Створено: Четвер, 25 червня 2009, 02:00
Автор: bazylianie.pl
Швейцарська Гвардія у наших церквах?

Кожний, хто мав нагоду відвідати Ватикан, міг побачити там також і Гвардію швейцарців, які в кольорових уніформах наглядають за порядком у соборі св. Петра і в папських палатах. Але менше знаним є факт, що подібні швейцари мали б бути і в наших церквах, де також були б сторожами порядку. Справа швейцарів розглядалась у Холмській єпархії в 1835 році. Документи, використані нами для висвітлення цієї проблеми, зберігаються в Державному Архіві в Любліні, фонд Холмська Греко-Католицька Консисторія, Загальна кореспонденція за роки 1833-1838.
Все почалося з того, що 5 (новий стиль - 17) січня 1835 р. Урядова Комісія Внутрішніх Справ і Народної Освіти, Відділ Віросповідань і Освіти, яка займалася церковними питаннями, видала розпорядження у справі утримання порядку в святинях. У ньому наведено дев’ять пунктів, які окреслювали спосіб поведінки в храмі:
1. Кожний, хто знаходиться у церкві, має дотримуватися мовчання.
2. В церкві, як місці призначеному для хвали Божої, не мають мати місця всілякі взаємні поклоніння, привітання та прощання.
3. Входячи до церкви жінки мають займати місця по правому боці, а чоловіки – по лівому.
4. Не можна проходжуватись по церкві, або міняти місця без конечної потреби.
5. До частини храму, що біля Великого Престолу, тобто, т. зв. «святилища» в кафедральних і митрополичих храмах, не сміє входити ніхто, крім духовенства [...]
6. Особи іншого віросповідання, які перебувають у церкві, мають зберігати всі приписи, які зобов’язують католиків.
7. Настоятель кожної церкви контролюватиме виконання цих приписів при допомозі церковних слуг, званих швейцарами, які, для точного збереження порядку, негайно мають бути заведені по одному в кожній парафіяльній чи головній церкві.
8. Особливим обов’язком швейцара буде запобігати неспокоям і непошануванню Божої святині, він випроваджуватиме з храму осіб, які будуть порушувати спокій у храмі.
9. Швейцарі повинні доглядати не лише за поведінкою осіб, які зібрались в церкві на відправу, але крім цього, зобов’язані слідкувати за порядком і дотриманням пристойності перед церквою, і в церкві. До засобу, який зазначений в цьому письмі [тобто усунення з церкви], будуть вдаватися лише у випадку конечної потреби і то в можливо найбільш лагідний спосіб. Уніформа для швейцарів на час їхньої служби, яка по змозі всюди повинна бути однаковою, встановляється таким чином... [тут наступає опис, який згідний з ілюстрацією – див. галерея].
Пізніше додавалися ще деякі уточнення. Перше уточнення стосувалося приписаної уніформи. Тому що на розісланих картинах швейцар мав у руці книжечку, уряд пояснив, що ця книжечка не є обов’язковою: «в численних місцях думали, що книжечка в руках швейцара необхідна. Бажаючи, отже, вивести духовних осіб з помилкового переконання у цій справі, пояснюється, що швейцар під час виконування своєї служби не зобов’язаний тримати в руці книжечку, тим більше, що, бувши задіяним у збереженні порядку, він не зможе з неї молитись». Дня 3 (15) липня 1835 р. додано, що чування швейцарів не мало б обмежуватися лише до часу відправи, чи тільки до святкових днів. Вони зобов’язані пильнувати за порядком кожного разу, коли тільки церква відкривається.
Це розпорядження було вислано до Консисторії та до місцевих Комісій, які мали допомогти у запровадженні його в життя. Розпорядження мало бути також прочитане вірним, а також ще й прибите до церковних дверей для читання в польській і російській мові (для таких оголошень, цього самого року уряд установив при вході до церкви окремі «вітрини оголошень»). Для цього письмом з 15 (27) березня 1835 р. Урядова Комісія Внутрішніх Справ прислала також потрібні переклади для оголошення вірним. Зі свого боку Холмська Консисторія 1 (13) березня 1835 р. розіслала це розпорядження до деканальних урядів з наказом переказати парохам. Дальша кореспонденція у цій справі показує, що місцеві Комісії свою участь практично розуміли, як натиск, нагадування та погрози на адресу парохів. Так, 1 (13) березня 1835 р. Комісар Грубешівського Округу надіслав до декана о. Михайла Хілевського вимогливе письмо, в якому домагався швидкого заведення швейцарів, вимагаючи точного звіту у цій справі до 9 (21) травня 1835 р. При тому він заявляє, що ніякі відклики, чи скарги у цій справі не будуть братися до уваги.
