа і Аделії Доскоч, народився у Львові 7-го лютого 1903 року. В 1912 році малий Роман приїхав до Бразилії з батьками, й вони поселились у Прудентополісі. Починаючи з 1914 року разом зі своїм колегою ієрм. Йосафатом Роґою, ЧСВВ, першим священиком василіянином народженим у Бразилії, закінчив свої гімназійні, гуманістичні й філософські студії в латинській дієцезіяльній семінарії в Куритибі. Третього січня 1922 року, в товаристві Йосафата Роґи, від’їхав до Закарпатської України, де 13-го січня 1923 року вступив до василіянського новіціяту у Мукачеві. Перші чернечі обіти склав 24-го серпня 1924 року. Владика Мартинець посвятив свої перші роки священичої праці на апостолят у Рідних Землях України, виконуючи уряди директора василіанських студентів у Малому Березному, префекта василіянської малої семінарії в Ужгороді, проповідуючи реколекції, місії, виконуючи уряд консультора.
У жовтні 1925 року, переїхав до Риму, де вчився богословію в Папськім Григоріянськім Університеті, здобуваючи докторат з Догматичної Богословії. У Римі склав довічну професію 9-го жовтня 1927 року. Також у Римі він разом з Йосафатом Роґою був висвячені на священиків через рукоположення грецького єпископа Пападополуса. Вл. Йосиф Мартинець завжди був зразковим монахом, пильним студентом, ревним священиком і єпископом. На Україні був директором василіянських студій у Малому Березному, префектом студентів в Малій Семінарії ОО. Василіян в Ужгороді. Помагав видавати «Благовісник», виконував різні душпастирські праці, був консультором Провінції й редактором «Місіонаря». Повернувся до Бразилії 1935 року, одержав бразилійське громадянство. У тому ж році в Прудентополісі почав редагувати «Працю» (1935-40 рр.). Навчав у Малій Семінарії Св. Йосифа, співзасновником якої був разом з ієрм. Йосафатом Роґою. Маючи на меті виховання і навчання молоді, заснував організацію Самоосвіту та видавав часопис «Самоосвітник». Вл. Йосиф Мартинець навчав богословію василіянських студентів на Ірасемі. Після смерти ієрм. Маркіяна Шкірпана, ЧСВВ, 1939 року майбутній вл. Йосиф був обраний на уряд Містопротоігумена оо. Василіян в Бразилії. 1948 року став Протоігуменом Василіянської Провінції Св. Йосифа. Віддавався всіма силами душпастирській праці, виявляючи велику душпастирську ревність, завжди був готовий служити й іти на поміч у всіх потребах, з якими вірні до нього зверталися. Скромний, але дуже працьовитий чернець, надзвичайної ревності, свідомий, великий любитель Василіянського Чину Св. Йосафата був надзвичайно люблений і шанований усіма.
В 1953 році вл. Мартинець повернувся до Риму, де виконував уряд протоконсультора Василіянського Чину й був Ректором Папської Семінарії Св. Йосафата на Джаніколо (1953-55 рр.). Був членом біблійної Комісії, яка переклала ціле Святе Письмо на українську мову.
Ситуація Української Католицької Церкви в Бразилії мала наступну історію: від початків українські вірні були приналежні до розлогої Куритибської Дієцезії й були під юрисдикцією куритибського єпископа. 10-го травня 1926 року була створена дієцезія в Понта Ґроса й першим її єпископом став Дом Антоніо Мазарротто, який перейняв урядування 3-го травня 1930 року. З тим, більшість українців пішли під його юрисдикцію. Він перший створив три перші парафії українського католицього обряду: в Прудентополісі, Маллеті і Іваї. Це був ревний єпископ, великий апостол, добрий пастир, вирозумілий на всі потреби Української Церкви. Був один з найбільших добродіїв нашого обряду. Час від часу відвідував українські парафії й надавав їм заохоти та духовного розвитку.
Аж до 1952 року вірні Українського Візантійського Обряду були під юрисдикцією єпископів з Куритиби й Понта Ґроси, а також єпископів у Палмас, Фоз до Іґуасу в Парані й Жоінвіле в Санта Катарині. 22 лютого 1952 року буллою «Коли вірних» Папа Пій ХІІ створив ординаріят Католиків Східного Обряду в Бразилії, призначаючи кардинала Дом Жайме де Барос Камара ординарієм. Дом Жайме перебрав уряд 11-го квітня 1952 року й створив генеральний вікаріат для католиків українців, назначуючи генеральним вікарієм Монсіньйора Климента Прийму. Так Українська Католицька Церква в Бразилії набрала нового розвитку завдяки підтримці Кардинала Камара, який був великим її любителем, відвідував парафії і різні осередки, а навіть і проповідував три серії реколекцій для Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії в грудні 1953, 1956 та 1970 роках, в Прудентополісі. 10-го травня 1958 року, українська Церква в Бразилії отримала з великою радістю вістку про призначення першого свого Єпископа в особі Отця Йосифа Романа Мартинця, ЧСВВ. Буллою «Коли Божій волі» Папа Пій XII призначив Кир Йосифа титулярним єпископом Солдаї й помічником Дом Жайме Камара. Кир Йосиф отримав єпископські свячення дня 15 серпня 1958 року в Римі, в церкві Святих Сергія Вакха. Він встановив свій осідок у Куритибі. Як єпископ, правдивий і добрий пастир віддавався тілом і душею для свого стада, відвідував парафії й колонії, проповідував місії, реколекції.
