Створено: Четвер, 23 лютого 2012, 20:54
Греко-католики у селі Білики

LOHO_-_BILYKY Греко-католицька та православна Східна Україна (9)

Особисті враження, зафіксовані оком спостерігача та об’єктивом фотоапарату

Уже більше пів року минуло від того часу, коли владика Василій Медвіт завіз мене 26 липня 2011 року до села Білики, в районі Кобеляки, що на Полтавщині. Цікаво відмітити, що в районному центрі Кобеляки міська рада виділила греко-католикам ділянку для побудови своєї церкви, але місцеві православні подали до суду оскарження на міську раду: яким чином вона наважилася надати ділянку для УГКЦ? Яким є результат цієї судової справи – мені не відомо. Вражає, наскільки християни відчужилися від істинного християнського вчення, наскільки стали собі недругами.

При цій нагоді у мене виникає запитання: який мотив такої недружньої поведінки наших співбратів у християнстві? Невже ж це заскорузле політиканство, чи релігійний фанатизм людей, засліплених ненавистю?!

Але, повернуся до нашої розповіді про невеличку громаду греко-католиків у Біликах. Коли ми в’їхали в село, побіч дороги зринула церковця. Ззовні вона прикрашена, не шокує очей, але архітектурною формою вона ніяк не нагадує церкви, до виду якої ми з Вами звикли. Це - житловий вагончик (переконайтеся самі, оглядаючи фотогалерею), який раніше був житлом для робітників.

Парохом храму св. пророка Іллі у селі Білики є о. Роман Валявка, людина роботяща та непосидюща. Він без якогось діла всидіти не може. Всюдисущий, займається мулярським роботами, вишиванням, просто - не гребує роботою. Допомагає сестрам у селі Деменки. Отець Роман сам пристосував житловий вагончик під церковцю у своєму селі, щоб невеличка громада його вірних мала де помолитись.

З отцем Романом була у мене коротка розмова. Він розповів про специфіку своєї пасторальної праці у парафії. Його парафіяльна спільнота невеличка. Щонеділі до церковці на Службу Божу приходить всього-на-всього декілька осіб. На Різдво Христове та Паску може прийти й двадцять осіб. Громада особлива – всі місцеві люди, лише одна родина, яка походить з Рави-Руської, уже давним-давно поселилася у селі. - Це - літні люди, яким уже непосильно ходити, тому й не приходять до церкви. Їхнім дітям та онукам ходити в церкву незвично, тому й зовсім не навідуються до неї, – жаліється отець Роман. За його словами, люди байдужі до всього, а що ж говорити про відвідування храму. Вони ж до цього не звикли, та й не знають: навіщо це робити. Парафія у Біликах діє від 1998 року, Дітей зовсім немає.

У селі Білики, як розповідає отець Роман, діють дві церковні громади: одна – УПЦ МП, друга належить УПЦ КП. Парохи трьох церков мирно з собою живуть, інколи навідуються один до одного.

Греко-католицькі ентузіасти подейкують, що УГКЦ на Сході України динамічно розвивається. Може воно в деяких областях України й насправді так буває, але, на основі побаченого мною, важко такий ентузіазм сприйняти. Запереченням динамічного розвитку УГКЦ на Східній Україні може бути мініатюрна громада греко-католиків у Біликах. Що ж робити такому священику упродовж тижня? Уже не говорячи про засоби для утримання. Може тому отець Роман і роз’їжджається сюди-туди, щоб роздобути засоби на прожиток!

У мене самого напрошуються різні думки з цього приводу. Розвиток УГКЦ на Східній Україні – можливий, але для цього потрібна цілеспрямована дія Синоду єпископів УГКЦ, та матеріальна підтримка з боку - що так скажу – "Галицької" УГКЦ. Наші галичани могли б матеріально допомогти не одному греко-католицькому душпастиреві на Східній Україні, але для цього потрібна добра воля і хоча б трохи духа жертовності, якого, на превеликий жаль, ще немає. Треба сподіватися, що ентузіасти динамічного розвитку УГКЦ на Сході України перейдуть від благородного оптимістичного велемовства до розумної та цілеспрямованої дії.

Запрошую Вас на черговий репортаж про греко-католиків у селі Деменки.

Фотогалерея

Греко-католики у Полтаві (8)