ДОРОГІ БРАТИ І СЕСТРИ!
На початку Великого посту, що є шляхом інтенсивної духовної вправи, Літургія знову пропонує нам три практики покаяння, дуже близькі біблійній та християнській традиції – молитву, милостиню та піст, щоб підготувати нас краще святкувати Пасху і пережити досвід Божої сили, яка, як почуємо в навечір’я Воскресіння, «перемагає зло, змиває гріхи, відновлює невинність грішникам, радість засмученим. Він розсіює ненависть, підкоряє твердість могутніх, сприяє гармонії та миру» (Проголошення Пасхи). У традиційному посланні на Великий піст я б хотів застановитися цього року в особливий спосіб над цінністю та сенсом посту. Справді, Великий піст пригадує нам сорок днів посту, які Господь пережив у пустелі перед тим, як почати свою публічну діяльність. Читаємо в Євангелії: «Тоді Дух повів Ісуса в пустелю, щоб диявол спокушав Його. Він постив сорок день і сорок ночей і нарешті зголоднів» (Мт. 4, 1-2). Подібно до Мойсея, перед тим як він отримав таблиці Закону (пор. Вих. 34, 28), та Іллі, перед його зустріччю з Господом на Хорив-горі (1 Цар. 19, 8), Ісус, молячись та постячи, готувався до своєї місії, початком якої була важка сутичка із спокусником.
Запитаймо себе, яку цінність та який сенс для нас, християн, має позбавлення себе того, що само в собі є добрим і корисним для нашого існування? Святе Письмо та вся християнська традиція навчають, що піст є великою допомогою в тому, щоб уникати гріха та всього, що до нього веде. Тому запрошення до посту не один раз звучало в історії спасіння. Вже на перших сторінках Святого Письма Господь наказує людині утриматися від споживання забороненого плоду: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бт. 2, 16-17). Коментуючи цей божественний наказ, святий Василій зауважує, що «піст був започаткований в Раю» і «таку першу заповідь прийняв Адам». Він робить висновок: «„Не їстимеш” є, отже, узаконенням посту і стриманості» (пор. Sermo de jejunio: PG 31, 163, 98). Оскільки ми всі обтяжені гріхом та його наслідками, піст запропонований нам як засіб для відновлення дружби з Господом. Так вчинив Езра перед поверненням возз’єднаного народу з вигнання до Обіцяної Землі, запрошуючи його до посту, «щоб нам упокоритись перед Богом нашим» (Езри 8, 21). Всемогутній вислухав його молитву та запевнив його у своїй прихильності та своєму захисті. Те саме вчинили й жителі Ніневії, які, прислухавшись до заклику Йони покаятися, як свідчення своєї щирості оголосили піст, кажучи: «Хто зна, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?» (3, 9). Тоді Бог побачив їхні діла та врятував їх.
У Новому Завіті Ісус виявляє глибинний сенс посту, викриваючи поведінку фарисеїв, які скрупульозно дотримувалися всіх приписів закону, але їхні серця були далекими від Бога. Справжній піст – повторює в іншому місці божественний Вчитель – полягає насамперед у виконанні волі Небесного Отця, який «бачить таємне, [й] віддасть тобі» (Мт. 6, 18). Він сам подає у цьому приклад, відповідаючи сатані після закінчення сорока днів, проведених в пустелі, що «чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт. 4, 4). Мета справжнього посту полягає в тому, щоб їсти «правдиву їжу», тобто чинити волю Отця (пор. Ів. 4, 34). Якщо, отже, Адам не послухав Господнього наказу не їсти «з дерева ж пізнання добра й зла», то віруючий через піст бажає смиренно підкоритися Богові, уповаючи на Його доброту та милосердя.
Практика посту була поширена у перших християнських спільнотах (пор. Ді. 13, 3; 14, 22; 27, 21; 2 Кор. 6, 5). Отці Церкви також згадують про силу посту, здатного приборкати гріх, придушити жадібність «старого Адама» та відкрити в серці віруючого дорогу до Бога. Крім того, піст є практикою, яку рекомендували святі всіх епох. Святий Петро Хрисолог пише: «Піст є душею молитви і милосердя життям посту, тому той, хто молиться, постить. Хто постить, той є милосердний. Той, хто бажає бути вислуханим, слухає того, хто просить його. Той, хто хоче бачити Боже серце відкритим для нього, не закриває свого від того, хто його благає» (Sermo 43: PL 52, 320, 332).
