Створено: Середа, 04 січня 2012, 16:57
Автор: Ієромон. Ігор Гарасим ЧСВВ
Ульгівок - різдвяні звичаї

Sviatyj_wechir Спогади Миколи Кухарчука

РІЗДВО

Ціле село були в переважаючій кількості греко-католики (уніати) - то і свята обходили на підставі календаря старого стилю.
І так:
Рождество Христове обходили 7 січня. Різдвяні свята обходили дуже урочисто: вже на кілька тижнів перед святами приготовлялись до них. Хлопці менші і більші приготовляли різні «шопки» - Вертепи, готовили прибори для тих, що підуть з Вертепом по селі, убори для пастушків, царів, Ангела, смерти, чорта і обов’язково жида або цигана. Вчилися колядувати, робили проби тих рухомих виставок і так аж до самих свят. Вечорами ціле село гомоніло веселими співами, жартами і сміхами, котрі виходили майже з кожної хати.

В читальні «Просвіта» – рівно ж велися поважніші праці як підготовка до відповідної святочної театральної вистави, часто хор переводив проби зі своїми членами колядок і інші пісні, та до Служби Божої – підготовку.
А вже на кілька днів перед святами знову ж господині приготовляли різні потрави печені і варені. Одним словом – були повні руки роботи.

У Навечір’я Різдва-Христового
всі праці, в засаді, кінчилося. Всі чекали першої зірки на небі. Всі прибрали святочний настрій а особливо тої хвилини очікували діти, особливо там, де кінчали прибирати ялинку, але треба знати, що в тих часах ялинки були де-не-де, не в кожній хаті ялинка могла бути.
Стіл вже накритий чистим, білим обрусом, під обрусом покладено пахуче сіно, а на обрусі різні потрави (12 різних потрав – обов'язково). Як показалася перша зірка, господар дому приносив до хати приготоване сіно і сніп жита, приходив до хати і бажав цілій родині:

На щастя, на здоров'я з колядою,
дай Боже Різдва дочекати, по Різдві
Богородиці, Стефана і Нового Року,
та щасливо до других свят дочекати
Христос родився!

Всі відповідали: Славім Його!

Сіно клали під обрус, під стіл і на лави, сніп жита, котрий звався «дід» - ставлено на лаві за столом в куті хати. Всі сідали за стіл, господар починав молитися, а всі за ним, відтак взяв «проскуру» - малу булку, ломив на куски і ділився з цілою родиною. (як у римо-католиків – оплатком). Насамперед, їли "кутю", була то варена пшениця, заправлена цукром або медом і маком. По вечері обов'язково колядували першу коляду: Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес, щоби вздрів
Люд свій весь і утішився.
По тому вже колядували різні коляди. Довго уніч неслися святочні пісні - коляди котрі голосили радість і щастя, що народилася нова правда, котра навіки запанує і побідить злого Ірода.
Вечері зі стола не прятало (прибирали), залишено також на столі і ложки, то для тих, котрі відійшли від родини назавжди, вірили, що власне в ту ніч прийдуть в гості.
Діти бавилися тільки на сіні, так довго аж змучені і там поснули. В кого був до хати відкритий комин, то хтось з родини сипав ним горіхи, цукерки або інші ласощі, а також і зі сіней через двері сипано, в хаті всі збирали, а радість дітей була неограничена (безмежна). Так було від непам'ятних часів, аж до самого вигнання людей зі села в 1947року.
На Різдво – дуже рано, бо вже о год. 5-тій всі мешканці села, які тільки могли ішли до церкви на Богослужіння – відправу «Утрені». В церкві багато світла і радісні співи - колядок, котрі співав весь народ там зібраний, а було так багато людей, що місцева церква не могла всіх помістити. По Службі Божій, всі ішли до своїх хат, в той день ніхто не йшов до других в гості, всі були разом зі своїми родинами.
Коло год. 10-11-тої знову на улицях села почався великий рух, а головне дітей і молоді звичайно з будинку читальні «Просвіта» - виходив «вертеп» - котрий з якоюсь різдвяною штучкою ішли до кожної хати де представляли ту виставу.
По переду ішов «Ангел» зі звіздою, котру ніс на держаку. Звізда була зроблена з різнокольорового паперу, оберталась, а вечором світила, уміщена в середині звізди – свічка, за Ангелом чотири вефлеємських пастушків з великими пастирськими палицями, двох несло «шопку», зроблену з дерева і паперу, покрито дах соломою, а в середині були з малим Ісусом Йосифом з Марією, віл і осел, Ангели і пастухи – були то зроблені різні фігурки, або мальовано на папері і розставлено в середині «шопки». За ними несли дари трьох Царів, убраних у відповідні строї, а на голові мали штучні корони. За трьома царями ішов цар Ірод зі своїми воїнами, дальше звинний «Чорт», котрий цілий час робив різні штучки враз зі Смертю і Жидом. Робив несподівані скоки між приглядаючихся дівчат і жінок, котрі кричали, пищали, утікаючи. А дітвора то боялась правдиво і довго ще по святах споминала про то, що бачили у Вертепі. Часом були ще цигани, коза або баран. Ішли так селом і колядували обов'язково народну колядку знану ще з давніх часів:

Ой підемо, пане-брате від хати до хати
нашим братам господарам заколядувати.

Ой колядо, колядонько дуже ти нам мила
Бо Пречиста Діва Мати, Сина породила.

Породила Єго в яслах, в місті Вефлеємі,
Зажурився лютий Ірод у Єрусалимі.


Або: Бог предвічний народився...
Діти і молодіж, невідступно через цілі свята ходять коло того Вертепу, аж доки не обійдуть всіх хат в селі.
Вечором знову кілька груп колядників ходять під хатами під вікна і співають різні колядки а дохід з тої коляди призначували на різні добродійні цілі, як на інвалідів в новіших часах на Рідну українську школу, котра не діставала від Польської держави жодної допомоги, а існувала лише на датках українського населення.

На другий день – свято Богородиці


Подібний до першого, хіба то інакше, що вже себе відвідували і ходили одні до других в гості, а співи лунали по цілому селі. Як що було багато снігу і леду, то довго в ніч молодіж виправляла різні забави, а колядки – не уставали аж до ранку.
По закінченні колядок ті групи, що ходили по селі колядувати, збиралися кожна до іншої хати, і там гостилися. Давніше був звичай, що колядники господині давали різні річи, як ковбасу, яйця і інше, що було придатне при такій гостині. Очевидно, що не обходилося і без горілки, не одного того вечора або на друге рано до дому завезено санками, бо власні ноги відмовляли служби з приводу забагато випитого алкоголю.

На третій день – свято Мученика Стефана

Масово ішли мешканці Ульгівка до села Терношин, в котрім священик з Ульгівка відправляв Богослужіння, бо Терношин належав до Парафії в Ульгівку. В той день в Ульгівку вже було спокійно.

Стор. 74-78 – переписано мовою оригіналу з деякими правками редакції.

З рукопису переписала Люба П’єтночко.