Створено: Субота, 01 серпня 2009, 02:00
Автор: bazylianie.pl
Ієромонах Іриней Іван Назарко, ЧСВВ

ІЄРОМОНАХ ІРИНЕЙ ІВАН НАЗАРКО, ЧСВВ – З ГАЛЕРЕЇ ВИДАТНИХ ПОСТАТЕЙ ВАСИЛІЯНСЬКОГО ЧИНУ (Із особистих спогадів ієрм. М. Ваврика, ЧСВВ про ієрм. Іринея (Івана) Назарка, ЧСВВ)

Коли беремося накреслити на сторінках «Записок ЧСВВ» скромну посмертну згадку Покійного, то робимо це не лише з відчутного обов’язку й признання для довголітнього Редактора другої їхньої секції та з належної пошани для одного з визначніших Василіян нашого сторіччя, але теж із милого відчуття життєвої, доброї приязні та братньої любови, що єднала нас від першої хвилини нашого вступу до Чина через довгі десятиріччя, аж до болючої розлуки і несподіваного його відходу до Господа. Прийшов він на світ у с. Товстолузі біля Тернополя 7 липня 1905, але вважався за уроженця цього міста, бо там жили його батьки Іван та Антонія Худзік з польського роду. Завдяки доброму батькові дістав він українське виховання, почавши від нормальної школи, до якої зачав ходити 1912 року. Проте з вибухом світової війни батько був поклинаний до австрійського війська і дістався до московського полону, з якого вже не повернувся, а мати незабаром померла. Тоді малий сирота опинився в сирітській захоронці СС. Служебниць, що ним дбайливо заопікувалися. Зокрема добрі настоятельки, с. Вероніка Ґарґіль, згодом перша Головна Настоятелька Згромадження, і Моніка Болєста постаралися про його дальше навчання. Отак по нормальній школі здібний юнак зачав ходити до української гімназії у 1916 шкільному році і безогляду на близькість австрійсько-московського фронту та згодом мимо важких переживань українсько-польської війни 1918-1919 рр. та большевицької і польської окупації встиг закінчити повних шість класів 1921-1922 шкільному році, помагаючи собі головно в повоєнній біді та голоднечі приватними лекціями.
Вже тоді почало в його душі кільчитися василіянське покликання, яке йому защіпив ієрм. Яким Фещак, ЧСВВ, капелан Укр. Галицької Армії (†1920), і згодом підтримав ієрм. Йосафат Скрутень (†1951), редактор студентського журналу «Поступ», прийнявши до публікації перші його вірші... Вступив ієрм. Іриней до крехівського новіціяту на саме Успіння 1922 року, з теперішнім єп. Нілем Саварином в Едмонтоні та відбув його під духовним проводом боговгодного маґістра ієрм. Миколи Лиска (†1971, в Іваях у Бразилії) та зложив перші чернечі обіти 5 чербня 1924 року. Опісля відбув два роки гуманістики в Лаврівському василіянському ліцею в рр. 1924-1926 і вже тоді став пильно вивчати красномовство, але заслаб поважно на груди, так що для порятунку здоров’я перебув довший час у Краснопущанському монастирі. Через це не міг ієрм. Назарко аспірувати на висилку на вищі студії за границю і покінчив дворічний філософічний й трирічний богословський курс у Кристинополі в рр. 1926-1931. Там зложив він урочисту професію 14 вересня 1930 року та приняв священиче рукоположення від перемиського єп. Йосафата Коциловського 30 листопада 1930 року.
І вже тоді у своїх початкових виступах на святочних академіях з приводу монастирських та шкільних обходів, а то й у проповідницьких спробах на празничних відправах та відпустах ієрм. Іриней заблистів красномовним талантом і при тому пильнував належно приготовлятися до церковних проповідей та принагідних промов. Тому вже відразу на перший рік своєї священичої праці 1931-1932 рр. він був призначений він в одному з найбільших монастирів – у княжій обителі в Лаврові, на відповідальний пост намісника дому та професора риторики та залишив по собі добру пам’ятку – гарно зорганізований празник Пресв. Христ. Серця у злуці із всенародним з’їздом шкільної молоді та роковим здвигом Апостольства Молитви всього осередного бойківського Підгір’я, що відтоді відбувався щорічно із все кращою і ширшою участю довколишного священства аж до другої світової війни.
