Bazylianie

ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВЕ – З УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ Як в історії багатьох народів, також і в Україні розвиток культури сильно пов’язаний з християнством. Не входячи в деталі цієї проблематики, зауважмо, що християнські теми, свята, звичаї, від найдавніших часів були присутні в українській поезії, малярстві та інших художніх творах. Особлива увага народної творчості зосереджувалася довкруги великих християнських свят, в тому числі Воскресіння Христового.
Маємо приємність пригадати Читачам фрагмент такої поезії, яка пов’язана з українською пасійною драмою. Цей твір був записаний з уст простих людей у харківській губернії і надрукований у 1862 в «Основах». Згодом д. П. Іванович записав цей вірш в повнішій формі і надрукував в 1893 році в журналі «Этнографическое обозреніе». Ми користаємо з тексту, який надрукував Іван Франко в «Записках Наукового Товариства ім. Шевченка» в 1908 році. З тексту І. Франка, в якому він використав попередні видання, ми подаємо тільки кінцеві рядки, які говорять про Христове Воскресіння, зберігаючи оригінальний правопис.
Вірш, який переповнений драматургією і простотою, що не завжди іде в парі з богослов’ям, гарно показує спосіб переживання свят в Українському народі, який по своєму, на міру свого розуміння і відчуття, але цілим серцем та душею, переживав тайну Христового Воскресіння.

[...]
Між тим як Христос став к пеклу приступати,
Начали перед ним силно янгели воспівати:
«Возьмите врата князи ваша,
І оддайте авраамськії душі наша!
От ідет до вас царь слави,
Котрий сокрушив вінець вашеї глави.
Годї вам тут царствувати
І праведні душі к собі забирати».

Между тим Христос як пеклу приближи ся,
То мрачнеє пекло світом просвіти ся.
А Луципер не змогши світа терпіти,
Упав ниць і почав сильно вопити:
«Гвалт, панове, гвалт! Пекло пропало!
І сили уже моєї скільки у мене не стало.
Правду казали, що царь небесний
Взяв на себе образ чоловіколепний.
І яж, скільки не дуж, так не возмог прелстити,
Що прийшлось менї тепер до віку вічного скорбити.
Бо Іван Косматий його хрестив
І тим же то хрещениєм і поклоненнєм мене мудро уловив:
Я-ж думав на його, що він грішнїйший усїх чоловік,
Аж він той Бог, которий був прежде всїх вік.

Єгда Христос, пришедши к пеклу, благословив,
Своєю корогвою на всїх заклепах похрестив
І вереї перед собою поломав
І з тим поздоровляв, –
Наперед Адама і Еву викликав.
І тогда то Христос пійшов до Адама,
Де була заготовлена окромішная яма,
І так став поздравляти,
Наперед Адама і Еву одкликати:
«Адаме, Адаме! Як тебе далеко яблуко загнало!
І за тобою праведних душ скільки в пеклї пропало!
Як тобі того яблука вкус показав ся?
Я-ж через него на хрестї за всїх вас розпяв ся.
Тепер же ти іди в слїд за мною, отсюди ступай,
І з праведних нї однії душі не оставляй.
Соломона-ж не треба з собою брати,
Бо він может кріпко дуже мудровати.
Да і Каін нехай іще трохи перебуде,
Поки не таковий, а особливий мій суд буде».

І єгдаж Христос став із пекла виступати,
Тогда Луципер почав помаленьку і дерзость принимати.
Хоть хлипко, да став говорити
І по бокам пекельним очима став водити.
І побачив Соломона, вельми удивив ся,
І з своїми в пеклї слугами не мало чудив ся.
І сказав: «Хоть од Христа я лиха набрав ся,
Так за теж бо мінї мудрійший всїх чоловік остав ся.
Признай ся, Соломоне, чого ти іще в пеклї не видав?
Хибаж тебе Христос мінї на віки вішні подарував?»
Рече Соломон: «Гляди, сей подарок тобі з лихом вийде,
По мене-ж Христос єще і в друге прийде.
В первий єго приход єсли ти і зостав ся,
А як по мене в другий раз прийде, то хоч і одчай ся!».

Закричав Луципер: «Вибийте його з пекла в шию,
А коли не хоче, то хоч через силу!».
І тодї то біси вигнали єго з пекла,
То душа єго в слїд за праведними потекла.
І так Соломон з пекла вимудрував ся,
Що всяк сему диву дивував ся.
І я вам оце возвіщаю
І вас з празником поздоровляю.