Створено: П'ятниця, 21 грудня 2012, 11:26
Чинити добро

Час приготування до Різдва, яким є Різдвяний піст або, як ми його ще називаємо, Пилипівка, - це час особливого очікування і приготування. Внутрішній зміст цього посту - це ідея очікування приходу Спасителя, і ідея внутрішнього приготування до цього приходу. Це нагадує нам немов старозавітні часи, коли вибраний народ очікував на прихід Месії і жив цим очікуванням. Про це також говорить наша літургійна традиція, - адже саме в цей час вшановуємо пам'ять старозавітних пророків, які писали про прихід Спасителя, а також праотців, - тобто тих праведників, що жили до народження Христа і готували його прихід своєю вірою, а заодно - своїм праведним богоугодним життям виражали цю свою вірність Божій Обітниці. Тому час Різдвяного посту має такий таємничий вплив на наше духовне життя: ми відчуваємо в душі оце «очікування» і хочемо приготувати своє серце до Різдва Христового так, щоб якнайкраще пережити таїнство Воплочення і пізнати його глибокий зміст.

В контексті цього хочу запропонувати для наших роздумів, а також, можливо, й дискусії таку тему, яка досить влучно вписується в час Пилипівки, а саме – доброта, не якась звичайна зовнішня чи вимушена доброта, але доброта, як одна з божественних чеснот, яка прикрашує душу тієї людини, котра живе Богом. Кожна така чеснота відображає подобу божу в тій людині, яка наслідує Христа і уподібнюється чеснотами до Бога. Той хто внутрішньо готується до Різдва звертає увагу на те, що треба би було змінити на краще у своєму житті. В часі Пилипівки маємо таке гарне свято св. Миколая – свято, яке також вже якби «настроює» нас на Різдво. І тут, немовби витягуючи нас з сірої повсякденності і заклопотаності, це торжество спонукує нас згадати про таку, в певній мірі забуту нами, чесноту доброти. Дитяча радість і очікування подарунків від св. Миколая, дитячі пісні і віршики на честь цього великого святого Церкви, - все, це та інше, створює в душі настрій доброти, лагідності, чуйності і уваги до іншого. Тому, в це свято, в різних парафіях стараються завітати з подарунками і до тих дітей, яким бракує батьківської присутності (сиротинці, чи дитячі будинки), і до самотніх людей похилого віку (будинки престарілих, чи вдома), і до хворих (вдома, чи в лікарні). І тут ми бачимо тих, яких не зауважуємо на щодень. Але ж, чеснота доброти має бути повсякденним правилом практичного християнського життя. Тому й св. Павло нагадує у своєму посланні "До колосян": Вдягніться, отже, як вибрані Божі, святі й любі, у серце спочутливе, доброту, смиренність, лагідність… (3, 12). Тому в час Пилипівки варто звернути увагу на своє життя і поведінку відносно інших саме в світлі цих чеснот, адже Божа до нас доброта, про яку св. Павло так гарно пише (Єф 2, 7), і яку ми споглядаємо в таїнстві Різдва, повинна стати багатством, яким ми повинні щедро ділитись з іншими, і яку повинні помножувати у світі.

Один християнський письменник в контексті роздумів про Пресвяту Євхаристію писав, що міра любові вимірюється мірою дару, що його той, хто любить, дарує тому, кого любить. В Таїнстві Євхаристії Христос дарує нам не щось, але самого себе, - сам є даром для нас, скарбом, яким збагачує нас на дорозі до життя вічного. Те саме можна сказати й про доброту, яка є практичним проявом любові: міра доброти вимірюється мірою дару. Найвищим виявом любові, за словами самого Спасителя (див. Йо 15…), є здатність пожертвувати найдорожчим – своїм життям заради іншого. Не кожну людину життя ставить в таку ситуацію, коли треба пожертвувати - в стислому розумінні цього слова - своїм життям для іншого, - це є виняткові і поодинокі випадки. Але, кожен з нас може жертвувати своїм життям заради іншого в повсякденних ситуаціях і, на перший погляд, в речах малих. Жертвувати собою, наприклад, означає присвятити свій час іншому, відклавши свої справи, а й не один раз - відмовившись від своїх планів (та ще й так, щоб про це ніхто не знав). Навіть уступити в чомусь своєму ближньому в ущерб собі (аби іншому було краще). А й, навіть такі, здавалося б, незначні речі, як подарувати комусь посмішку, чи потішити добрим словом, увійти в чиюсь ситуацію, добре подумати і - дати пораду. Все це деколи вимагає від нас в певній мірі духовного труду й самозречення. Вміти співчувати горю чи терпінню іншого, коли нас це горе безпосередньо не стосується, або вміти радіти успіхам і щастю іншого, коли це щастя чи успіх, зазвичай, викликає заздрість, хоч навіть і маленьку, – усе це свідчить про доброту нашого серця. Вміти поспівчувати, підказати, порадити, пояснити, терпеливо вислухати, допомогти.

Одного разу святого Антонія Великого запитали учні: "Отче Святий, хто є добрий?" - Святий відповів: "Добрим є тільки один Бог". Тоді учні запитують: "А хто з людей є добрий?" - І відповів їм святий: "А з людей той добрий, хто є з Богом". Те саме можемо віднести й до християнської любові: Хто найбільше може любити? - Той, хто є з Богом, бо Бог є джерелом нашої любові. Бути добрим – це подвиг, на який здатний той, хто живе в злуці з Богом, бо доброта – це плід Духа (див. Гал 5, 22), плід дії Божої благодаті в нас.