Саме за те ієрм. Іриней був уже влітку 1931 року покликаний до проводу Марійського Товариства Молоді, на місце його засновника ієрм. Йосафата Маркевича, ЧСВВ, та перейшов на сталий побут до Святоонуфріївського монастиря у Львові. Відразу розвинув він прямо імпозантну діяльність серед усіх Марійських Дружин, що були в передвоєнних часах правдивою окрасою василіянського апостоляту та його «кращою часткою» (20 тисяч членів). Щоб планово повести їхню реорганізацію, він брав участь у відповіних вишкільних курсах у Вільні 1931 року, Познані 1932 року та зокрема на інтернаціональному з’їзді провідників Марійських Дружин в Інсбруку, який проходив з 1 по 4 липня 1937 року. Тематично поширив під своєю редакцією юнацький журнал «Наш Приятель» й інші марійські публікації та відновив перерваний після першого числа у 1926 року квартальний «Вістник Марійських Товариств» в 1937-1938 рр.; дбав про щорічні реколекції для середньошкільної молоді й інтеліґентного жіноцтва по різних осередках Галичини; подбав про масову участь Марійських Товариств та Дружин у велетенському здвизі «Українська Молодь Христові» 1933 року. При тому був ієрм. Назарко намісником монастиря до 1939 року і властивим його настоятелем впродовж першої совєтської окупації та вслід за тим ігуменом у 1941-1944 рр. Рівночасно брав участь у місійному подвизі галицьких Василіян, а в реколекційному був просто передовиком, бо до вибуху війни 1939 року дав аж 84 реколекцій у всіх більших і менших осередках, найменше по три дні з 2-4 науками, а то і по 5 та навіть 7 днів. Вкінці співпрацював він у богословському квартальнику «Добрий Пастир» у Станиславові і дописував до інших часописів та журналів.
Все те перервалося із радянською окупацією Західної України у вересні 1939 року, що позначилася на львівському монастирі реквізицією горішнього поверха для совєтських військовиків та урядовців і згодом для службовців скасованої василіянської бібліотеки й стисненням чернечої братії у частині партеру, частими нічними контролями і непосильними проднадлогами, які ієрм. Назаркові вдалося ударемнити відкликом до Сталіна. Все ж таки при всіх труднощах та небезпеках «загостреної соціалістичної чуйності» всемогутнього НКВД він не переривав своїх місійних і реколекційних трудів і ще до кінця 1939 року дав з ієрм. Якимом Сеньківським, ЧСВВ, 7-дневну місію в Яворові, на якій до Св. Тайн приступило понад 3000 вірних, та в грудні перевів річну духовну віднову для СС. Служебниць у Львові. Притому ієрм. Назарко брав активну участь в архиєпархіяльному Синоді, який митр. Андрій Шептицький почав з початком 1940 року й продовжав у наступних роках до 1944 року.
Подібно під німецькою окупацією, як тільки фронт в літі 1941 року перенісся на схід, відновив ієрм. Назарко свою проповідницьку працю. А вже впродовж 1942 р. мав о. Іриней тяжку місію в Коцурові к. Бібрки, де, як сам зазначуе, зрадикалізовані парубки збиралися його бити, та все таки до Тв. тайн приступило понад 300 вірних, і аж 13 серій реколекцій. Подібно теж у 1943 року дав він місію в Яричеві Новім і 14 серій реколекцій, без огляду на посилені повітряні налети та совєтську партизанку. І ще в пості 1944 року дав ієрм. Назарко сам повну місію в Бібрці та реколекції в св. Юрі для понад півтисячі старших студентів і академіків та в Раві Руській.
При тому від німецької адміністрації виєднав він дозвіл на друк для відновленого «Місіонаря» в Жовкві та сам зредагував Календар «Місіонаря» на 1942 рік і спромігся своєю інтервенцією зарадити неодному лихові (наприклад, депортації сім’ї Т. Шухевича-Чупринки). Тому перед поворотною совєтською інвазією прийшлося йому податися на захід та шукати на скитальщині спромоги добиватися до василіянських осідків на Лемківщині та в Чехословаччині. І тоді ще дав він дві серії реколекцій для інтеліґенції та для середньошкільної молоді в Криниці і для інтеліґенції в перед Великоднем і в жовтні 1944 року вже у Пряшеві, для СС. Служебниць.
