Drukuj

Сьогодні– 9 березня 2014 року. Рівно 200 років тому народився Тарас Шевченко.

Пам'ятаю – колись варшавський тижневик «Наше Слово» надрукував дуже гарні думки нашого поета. Хочу тепер пригадати його слова. Остап Лапський написав:

Про Тараса тричі

1. З Богом чи без

Суперечка про це, а вона й дотепер не вщухла круг з'явища, іменованого Шевченком, явно безплідна, бо поет без віри у Всевишність, такого як написав Шевченко, написати безсилий!

 

2. Невичерпний

Цьому приділімо особливу увагу з нагоди березневих святкувань його могуття! Справді, дивна річ, численні дослідники, називаючи Шевченка поетом монотематичним, чомусь не наголошують на тому, що його творчість своїм змістом торкається всіх сторін людини. Отже виходить поза національну душу. Благо нам, як душа у нас не обмежена українською облямівкою!

3. Модерний

Засвоюючи теорію літератури на писаннях Шевченкових, я доходжу висновку, що кожна велика спадщина є модерна – запорукою цьому живучість її слова, а воно у нашого Батька саме таке!

9/10 березня, а рік 2000, а місце мислення: Варшава!

 

Пробувала в лютому місяці читати нові наукові статті про Тараса Шевченка. Оферта багата. Гарні матеріали про поета надрукував також «Український Альманах» за 2014 рік. Але щось мені не йшло ...

Маємо сильне Шевченкознавство та мудрі книги професорів. Прочитаємо обов'язково! Але: тепер потрібна нам, перш за все, енергетика живого Шевченкового Слова! Отже, варто знов відкрити «Кобзаря» – і читати. Так і зробила.

Коли черговий раз читаєш твори Шевченка, поволі і уважно – складається враження, наче в Твоїй затишній кімнаті сидить біля тебе сам поет, і веде з тобою розмову – довгу і сердечну, радісну та невеселу. Це важлива розмова. Розмова – зустріч.

Доводиться часом чути таке: – Прочитав би якусь гарну Думку з «Кобзаря»... Всі знаємо, що варто більше потрудитися. В «Кобзарі» знаходяться не тільки Думки. Маємо там також: «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм», та інші великі твори. Прочитаймо їх тепер, в час Майданів та великої національної мобілізації.

Знаю дуже гарний переказ, який передають з покоління в покоління земляки поета: Селяни – кріпаки питали Шевченка, чи вистачить у них сил побороти панів і царя. Розповідають, ніби Тарас Григорович узяв зернятко пшениці, поклав на стіл і сказав: «Оце цар». Потім круг нього поклав ще кілька зернят і додав: «А це міністри і пани». Потім узяв жменю пшениці, підніс її вгору, голосно крикнув: «А це народ!». І кинув пшеницю згори на царя і панів. Де вони тепер? – спитав він. – Їх нема! Їх покрила сила народу! Чи цей переказ має запах актуальності? Може якась сучасна аналогія: хтось або щось?

У наш НОВИЙ українсько – український час приходить нам на допомогу Шевченкове 200-ліття! Розмовляймо про поета. Читаймо та співаймо його твори. Слухаймо. Перемагаймо!

Тарас Шевченко весь час присутній на нашому Євро - Майдані: від далекого ХІХ століття по сьогоднішній день.

Важливо, що і тепер, коли триває героїчна боротьба за НОВУ УКРАЇНУ.

Дякуємо Тобі, Тарасе!

 

Ярослава Кобилко