30-го травня 1962 року, папа Іван ХХІІ, буллою «Коли за Божим натхненням» встановив апостольський Екзархат, призначаючи Кир Йосифа Екзархом. Єпархію Св. Івана Хрестителя, з осідком в Куритибі, Парана, створив Папа Павло VI, 29-го листопада 1971 р. буллою «Його вікарій». Знову буллою «Коли Ісус Христос» той самий Папа назначив її Єпархом Кир Йосифа Р. Мартинця, ЧСВВ. З датою творення Єпархії всі католики українського обряду, які знаходилися в латинських архидієцезіях Куритиби, Марінґа, Лондріна, Каскавел в Парані і дієцезій Жоінівле й Касадор в Санта Катарині, перейшли під юрисдикцію Єпарха та його помічника. 29-го липня 1972 року в Катедрі Св. Івана Хрестителя в Куритибі, в присутності Апостольського Нунція в Бразилії Дом Гумберто Манзоні, Архиєпископа Куритиби Дом Педро Федалто та інших єпископів з Парани й Санта Катаріни, Кир Йосиф став на цей уряд як Єпарх для Українців Католиків у Бразилії. 29 листопада 1971 року Папа Павло VI буллою «Щоб старання всіх» призначив ієрм. Єфрема Василя Кривого, ЧСВВ, єпископом помічником з правом наслідства, який у тому часі займав уряд Протоігумена Василіянської Провінції Св. Йосифа в Бразилії. Його висвятив на єпископа Папа Павло VI, в Римі, 13-го лютого 1972 року 10-го травня 1978 року, а Кир Йосиф Мартинець, вже немічний і хворий, подав своє зречення для Папи Павла VI і отримав звільнення з Єпископського служіння. Автоматично його помічник Кир Єфрем Кривий перейняв провід Єпархією з осідком у Куритибі. Кир Йосиф пішов проживати в Семінарію ОО. Василіян у Куритибі, на Бател, де слухав сповідей студентів, поправляв українську мову студентам і отцям, головно поправляв мову студентського журналу «Цвіркун», а також навчав українську мову й літературу. Завжди був прикладом глибокого духовного життя, людиною постійної молитви. Його убозтво, простота, скромність й покора були подиву гідні, а його повний любові усміх чарував усіх.
В жовтні 1981 року Кир Йосиф Мартинець дістав вилив крові, що залишило його частково спаралізованим і без мови протягом семи років і чотирьох місяців. З подивугідною покорою і терпеливістю переносив ту слабість довгі роки аж до дня, коли Господь взяв його до Себе по заслужену нагороду. У семінарії отримував допомогу і підтримку від отців і братів студентів протягом всього часу цієї недуги. Приймав слабість з цілковитим відданням себе Божій волі, ніколи не опускав своїх щоденних молитов: Літургії, розважання, духовного читання, вервиці. Увесь той час пильнували його під час недуги василіянські студенти, для яких у ліжку він завсіди був прикладом монаха, людини молитви, людини з’єднаної з Богом. Молитва завжди була головним кормом його благородної душі. Кир Йосиф Мартинець завжди був простий, покірний і добрий. Годі словами висказати багатство того великого життя. Перед простотою покірних і перед покорою великих найкраще становище це мовчанка. В мовчанці він приготовився до смерті, залишаючись безмовним протягом довгих років. В мовчанці він залишився і надалі між своєю василіянською братією, подаючи приклад правдивого ченця, приятеля і доброго пастиря.
В тихому терпінні помер в опінії святості, 23 лютого 1989 року. Похований в крипті катедри Св. Івана Христителя в Куритибі.
Преосв. Владика Йосиф Мартинець, ЧСВВ, залишив по собі великий приклад для усіх і в усьому: людському, інтелектуальному, культурному, богословському, пасторальному й чернечому вимірах. Був це священик, чернець та єпископ, цілковито відданий справі Христової Євангелії. По собі залишив приклад великої любові, гідного наслідування.


Опрацьовано на основі матеріалів:

1) Нарис Історії Василіянського Чину Святого Йосафата, Рим 1992.
2) Часопис «Світло», Торонто 1989, квітень, ст. 98-99.
3) о. Тарсикій Залуцький, ЧСВВ, «Праця», ч. 18, 4-го травня, 1989, ст. 5.
4) Календар – 1999. Ювілейний Альманах. 100-ліття Приїзду ОО. Василіян до Бразилії, Прудентополіс – Парана 1998.

{becssg}2009/256{/becssg}