Створено: Понеділок, 20 травня 2013, 18:57
Марійка. Наша маленька доня з шоколадними очима…

Не чує мене, тому можу так про неї подумати. Зазвичай мене виправляє: Мамо, я вже не маленька, мені вже 9 років! Так, вже не маленька. Через декілька тижнів у неї Святе Причастя. Перше в житті і, мабуть, довгождане. Віддавна хоче бути вже хоч у цьому «доросла».

Радіє її дитяче серце, а мамине - тривожиться: чи зможу добре підготувати свою дитину на цю незвичну ЗУСТРІЧ? Зустріч, до якої запросив її сам Ісус: «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене…» (Мт 19, 14).

Боюсь, щоб у цьому превеликому темпі життя не забути, що це на нас, батьках, спочиває привілей (не обов`язок!) підготувати свою дитину до першої свідомої та повної зустрічі з добрим Богом.

Сьогоднішній світ, вірніше - стиль життя, не полегшує виконання цього завдання добре. Навпаки – всюди присутнє споживацтво, яке нахабно наказує чи то купити дитині такий якраз дарунок, чи тут, а не деінде влаштувати бесіду, зводять Тайну Пресвятої Євхаристії до звичайного бенкету. Важко у всьому цьому показати дитині, що більш від усього рахується духовний вимір цієї події. Не вистачить лише вбрати дитину у білу суконку і запросити гостей. Треба показати їй яку «користь» буде мати від того, що відчинить своє серце для Ісуса. Чисте серце. І, хіба, не обійдеться тут без розмов про гріх, добро, зло, свідомий вибір поміж ними. Настільки, наскільки зрозуміє це 9-літня дитина. Розмов в основному у рідній хаті – не лише в школі, чи на уроці релігії.

Але, оці розмови і наші слова не можуть стояти в суперечності із нашими вчинками. Діти це помітять. Чимало раз засоромлювала мене наша Марійка: Мамо, ти збрехала. А ти ж казала, що слід говорити правду… Діти, хоч малі, досконало розуміють і добре помічають брак співзвучності поміж вчинками та словами дорослих. І якщо не бачать, що мама й тато очищуються у Таїні Покаяння та кормляться живою молитвою – не зрозуміють навіщо приймати їм Таїну Євхаристії. Ну, може зрозуміють, що вартує заради ... дарунків… Але це буде нашою поразкою.

Отець Яцек Салій, домініканець, сказав колись, що час підготовки дитини до першого Святого Причастя – це добра нагода також для того, щоб самому оживити й поглибити свою віру. Це також шанс на те, щоб дитина «відчула себе як брат або сестра у вірі своєї мами та свого батька».

Важко це здійснити без спільного з дитиною перебування на молитві, особливо - домашній, а не лише на Службі Божій у церкві. Без свого особистого свідоцтва нічого не вдіємо – тому варто навіть і перед дитиною зізнатись, що я – мама чи тато - також грішимо, і не все, що робимо, подобається Богові. Соромимось чомусь спільно з дітьми молитись, а ще більше, хіба, соромимось дитину перепросити, коли самі заподіяли їй кривду. А шкода, бо без цього важко тоді 9-літній дитині зрозуміти суть Тайни Покаяння й жалю за гріхи.

Було б великою наївністю, а й гордовитістю думати, що якраз наша Марійка вповні і як слід зрозуміє духовний вимір першого Святого Причастя. Але, було б великим браком відповідальності не здійснити зусилля спільно з дитиною зростати у вірі. Можливо, цю спільну дорогу ми почали надто пізно – деколи і так складається враження, що віра і Господь Бог для нашої доні - це ще трохи «магія». Але, не здаємось. Пробуємо знайти час та відвагу іти стежкою віри поруч з дитиною, і не розгубитись у цій поверховості, яку дає щоденність. Надія вмирає остання, як кажуть, тому віримо, що з нашою допомогою та діянням Святого Духа оце маленьке Марійчине серце відчує і зрозуміє колись благодать, що від Бога.

Марійка. Моя маленька доня… Що б вона про це не думала – завжди для мене такою буде :)