Drukuj

ikonБагатою є духовна спадщина Отців Сходу. Багато цікавого можна прочитати про їх життя та подвиги, описані їхніми сучасниками. Повчально прочитати про таких святих, як св. Антоній Великий, св. Макарій Єгипетський, св. Єфрем Сирійський, св. Памво, св. Пімен і багатьох інших. Кожен з них прославився в особливий спосіб. Кожен з них є надзвичайною постаттю, здатною допомогти кожному, хто попросить їх в ім'я любові до ближнього. Історії про їхні подвиги вражають кожного віруючого, а деякі з них особливо западають в душу. Це наче як в музиці, коли якісь мелодії глибоко западають в серце, а інші - хоч і так само прекрасні - зворушують нас менше.

Люблю перечитувати Древній Патерик — скільки разів беру його до рук, за кожним разом мені любо знову читати ці короткі оповідки. Це так, наче знову зустрічаєш учителів — аввів, які научають лагідно, чи з докором. Серед цих оповідок одна глибоко запала мені в душу. Багато разів я перечитував її і душа моя зворушувалась і тремтіла. Ось це оповідання.

Говорив авва Витимій: Авва Макарій оповідав: коли я жив у скиті, прийшли два молоді мандрівники. Один мав вже бороду, а другому тільки почав вус засіватися. І прийшли до мене, кажучи: Де келія авви Макарія? А я сказав їм: Чого ви хочете від нього? Вони ж сказали: Почувши про нього і про скит, прийшли ми побачити його. Я кажу їм: «це я». Вони поклонилися і кажуть: Хочемо тут перебувати. Та я бачив, що вони пещені й немов із багатих, отож кажу їм: Не зможете тут жити. А старший каже: Як не зможемо тут, підемо в інше місце. І кажу я помислові: Навіщо мені їх проганяти? Труд зробить так, що вони самі втечуть відсіля. І кажу їм: Ідіть та й зробіть собі келію, як можете. Вони кажуть: Покажи нам місце, то зробимо. І я дав їм сокиру і кошик повний хлібів і солі, й показав їм твердий камінь та сказав: Вирубайте тут і принесіть собі патиків із болота та накрийте й живіть. Думав я, що вони втечуть через труд. Питали вони мене: Що тут роблять? Я кажу їм: Мотузки. І беру пруття з болота, показую їм мотузок та, як їх треба в'язати й кажу їм: Робіть кошики і віддавайте сторожам, а вони носитимуть вам хліб. Опісля я відійшов. Вони терпеливо робили все, що я їм сказав, і не приходили до мене три роки. Непокоїв мене помисел, кажучи: Яке в них ділання, що не приходять спитати мене про помисли? Здалеку приходять до мене, а ті близько, та не йдуть, і до іншого не ходять, а ходять тільки мовчки до церкви, щоби приймати Чесні Дари. І молився я Богові й постив тиждень, щоби він показав мені їх ділання. А як минув тиждень, я встав і пішов поглянути, як вони живуть. Як я застукав, вони відчинили і привітали мене мовчки, а я помолився і сів. Старший дав знак молодшому, щоби він вийшов і сів та плів мотузки, й не говорив нічого. О дев'ятій годині застукав молодший, зварив дещо, на знак старшого поставив на стіл, на столі три хлібці й став мовчки. А я сказав: Устаньте, перекусимо. А, вставши, спожили і принесли горня води, і ми пили. Коли ж настав вечір, кажуть вони: Чи ти відійдеш? А я сказав їм: Ні, спатиму тут. І положили мені поодалік рогожу, а для себе подальше в іншому куті й зняли свої пояси й аналави, й лягли разом на рогіжці просто напроти мене. А я молився Богові, щоб об'явив мені їх ділання. І ось, розкрився дах, й було світло, неначе в день, вони ж не бачили його. А коли подумали, що я сплю, старший штовхнув молодшого під бік і встали, перепоясалися, простягнули свої руки до неба; а я дивився на них, та вони не бачили. І бачив я, що біси, наче мухи, приходили до молодшого і приходили до його уст, а інші до очей. І бачив я Господнього ангела, що мав вогненний меч і захищав його, і відганяв від нього бісів, а до старшого не могли навіть наблизитися. А над ранок вони лягли, а я вдав, що прокинувся, і вони так само. Старший сказав мені це одне слово: Чи накажеш мені відправити дванадцять псалмів? А я сказав: Так. І співав молодший п'ять псалмів із шести стихів і одне «алилуя», а після стиха виходила з його уст вогненна свічка і підносилася до неба; так само і старший розтуляв свої уста, співаючи, і виходив із них немов вогненний шнур, і досягав до неба. І я доклав трохи, а як відходив, кажу: Помоліться за мене; вони ж поклонилися мовчки. І пізнав я, що старший дуже досконалий, а з молодшим ще воює ворог. Згодом через небагато днів упокоївся старший брат, а третього дня і молодший. І як приходив хто з отців до авви Макарія, він брав їх до келії цих братів і казав: Подивіться на місце мучеництва молодих мандрівників (ДРЕВНІЙ ПАТЕРИК).