Таке ставлення влади викликало побоювання духовенства, яке за посередництвом свого декана переслало до Консисторії прохання захисту перед репресіями, а навіть цілковитого звільнення з цього обов’язку (письмо о. М. Хілевського з дня 2 (14) червня 1835 р.). В подальшому ході справ Консисторія 11 (23) червня 1835 р. виготовила листа до Урядової Комісії Внутрішніх Справ стаючи на захист своїх парохів. Ці листи, які започаткували подальшу кореспонденцію, вказують на труднощі в установленні нової церковної прислуги.
Духовенство досить холодно сприйняло цей проект і не хотіло нових урядовців, вказуючи на різні причини. В першу чергу священики не бачили змісту вводити швейцарів. У згаданому письмі декан Хілевський вказав, що «по селах не має вільнодумців, сільський народ з найбільшою повагою поводиться в церквах, не робить ніяких шепотів і розсіянь; по селах від давніх часів прийнято, що чоловіки звикли ставати по одному боці, а жінки – по другому. Тому-то уряд швейцара в церкві був би непотрібний, а кошт надаремний». Чи справді так воно було? Судові акти Хольмської Консисторії вказують, що все ж таки по церквах доходило до безпорядків, які викликали війти чи інші громадські діячі, і то навіть з участю священиків. Без сумніву уряд брав також до уваги політичну і суспільну ситуацію після листопадового постання 1830-1831 рр.
Важливою і вирішальною проблемою виявився брак коштів на установлення такої служби. На думку Консисторії участь місцевої влади у проекті мала б полягати не на накиданні, але на вказані джерел утримання та вбрання швейцарів. Тим часом виявилося, що всі пов’язані з цим видатки мали б впасти на самих парохів, які заявили, що на такі видатки не мають коштів. За словами декана Хілевського «новий видаток обтяжливий для священиків, бо греко-католицькі парохи мають досить скромне матеріальне забезпечення, і малі доходи». До цієї ініціативи приєдналась Консисторія, яка запевнила, що попри добрі наміри «отримавши наказ, парохи, при скромності своїх фондів, не в силі цього виконати» (лист від 11 (23) червня 1835 р.), бо, як додано в листі з 12 (24) липня, священики мають свої родини і «більшість марного одягу не в силі навіть собі справити».
Тому було прийнято проект, щоб на таку ціль організувати збірку. На це однак не погодився уряд, який 22 червня / 4 липня 1835 р. відписав: «кошти на цю ціль не можуть бути розділені на мешканців, які несуть численні інші тягарі, та парохи в турботі за порядок і добро релігії, самі мають дати заохочуючий приклад доброї ініціативи уряду». В цьому письмі уряд не говорить про потребу утримання окремого урядовця, а лише виготовлення одягу, а службу порядкового може виконувати один з вже покликаних церковних слуг. Одночасно уряд заявляє, що хоча може насправді і є такі парохи, які дійсно не мають грошей пошити одяг для швейцарів, то, з іншого боку, «не можна також замовчувати, що в більшості випадків, це не убогість духовенства, але радше бажання ухилятися від будь-яких видатків на цю добре діло, стає причиною відклику у цій справі». На цій підставі закликано єпископа, щоб він доручив заведення швейцарів хоча б в багатших парафіях.
Зі свого боку Консисторія пояснює, що в греко-католицьких парафіян є тільки дяки, яких утримують парохи. Оскільки дяк під час відправ співає та виконує інші функції, не зможе зайнятись утриманням дисципліни. З іншого боку, звертається увагу на те, що простий парафіянин не дуже надається на швейцара, бо «або з трудом віддасться таким обов’язкам, або, з огляду на темноту, не прийме приписаного одягу, який відрізнятиме його від інших мешканців».
Єпископ відчував також трудність у тому, щоб вирішити котрі парафії на стільки багаті, щоб вбрати швейцара. Тому листом від 12 (24) липня він вислав до Комісії список парафій разом з числом вірних і прибутками, просячи, щоб уряд сам вказав, де мають бути введені порядкові служби.
Однак Комісія не прийняла рішення в цій справі і до цієї ініціативи поставилася досить скептично: «парохи в багатьох парафіях, особливо більш численних, звичайно мають більші доходи від тих, які подано у списку» (лист від 27 липня (8 серпня) 1835 р.). Уряд вважав, що тільки єпископ має повну інформацію про матеріальне становище парохів, тому лише він може прийняти рішення, де саме знаходяться відповідні кошти для встановлення швейцарів. Отже, остаточне рішення було залишено за єпископом.
Таким чином, справа швейцарів в Холмській єпархії в 1835 році практично закінчилась. Влаштування такої служби було залишено на добру волю пароха, а, як ми бачили, духовенство не дуже то і квапилося брати на себе додаткові видатки і клопоти.

{becssg}2009/200{/becssg}