Створено: Понеділок, 18 березня 2013, 22:46
Краснопуща – 350-річчя василіанської обителі

Loho_-_KrasnopuszczaВасиліанський монастир на Тернопільщині, який фундував Ян Собєський, готується до 350-річного ювілею. Але обитель не може повноцінно діяти через байдужість місцевої влади.

Підготовка до урочистостей з нагоди заснування у XVII ст. Краснопущанського монастиря отців-василіан уже розпочалася в цій обителі. За легендою, що збереглася завдяки “Хроніці поморянській”, саме перший настоятель монастиря у Красній Пущі - отець Гедеон - напророчив Янові Собєському корону. Почалося з того, що шляхтич у погоні за оленем заблукав у лісах біля Поморян, довго брів снігами і вийшов на хатину пустельника. Як з’ясувалося, це був чернець-василіанин, колишній капелан у війську Богдана Хмельницького. У нього Ян Собєський заночував. Обоє розділили вечерю, а потім монах розповів гостеві про своє видіння — Яна оберуть королем.

У подяку за гостинність і під враженням від почутого про своє майбутнє, Ян Собєський грамотою від 7 березня 1665 р. фундував обитель, - тобто надав їй маєтності. А заснував монастир у 1664 р. Львівський єпископ Атанасій Желиборський. Відтак у 1700 р. чернечий осередок повернувся до єдності із Вселенською церквою.

Протягом століть Краснопуща була важливим духовним осередком, до якого горнулися жителі околиць. Доброчинцями монастиря, окрім Собєських, були також Любомирські. Його відвідували і про нього писали Іван Франко, Богдан Лепкий та Андрій Чайковський. Більше того, 310 стародруків із Краснопущі наприкінці XVIII ст. увійшли до складу бібліотеки Львівського університету. А коли у 1810 р. в цьому університеті скасували викладання філософії і богослов’я українською мовою, то саме у Краснопущі організували відповідне навчання.

У 1786-97 рр. монастир отримав новий мурований будинок келій — основу теперішнього архітектурного комплексу. Натомість кам’яна церква Різдва святого Івана Хрестителя походить із 1906 р. Її ж бо звели замість дерев’яного храму, що згорів у 1899 р. У 1912 р. Львівський монастир св. Онуфрія придбав для Краснопущанського іконостас колишнього монастирського храму в селі Деревач, що неподалік Львова. Його у 1719 р. зробив жовквівський митець Гнат Стобенський.

Краснопущанський іконостас — справжній шедевр, якому присвячували свої розвідки вчені уже до Другої світової. Однак, він — не у Краснопущі, а в греко-католицькій церкві села Вербів Бережанського району Тернопільської області. Річ у тому, що віруючі Вербова врятували іконостас у часи СРСР, коли монастир насильно ліквідували, а ченців репресували. Спершу в обителі діяв заклад для перестарілих, а з 1979 р. — Бережанський психоневрологічний будинок-інтернат для чоловіків.

Отці-василіани повернулися у Краснопущу у 1992 р. В наступному році їм повернули частину келій, капличку та церкву. Усе довелося відновлювати із страшного занедбання. Навіть у храмі будівники комунізму облаштували клуб та їдальню. Кухня діяла безпосередньо у святилищі…

Великим святом для віруючих стало повернення у монастир чудотворної Краснопущанської ікони Матері Божої, відомої з XVII ст. Однак, обитель досі не може повноцінно діяти — частину її приміщень ще займає будинок-інтернат. І влада не поспішає перевести його в інші корпуси, незважаючи на численні звернення віруючих-прихожан монастирської церкви та настоятелів обителі. За 20 років небайдужі до долі монастиря люди зверталися і до представників президента в Тернопільській області, і до голів Тернопільської облдержадміністрації, депутатів обласної ради, народних депутатів України, прем’єр-міністрів, і навіть до президента України. Та усі прохання повернути святиню церкві мають наслідками тільки відписки. Папірців, які виправдовують бездіяльність, назбиралося вже декілька десятків. Показово, що влада не віддає навіть трьох келій, які інтернат звільнив у січні 2012 р.

“Відпрацьовується порядок повернення їх монастиреві”, — написав 20 грудня 2012 р. заступник голови Тернопільської облдержадміністрації, а в минулому — перший секретар Тернопільського обкому комсомолу Юрій Желіховський.

Тобто, майже року для влади замало, коли йдеться про реституцію усього трьох кімнат! А у випадку цілого монастиря, як виявляється, замало й 20 років. Хоча, наприклад, у випадку з Почаївським монастирем УПЦ МП, голова Тернопільської облдержадміністрації, а в минулому — голова райкому та керуючий справами обкому компартії Валентин Хоптнян - 27 листопада 2012 р. одним розчерком пера віддав монашій братії 6 гектарів лісу у користування на 49 років.

“Краснопущанський монастир у минулому — місце духовної віднови. Але фактично, ми не можемо користуватися ним… Не можемо у ньому реалізовувати плани роботи з молоддю. Це при тому, що у нас є 250 монахів. І кому провінційна управа доручила б роботу у Краснопущі, той би там працював”, — говорить секретар провінції отців-василіан Найсвятішого Спасителя в Україні отець Віктор Квасній.

Настоятель Краснопущанського монастиря о. Степан Романик робить усе, щоб святиня відродилася, готує умови, щоб давні стіни могли прийняти монахів знову, коли решту будівлі нарешті повернуть.

“Я, коли прийшов сюди 17 березня 2008 року, і поглянув на стару фотографію монастиря, то уявив, яким від був. З’явилася думка, щоб усе відновити так, як було до руйнувань”, — каже отець Степан Романик.

Завдяки узгодженій з пам’яткоохоронними установами реставрації монастир повертає своє автентичне обличчя.

“А щодо наступного року і нашого ювілею, то це буде на празник Різдва святого Івана Хрестителя. Обов’язково запросимо єпископа, хотілося б відродити традиції щорічних відпустів, провести наукову конференцію. Хочеться більше розповісти людям про це незаслужено забуте місце, яке називали другою Зарваницею”, — розповідає настоятель.

Фотогалерея

Володимир Мороз