Створено: П'ятниця, 10 лютого 2012, 22:10
Автор: Ієродиякон Богдан ЧСВВ
Закарпатська Україна – згадка про одного просвітителя

Mariapovcz_-_lohoВ історії українців на Закарпатті не бракувало важких хвилин. У той сам час, не бракувало і людей свідомих, освічених, які мали досить знання і культурного надбання, щоб протиставитись «офіційній думці». Серед таких осіб був василіанин о. Анатолій Кралицький, якого згадується у Василіанському чині у день його смерті – 11 лютого. Він зараховується до гуртка т.зв. просвітителів, які в другій половині ХІХ ст. старались піднести культурно-національне життя українського Закарпаття.

Отець Анатолій Кралицький народився 13 лютого 1835 року в селі Чабини на Пряшівщині, про яке писав в 1851 р.:

«Там бо суть ті чесні люде,

Рускы – Украінці,

Котри в той чесности мене

На дальше учили...»

При хрещенні він отримав ім’я Олександр, яке, вступаючи в монаший стан, поміняв на Анатолій. Його батько був дяком-учителем в місцевій церкві. Початково о. Антоній навчався у монастирській школі в Красному Броді, а гімназію закінчив у Пряшеві, де саме і познайомився зі знаним діячем о. О. Духновичем.

Згодом юнак Олександр вступив до василіанського монастиря у Красному Броді, де з 1851 р. проходив монаше випробування. Вже як василіанин навчався богослов’я в семінарії в Ужгороді і 25 березня 1858 був поставлений в ієрейський сан.

Зразу після свячень він став учителем церковного права й історії в Свят-Михайлівському монастирі в Марія-Повчі. Саме тут він написав своє перше оповідання про закарпатських верховинців: „Пастыр в полонинах” (надруковано в „Зоря Галицька” 1860 р.).

У 1863 о. Анатолія призначили учителем новиків у монастирі в Марія-Повчі, а в 1865 разом з цілим новіціатом він переселився до монастиря в Мукачеві. В тому монастирі він залишився аж до своєї смерті дня 11 лютого 1894 р. (від 1869 як ігумен монастиря). У Мукачеві він мав можливість пізнати багату бібліотеку та архів, який зберігався в монастирі. Тут також він включився в суспільно-культурне життя. Отця Анатолія вибрали першим секретарем повсталого в 1866 р. товариства „Общество св. Василія Великого”. Він був також постійним дописувачем до журналу „Світ”, видаваного тим же товариством в роках 1867-1870, та „Новий Світ” (1871-1873) і „Карта” (1873-1886).

В той час праця о. Анатолія і його однодумців почала щораз більше йти всупереч інтересам мадярського уряду, який намагався затирати українську спадщину на Закарпатті. Отець Кралицький був змушений публікувати свої праці в Галичині, а його спроба видавати на Закарпатті незалежний журнал „Словесність” була зупинена противниками. Місцева преса почала сильну пропаганду проти його особи, називаючи його: „сепаратистом”, „панславістом”, «ворогом батьківщини» (тобто Угорщини). Сам о. Анатолій дальше друкував свої праці в Галичині, а також в Києві, Москві, Петербурзі та Відні. Автор почав, однак, публікувати свої твори, не підписуючи їх своїм ім’ям.

Творчість Кралицького дуже багата. Однак його звинувачували у москвофільстві та панславізмі, що ставало причиною малого зацікавлення його творами. Все ж таки, той же Кралицький сам писав: «Ми сімя преславной Украины и незабвеннаго Запорожья, то почему нам не ревновати о свое?».

Крім публіцистики, прози (численні оповідання про життя людей на Закарпатті) та історичних досліджень, о. Анатолій особливу увагу присвячував збиранню етнографічного матеріалу про Закарпаття. Серед численних етнографічних праць він публікував: „Русины Лаборскіи в Угорщині”, „Свадебныи обряды у Лаборських русинов”, „От Мункача”, „Народныи пісні из околицы Имстичевской”, „Из угро-руских народных пісней”, „О современном положеніи руских в Угріи”.

Більше про творчість і особу о. Анатолія Кралицького ЧСВВ дивись: А. В. Пекар ЧСВВ, „Анатолій Кралицький як історик”, в: Записки ЧСВВ, т. ІХ(XV), вип. 1-4, Рим 1974, с. 276-292.

Фотографія василіанського монастиря і церкви у Маряповчі.