Ось така коротка оповідка, але часто я вертаютьсь до неї, щоб знову і знову перечитати її. Вражають мене всі слова, сказані в ній. Так каже св. Макарій, це - стовп духовного життя, святий, який має свій день в церковномому календарі, про житіє якого ми знаємо і до якого молимося “І пізнав я, що старший дуже досконалий”. Так він сказав про особу, про яку ми ніколи нічого більше не дізнаємось. Назвав його не просто “досконалим” а “дуже досконалим”. Хіба може бути більша похвала, яку можемо почути від людини? Скільки нас - зараз живих - можна назвати досконалими? А, скількох можна назвати дуже досконалими? Мабуть, останніх є горстка і вони так само невідомі нам, як невідомими залишились ці двоє братів. Бо досконалість осягається в самотності без галасу, без світу, і той є справжнім монахом, хто відрікся від світу повністю.

Ось такий приклад ми бачимо з цієї оповідки. І, ще одне. Ці брати нікого не вчили, нічого не записували, нічого не проповідували - вони не прагнули бути вчителями, вони вважали себе за ніщо. Як каже св. Макарій “я бачив, що вони пещені й немов із багатих”, то ж як було їм важко перемогти своє тіло і супротивників людини - демонів. Нічого ми про них не знаємо, та й не хотіли вони, щоб ми щось знали про них. І в цьому - їхня велич: над усе шукати Царства Божого. Примітивне життя - плетіння мотузки, груба їжа — сухий хліб і вода, рогожа - все майно, печера — весь світ, - хто б витримав це добровільно? Скажемо - ніхто. Мабуть так. Без Господньої помочі людина не здатна на таке. Скаже хтось, що ці брати - відхилення від норми, і що вони від такого життя швидко висналижись і померли. Але звернімо увагу, що брати жили біля св. Макарія близько трьох років. Насувається аналогія з трьома роками проповідування Христа тут, на землі. Так як Христос проповідував три роки, так і ці брати дійшли до досконалості протягом трьох років. А коли стали досконалими, Господь покликав їх до себе. Можливо, що якби Господь додав їм більше літ, то слава про них розійшлася б по землі і прийшли б до них по допомогу вірні, і їх імена були б поряд з іменами вище перелічених святих. Але Господні дороги не знані нам. Тому лишилась про них тільки ця одна історія.

- Сумно, - скаже хтось, - про це слухати. Але задумаймось: коли і ми ходитимемо заповідями Господніми, то й ми отримаємо нагороду – життя вічне, і зустрінемо їх там в Небі, і тоді їхні імена будуть нам знані. То ж не варто сумувати про них і їх нужденне життя, а задумаймось краще: чи не потрапимо ми в нужду страшенну після смерті, чи в чистилищі, чи - бережи Господи - в пеклі? Слухаючи, часом думаємо, що всі спасуться, й ... ну може ... якийсь вбивця, то - ні. Але, скільки років чистилища чекає на нас, щоб стати такими самими, як oці брати з оповідки?

Володимир Мосоров