Bazylianie

Єднання Бога з людиною та життя у Світлі Ісуса Христа

Дорогі у Христі, ми як християни, які отримали великий дар просвіщення «Світла Ісуса Христа», часто стаємо перед вибором жити з закритими очима чи відкрити свої очі. Бути християнином – це просвічуватися Даром Святого Духа і жити за прикладом Ісуса Христа. Жити за прикладом Сина Божого – це перебувати у світлі та дозволяти Йому увійти в наше життя. Коли Ісус увійде в наше життя, ми зможемо Його наслідувати. Ми зможемо бути світлом для світу, яке розганятиме темряву. Це не є для нас похвала, тільки підтвердження того, що ми є на добрій дорозі. Будучи на добрій дорозі, у нас не буде страху, розчарування, а розум буде переповнений світлими думками. Це буде підтвердженням того, що Ісус присутній у житті та є світлом, яке не ставлять під посудину, а на свічнику, щоб усі бачили та просвічувалися.

Marynczak J. lohoСьогодні у Свято-Василієвій парафії у Кентшині були відправленні похоронні моління за упокій світлої пам`яті Ярослави Мариньчак, яка померла 18 квітня 2016 р.

Покійна Ярослава народилася 14 серпня 1935 р. в селі Ульгівок на Любачівщині. Вона була найстаршою дочкою Анни та Михайла Панасів, 12-ти літньою дівчиною пережила горезвісне переселення під час акції «Вісла». Її батьків поселили в селі Борки, що неподалік містечка Кентшин. Життя на новому місці поселення не було для Ярослави легким, вона пережили і голод, і страх, і побоювання за своє життя та майбутність. Покійна боролася за збереження своєї гідності та національної ідентичності, оскільки в цьому часі непросто було бути українцем.

Юною вийшла заміж та привела у світ трьох синів Зенона, Мирослава та Дарія. Проте доля була безжалісмною, на 46 році стала вдовою. Сама виховувала трьох дітей. Все життя доводилося важко працювати. Покійна Ярослава не жалілася на свою долю, не нарікала. Допомагали їй батьки та дві рідні сестри. На провесні свого життя поселилася в Кентшині з сином Мирославом та його сімєю, разом опікувалися старенькою матір`ю. Діждалася чотирьох онуків, яких намагалася виховувати в українському дусі, піклувалася про їхнє релгійне виховання. Незважаючи на свою неміч, щотижня приводила онуків на катехизу та уроки української мови, вчила їх українських пісень та віршів. Своєю відвертістю та доброзичливістю створила дружній клімат своєї хати, відкритий для усіх, хто її відвідував. Ніколи з її лиця не щезала усмішка, якою вітала всіх, хто навідувався до неї. Нікого не залишала без уваги, по-змозі допомагала потребуючим. Скромність поведінки прикрашувала її життя та приєднювала до себе людей. Такою залишається у пам`яті рідних та друзів картинка її особистості.

Життєпис подала пані Іванна Плескович

Покійну Ярославу Мариньчак поховали на цвинтарі в Кентшині. Похоронні моління звершив парох ієром. Ігор Гарасим ЧСВВ.

Вічна їй пам`ять!