Створено: Субота, 28 березня 2015, 14:28
Упокоївся у Господі ієром. Мелетій Білинський ЧСВВ

Сьогодні, 28 березня 2015 року, упокоївся у Господі ієром. Мелетій Білинський, вислужений протоігумен василіанського Чину в Польщі та довголітній душпастир греко-католицьких парафій у Польщі.

Парастас за покійного буде служитися у василіанській церкві у Варшаві в середу, 1.04.2015, о годині 19:30

Похорон відбудеться  2 квітня, в четвер, о годині 11:00.

Життєпис світлої пам’яті ієром. Мелетія Білинського, ЧСВВ (1921 – 2015)

О. Мелетій Михайло Білинський народився 4 березня 1921 року в с. Товстобаби (сьогодні: с. Високе, Монастириського району Тернопільської області) як наймолодший із четверо дітей Йосифа і Сильвестри Білинських. Закінчивши початкову школу в рідному селі, був прийнятий до василіанського Місійного інституту в Бучачі, де закінчив гімназіальну і середню школи. 29.08.1935 року прийнятий до василіанського новіціяту в Крехові, перші чернечі обіти склав 25.04.1937 року, а урочисті довічні обіти в Чині Святого Василія Великого – 27.09.1942 року в м. Кристинополі (сьогодні: Червоноград). В роках 1941 – 1946, вже серед воєнної завірюхи, проходив богословські студії у василіанському чині, дияконські свячення прийняв 28.08.1944, а священичі – 3.09.1944 року в Соборі св. Юрія у Львові з рук Преосвященного Никити Будки.

 

Після закінчення ІІ світової війни опинився в Польщі. Комуністична влада заборонила служіння яких-небудь греко-католицьких богослужінь, тому, як багато наших священиків, о. Мелетій служив сотрудником у римо-католицьких парафіях, спершу в Нєґові б. Вишкова, а відтак в роках 1950-1968 та 1971-1978 в Старому Курові, неподалік міста Ґожув Вєлькопольскі. В роках 1968-1970 служив в греко-католицькому душпастирстві в Ярославі б. Перемишля, а від 1978 року в Тшебятові і Свідвіні.

В роках 1968-1971 студіював пасторальне богослов’я на Люблинському Католицькому Університеті (KUL).

У 1982 призначений настоятелем монастиря у Венгожеві, звідки обслуговував греко-католицькі парафії у Венгожеві й околицях. Він підписав угоду з євангелицько-лютеранською парафією в Ґіжицьку про орендування їхнього храму у Венгожеві. З цього часу греко-католики, перейшовши туди з римо-католицького храму св. Ап. Петра і Павла, мають храм вповні до свого розпорядження. Храм від війни був майже невживаний, тож о. Мелетію прийшлось проводити тут ґрунтовні ремонтні роботи.

У 1985 році був обраний Протоігуменом василіанської Провінції у Польщі. Воднораз став парохом варшавської парафії. Тоді організовував парафіяльний хор, який співав під проводом Романа Реваковича. Після закінчення цього служіння коротко служив у Венгожеві, відтак в Ольштині, а у 1991 році, за волею настоятелів переїхав до Варшави.

Це період, коли греко-католицька церква, а з нею також чернечі чини і згромадження в Україні виходять з підпілля. В рамках допомоги василіанам з України, у варшавському монастирі організовується навчання для василіанських братів-семінаристів. Отець Мелетій, який дуже дбав про чистоту церковних обрядів і гарно співав, стає для них вчителем літургіки і церковного співу, а воднораз також дуже любленим духівником і сповідником. Паралельно виконує ще й інші служіння: провінційного економа, провінційного консультора (радника) і протоконсультора, а від 1998 року – монастирського консультора і економа.

Як знак признання для його ревного служіння, Святіший Отець, св. Папа Іван Павло ІІ у 1994 році нагородив його медаллю „Pro Ecclesia et Pontifice”.

З початків 2000-них років щораз більше занепадає на здоров’ю (починає хворіти на очі і постепенно втрачати зір). Його служіння обмежується до служіння Літургії і слухання сповідей, потім вже й на це не вистачає сил, тож його служіння щораз більше переходить у служіння жертви, терпеливого переношення всіх невигод недуги і похилого віку, та у служіння молитви – тихої і витривалої молитви. Не може читати Молитвослова, тож вся його хорова молитва проходить на вервиці. Так і з вервицею в руках упокоївся.

До останнього дня був при свідомості, ніколи не скаржився. Його тихість і терпеливість, а при тому й почуття гумору, були подиву гідні. Ніхто ніколи не почув з його уст скарги, що йому тяжко, що старість важка.

Маємо велику надію, що зараз він вже отримав нагороду за своє вірне, повне посвяти і ревності чернече життя і пастирське служіння. Нехай з Богом спочиває.

Вічна Йому пам’ять!