Створено: Вівторок, 26 квітня 2011, 19:59
Автор: Ієромон. Ігор Гарасим ЧСВВ
Пасхальна радість, чи лихо з розуму

Ось, ми увійшли в пасхальну радість, що її нам приніс Воскреслий Христос, який своєю смертю подолав смерть і дарував нам надію на життя вічне. Сьогодні переживаємо найважливіше таїнство нашої віри – перемогу Христа над смертю. Таїнство Воскресіння можемо збагнути лише вірою, яка дає нам можливість Богопізнання. Вірою, а не розумом, в дусі смиренної любові наближаємося до Христа, який своїми страстями, смертю на хресті та Воскресінням виявив свою безмежну любов до нас: малих, немічних, зарозумілих та пихатих людей.

Своїм воскресінням Христос обдарував нас надією на те, що наше життя не закінчується. Насправді, ми фізично колись все ж таки помремо, але житимемо, тому що Христос вивів нас із стану смерті.

Однак, все зводиться до того: Чи ми насправді ще віримо? Чи може як сьогоднішні учні, з болем серця та в глибокому розчаруванні, тікаємо до нашого Емаусу, залишаючи позаду Єрусалим – своє серце. Емаус – це символічний образ внутрішнього стану людини, яка вмирає від розпачу, зневіри, та безнадії. Такий стан приводить людину до внутрішнього відчуження, душевного вакууму, позбавляє духовної радості.

Сьогодні людина хоче все збагнути, зрозуміти. З одного боку – це добре, що ми хочемо поширити простір нашої свободи, усвідомлюючи нове та незрозуміле. Але в житті існує також багато таїнств та різних таємниць. Таїнства – розумом не збагнеш. Можна до нього, бодай трохи, наблизитися вірою, або духовною інтуїцією. Однак, немає духовної інтуїції без віри. Зате, немає віри в того, хто підміняв серце – духовну, внутрішню людину – лише розумом. Байдуже, чи цей розум ерудований, чи блискучий. Горе й лихо від такого розуму! Чому? Бо розум без віри та смиренної любові – це внутрішнє пекло. Це - духовна смерть. Розум без любові чинить людину деспотом, який цинічно нищить інших та самого себе.

Серце, сповнене вірою, дає надію. Людина великого серця духовною інтуїцією пізнає Бога та ближнього. Цей життєвий досвід зрозумілий лише тому, хто не став твердосердим. Хто уміє відчувати інших та довіряти їм.