Створено: Середа, 21 січня 2009, 01:00
Святий Василій Великий

ІСТОРІЯ ЧИНУ Частина 5

Святий Василій Великий (329-379) народився у місті Кесарії, що належало до Кападокійської провінції у Малій Азії (нині це столиця турецької провінції Кейсері). Його родина була християнською й дала Церкві двох монашок (мати Емелія та сестра Макрина) і трьох єпископів: це Григорій у Ніссі, Петро у Севастії і сам Василій у Кесарії. Була це родина вельми заможна, мала значні маєтки в Кесарії, Понті та інших місцевостях. Беручи це до уваги треба сказати, що їхній подвиг аскези і самопожертви гідний пошани.

Св. Василій не зразу знайшов своє чернече і душпастирське покликання. Його захоплювало світське життя і наука. Після домашніх студій він навчався у Кесарії Кападокійській, де його батько був професором. Опісля навчався у вищих школах Константинополя та Атен. Відтак погодився обняти кафедру риторики в рідній Кесарії, де й про-славився як блискучий бесідник та філософ. Популярність і почесті цілком захопили душу Василія. Це спостерегла сестра Макрина, яка разом з мамою Емелією перетворила родинний дім у жіночій монастир. Макрина повела боротьбу за Василієве навернення до послуху Богові. Цьому сприяло й нещастя. Брат Василія, Навкратій, подався в гори, де також вів самотнє життя. Та недовго. Під час ловитви риби човен перекинувся і Навкратій потонув. Трагічна смерть брата, біль матірного серця і гіркі сльози сестри, нарешті зрушили серце Василія. Він охрестився і під духовним проводом Евстатія Севастійського сам вдався до суворої аскези. Невдовзі вирушив до Єгипту, Палестини, Сирії та Месопотамії, щоб ближче запізнати монастирське життя – а воно в тих країнах квітнуло. Було це в роках 357 – 358.
Святий Антоній Великий та Пахомій Великий – це два зачинателі двох різних способів християнської аскези. Перший Антоній (252 – 357) започаткував у північній частині Єгипту еремітське (цілком усамітнене життя). Ереміти звершували свій чернечий подвих у печерах чи в пустелі під деревами. Вони тяжко працювали, постили, співали псалми, молилися, накладали на себе покуту, щоб вже тут на землі уподібнитись ангелам і цілком віддати свою душу служінню Всевишньому.
Натомість Пахомій Великий (292 – 346) запровадив на півдні Єгипту спільне – киновійне – життя після уставу, що його уклав сам Пахомій. Перший свій монастир він спорудив 318 року. Опісля – ще вісім та один жіночій для рідної сестри.
Василій пізнавши життя еремітів та анахоретів вирішив знайти свій шлях до християнської досконалості. Повернувшись із своєї повчальної мандрівки, Василій заснував на березі річки Ірис свій перший монастир, куди запросив з Понту кількох християн та свого друга Григорія Назіянзенського ( Григорія Богослова) і провів у молитвах, у пості та ручній праці п’ять років. І там заходився писати свої Правила, спершу Ширші потім Коротші, які відповідно охоплювали 55 і 313 повчань про суть монашого служіння. Василій був не лише досконалим монахом, душпастирем, єпископом – він був і вмілим, енергійним організатором. Під час нищівної посухи 367 або 368 року та голоду Василій – тоді священик – продав рештки свого маєтку і за ті гроші купив хліб, щоб роздати потребуючим. Спонукав в цей спосіб до жертвенності й місцевих багатіїв, які приховували збіжжя.
Пізніше бувши владикою спорудив друге місто, яке в народі назвали ” Василіядою”. Воно стало осередком єпархії. В центрі виднілася церква, а навколо неї стояли дім єпископа, будинки священиків, готелі для мандрівників і прочан, притулки для перестарілих, лікарня для хворих. Окрему дільницю відвели для прокажених. Були ще сиротинці, різні школи, помешкання для лікарів та обслуги, приміщення господарські й допоміжні. Цілий комплекс добродійних закладів. Василіяда була конкретним втіленням Василієвих Правил, які закликали братів-монахів любити ближнього як самого себе. Василій у своїх монастирях згармонізував життя молитви з життям праці. Вивів чернецтво з вузьких рамок особистого освячення на арену життя Св. Це-ркви, надавши йому широку програму активного життя. Чернець ва-силіянин уже більше не сторонив від світу, але своїм життям молитви і працею мав здобувати той світ для Царства Божого. Святий Василій успішно оформив, випробував і здійснив ідеал ченця, як дійсно „ досконалого християнина.” Василій упокоївся на 49 році життя. Цього ідеалу життя прагнули дотримуватися не тільки послідовники Василія, а й інші Чини та Згромадження Сходу, а відтак у Х столітті чернецтво Заходу.

Правилами Св. Василія послуговувалися 15 монастирів у Римі, 11 у Неаполі. У Південній Італії таких василіянських монастирів нараховувалось більш як п’ятсот. Важливо зазначити, що упродовж V- XI століть 25 вселенських архієреїв були василіянами. А 17 з них проголошено святими.

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ

Дивись:
Монаший Чин Отців Василіян у національному житті України - Петро Шкраб’юк, Видавництво Отців Василіян « Місіонер » Львів - 2005