Bazylianie

 

«Ти ж, коли постиш намасти свою голову і умий своє обличчя, щоб не показати людям що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в Тайні; і Отець, що побачить таємне, віддасть тобі». (Мт. 6, 17-18)

У кожного з нас своє розуміння Великого посту. Та й в кожного свій спосіб на його переживання. Для декого цей час - це просто період, коли не їсть м`яса, або не гуляє. Бо так завжди було, або так говорили мама й тато.

 

Просто воно - так пережити тих сорок днів…

 

Набагато важче, однак, у цей же час спробувати знайти якусь іншу вартість – не лише зовнішню, але таку, що принесе поживу для нашого духа. Спробувати знайти мир та спокій. А у цьому мирі – правду про самого себе. Знайти час, щоб почути потребу також свого серця, не лише тіла. Почути, про що воно говорить та чого хоче. Можливо, навіть чогось позбутись, мовляв - скинути із нього камінь. Щоб так не давив, щоб стало легше…

 

Спробувати знайти час, щоб почути тишу. А у цій тиші – правду, що кожен з нас є грішним і недосконалим. Але почути й те, що кожному із нас є даний шанс виправитись, не грішити більше. Шанс, який наприкінці Великого посту набирає цілющого значення. Особливо, коли завершений Тайною Покаяння.

 

«Іди і більше не гріши…» - неабиякий шанс. Тому, варто його використати. А принаймні - спробувати. Виконати це зусилля і бути кращою людиною. Відтепер. Від сьогодні – не від завтра. Бо «завтра» може не бути…

 

Використати цей шанс, - тобто повірити, що Бог мені прощає. І довіряє, що відтепер зможу жити по-іншому. Знайду час для дітей, чоловіка… Не лише принагідно, а спеціально. Послухаю. Ні, почую їх. Всміхнусь. Без нарікання. Терпеливо…

 

Виправлю помилки і перепрошу. Тих особливо, кого поранила. Не лише словом, а й бездійством. Байдужістю, мабуть, ще гіршою за лихе слово. Сьогодні – не завтра. Бо завтра їх може не бути…

 

Побажаю добра. Без заздрості й тривоги, що іншим буде краще. Можливо, спочатку простими словами "Доброго дня!" Не так - банально й мимохідь, а - щиро. Як вміють це діти…

 

Скажу правду. Не лише щось на зразок правди. І покажу її жестом, вчинком, поглядом. Щоб більше не боятись.

 

І спробую любити. Особливо тих, яких любити найважче. Інших від себе і тих, хто не любить мене…

 

***

 

Усім, хто ще у пошуках і спробах - бажаю відваги!