З початком 1945 року почалася для ієрм. Іринея вельми тяжка мандрівка до Німеччини, серед тисячних труднощів і небезпек, що порушили сильно його здоров’я, аж остаточно він опинився в гостинному кармелітанському монастирі в Бамберґу і там перебував до виїзду за океан, до Нью-Йорку і Мондеру в Канаді. І саме тоді, після кошмарних останніх тижнів війни та першого повоєнного розгублення, він створив духовну перлину свого письменницького таланту, заповітну книжку «Марія і ти» (Торонто, 1950) та вже в липні відновив по ближчих і дальших скитальчих таборах свою проповідницьку діяльність, почавши від реколекцій, в першій мірі для священиків у Деттельбаху, що біля Вірцбурга та для інтеліґенції у Бамберґу та всенародної місії в тамошному таборі. І знову в наступному році, у пості, ієрм. Іриней дав 7-дневну місію у великому таборі в Реґенсбургу, коли до св. Тайн приступило понад 2000 переважно інтеліґентських осіб та 7 серій реколекцій, головно для інтеліґенції та шкільної молоді, а вже восени по приїзді до Канади мав першу тижневу місію в Новому Києві (Альберта), де сам висповідав та запричащав понад 400 вірних.
Призначений редактором василіянського двотижневика «Світло» в 1947-1948 рр. і згодом на помічника та настоятеля василіянської парафії в Монтреалі, він не міг уже багато вділятися місіям та реколекціям, а зате віддався письменницькій та науководослідницькій праці. В тій цілі записався на славістичні студії в Оттавськім університеті та, поробивши належні риґорози, осягнув докторат філософії 1950 року, написавши працю про св. Володимира Великог. («Святий Володимир Великий – Володар і Христитель Руси-України (960-1015)») і став теж професором української церковної історії Монтреальського й Оттавського університетів (1949-1953).
Тож самозрозуміло перша повоєнна виборна Капітула Чина в лютому 1953 року вибрала ієрм. Назарка на дорадника в Головній Протоархимандричій Управі в Римі і згодом теж Священна Конґреґація для Східніх Церков найменувала його ректором Української Папської Семінарії св. Йосафата (1955-1966). При тому теж він став співпрацювати у вибраній василіянській Комісії для приготування до друку першого повного українського перекладу св. Письма (Рим, 1963) та обняв редакцію 2-ої секції відновлених «Записок ЧСВВ» (1954-1963). Він не лише збагачував кожне їхнє число (6 поважних випусків) своїми статтями та рецензіями, але зокрема прислужився для них тим, що притягнув до співпраці ширше коло істориків: О. Домбровського, С. Гординського, Л. Винара, крім тих, що вже в них писали, бувши від років з ними в дружніх взаєминах. Тоді теж став він членом Наукового Т-ва ім. Шевченка (1956), Укр. Богословського Т-ва (1960), і зокрема членом основником Укр. Історичного Т-ва (1963).
Проте, підупадаючи щораз більше на здоров’ї, чувся ієрм. Назарко приневолений зрезиґнувати зі свого ректорського уряду в 1966 року та перенісся на сталий побут до василіянського монастиря у Вестоні біля Торонта, але далі жваво співпрацював у любих йому «Записках ЧСВВ» та в «Укр. Історику» й інших наукових публікаціях та в василіянському місячнику «Світло» в Торонті. І при тому не переставав давати реколекції для своїх співбратів, священиків та для прив’язаних до нього Марійських Дружинниць у Канаді й Америці і по численних церквах. Ще раз вернувся він до Вічного Міста на надзвичайну пособорову василіянську капітулу в вересні-жовтні 1969 року та в рамках перевірки чернечого уставу поставив дуже гарний внесок про поглиблення в Чині почитання Пресв. Богородиці, який усі приявні з повним признанням прийняли і тим зробили своєму достойному співбратові правдиву духовну радість.
І в наступних роках, без огляду на щораз дошкульніше погіршення здоров’я та кількакратні операції, ієрм. Назарко живо віддавався письменницькій та науковій праці та головно був цінений як духовник монашої молоді та в інших чернечих згромадженнях. Також в Оттаві, де пережив останній рік життя, сповняв пильно це високе призвання, хоч і з сильно притупленим слухом у висліді колишніх довготривалих сповідей на відпустових місцях у Гошеві, Крехові, Жовкві та зокрема в неопаленій Святоонуфріївській церкві у Львові і на великопосних місіях і реколекціях. І притому не випускав з рук пера, заповнюючи цінними статтями і рецензіями наукові журнали й публікації та прикрашуючи своїми живими і легкостилевими ессеями передові сторінки релігійних часописів, що в них ще довго появлялися по його скоропостижній смерті.
Відійшов він до Господа у повній самоті зі своєї чернечої келії, в нічних годинах з 19 на 20 квітня 1976 року, після святкування Христового Воскресення, немовби з запорукою повноти небесної радості з Воскреслим Спасителем для доброго євангельського робітника у Винограднику Христової Церкви та Василіянського Чина.


Витяг із спогадів о. М. Ваврика, ЧСВВ, у «Записки ЧСВВ», Х (1979), ст. 394-401.