Сьогодні практика посту, здається, дещо втратила свою духовну цінність і здобула в умовах культури, позначеній пошуком матеріального добробуту, радше значення терапевтичного засобу для підтримки фізичної форми. Звичайно, утримання від їжі є корисним для фізичного здоров’я, проте для віруючих воно є передусім «терапією» для зцілення всього того, що заважає їм підпорядковуватися Божій волі. В Апостольській конституції «Pænitemini» 1966 року слуга Божий Папа Павло VI розглянув необхідність поставити піст в контекст покликання кожного християнина «не жити вже більше для себе самого, а заради того, хто полюбив його та віддав себе самого за нього і ... також жити для братів» (пор. Част. І). Великий піст може бути сприятливою нагодою для того, щоб знову звернути увагу на норми, які вміщені у вказаній Апостольській конституції, оцінюючи автентичне та вічне значення цієї давньої практики покаяння, яка може допомогти нам подолати наш егоїзм та відкрити серце для любові до Бога і ближнього – першої та найвищої заповіді нового Закону та компендіуму всього Євангелія (пор. Мт. 22, 34-40).
Вірна практика посту сприяє також тілесній і духовній цілісності людини, допомагаючи їй уникати гріха та зростати в близькості з Господом. Святий Августин, який добре усвідомлював свої власні негативні схильності і називав їх «заплутаним вузлом» (Сповідь, ІІ, 10.18), у своєму трактаті «Про користь посту» писав: «Я завдаю собі страждань, але заради того, щоб Він [Бог] мені пробачив; я сам себе караю, щоб Він мені допоміг, щоб бути приємним для Його очей; щоб насолодитися Його ніжністю» (Sermo 400, 3, 3: PL 40, 708). Утримання від матеріальної їжі, яка живить тіло, полегшує досягнення внутрішньої готовності слухати Христа і живитися Його спасенним словом. Постом і молитвою ми дозволяємо Йому втамувати найглибший голод нашого внутрішнього буття: голод і спрагу Бога.
Одночасно піст допомагає нам усвідомити ситуацію, в якій знаходяться багато наших братів і сестер. У своєму Першому посланні святий Іван застерігає: «Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому?» (3, 17). Добровільний піст допомагає нам розвиватися в дусі Доброго Самарянина, який нахилився над стражденним братом (пор. Енцикліка «Deus caritas est», 15). Добровільно позбавляючи себе чогось, щоб допомогти іншим, ми ділом виявляємо, що наш ближній, який має труднощі, не є для нас чужим. Саме для того, щоб зберегти живим це доброзичливе та уважне ставлення до своїх братів і сестер, я заохочую парафії та всі інші спільноти посилити практику особистого та спільнотного посту, супроводжуючи її слуханням Божого слова, молитвою і милостинею. Це від початку було стилем християнської спільноти, в якій проводилися спеціальні збори пожертв (пор. 2 Кор. 8–9; Рим. 15, 25–27) і вірних запрошували давати бідним те, що було відкладене завдяки посту (пор. Didascalia Ap., V, 20, 18). Сьогодні слід відновити таку практику і сприяти їй, понад усе упродовж літургійного часу Великого посту.
З того, що я сказав, випливає, що піст є важливою аскетичною практикою, духовною зброєю для боротьби зі всякою зайвою прив’язаністю до самих себе. Добровільне позбавлення себе насолоди, пов’язаної з їжею та іншими матеріальниими благами, допомагає Христовому учневі контролювати апетити природи, ослабленої первородним гріхом, негативні наслідки якого позначаються на всіх аспектах людської особистості. Давній великопісний літургійний гімн повчає: «Utamur ergo parcius, / verbis, cibis et potibus, / somno, iocis et arcticus / perstemus in custodia – Будьмо поміркованими у словах, їді, питті, сні та іграх і залишаймося дуже пильними».
Дорогі брати і сестри! Як бачимо, основна мета посту – допомогти кожному з нас, як писав слуга Божий Папа Іван Павло ІІ, бути цілковитим даром Богові (пор. Енцикліка «Veritatis splendor», 21). Тому кожна сім’я і кожна християнська спільнота повинна цінувати час Великого посту, щоб усунути все те, що відволікає дух і посилити те, що живить душу, відкриваючи її до любові Бога та ближнього. Я особливо маю на думці усердну молитву, lectio divina, приступання до святої тайни Сповіді та активну участь у Пресвятій Євхаристії, особливо в недільній Літургії. З цією внутрішньою настановою увійдімо в покаянний дух Великого посту. Нехай нас супроводжує Пречиста Діва Марія, Causa nostrae laetitiae, і підтримує нас в зусиллі звільнити своє серце від рабства гріха та зробити його «живим кивотом Бога». З цим побажанням, запевняючи вас у своїй молитві за те, щоб кожен віруючий та кожна церковна спільнота з користю для себе пройшла цю великопісну мандрівку, від усього серця уділяю всім вам своє Апостольське благословення.

ВЕНЕДИКТ XVI

Ватикан, 11 грудня 2008 року